Постанова

від 30.07.2019 по справі 916/1807/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1807/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., прокурора відділу Генеральної прокуратури України: Голуба Є.В. (посв. № 029151 від 22.09.2014), та представників: Міністерства оборони України: Сороки А.В. (дов. № 200/609/Д від 20.12.2018), відповідачів: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Південного регіону України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2019 у справі № 916/1807/18 за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до : 1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд"; 2) Приватного підприємства "Ліра 777" про визнання договору недійсним, зобов`язання повернути нежитлові приміщення та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" та Приватного підприємства "Ліра 777", в якому просив: визнати недійсним договір № 19-ВБ від 31.01.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладений між ДП МОУ "Південьвійськбуд та ПП "Ліра 777; зобов`язати ПП "Ліра 777 повернути державі в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення п`ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в т.ч. шляхом виселення ПП "Ліра 777" із вказаних нежитлових приміщень; скасувати державну реєстрацію права власності ПП "Ліра 777" на нежитлові приміщення п`ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А (реєстраційний номер майна: 21350441, номер запису: 5761 в книзі: 70неж-100).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2019 (суддя Лічман Л.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 (судді: Бєляновський В.В., Богатир К.В., Поліщук Л.В.), у позові відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Під час розгляду даної справи судами встановлено, що 31.01.2007 між ДП МОУ "Південьвійськбуд" (замовником) та Приватним підприємством "Браслав" (пайовиком, правонаступником якого є ПП "Ліра 777"), як переможцем аукціонних торгів, укладено договір № 19-ВБ на будівництво нежитлових приміщень у порядку пайової участі, предметом якого є участь пайовика в фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-ти поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А згідно рішення Одеської міської ради за № 249 від 02.03.2006, та отримання у власність профінансованого паю в вигляді нежитлових офісних приміщень на умовах, що викладені у цьому договорі (п. 1.1 договору). На виконання договору 01.08.2007 сторонами складено акт прийому-передачі, за яким замовник передав, а пайовик прийняв у власність 335,6 кв.м загальної площі адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул . Армійська, 18-А , а також замовник підтвердив фінансування пайовиком реконструкції будівлі в сумі 1 003 752 грн.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання вказаного договору недійсним, прокурор посилався на те, що Міністерство оборони України не надавало згоду на укладання договору, результатом якого є відчуження державного нерухомого майна. Також прокурор просив задовольнити решту похідних вимог на підставі приписів ч. 1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України: зобов`язати повернути майно за недійсним договором, а також скасувати реєстрацію права власності ПП "Ліра 777" на відповідне майно.

Надаючи оцінку позовним вимогам з урахуванням встановлених обставин справи, господарські суд обох інстанцій дійшли висновків, що вимога про визнання договору недійсним є обґрунтованою, однак не підлягає задоволенню з огляду на значний пропуск строку позовної давності. Враховуючи, що відповідач заявив про застосування наслідків спливу цього строку, а підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку ані прокурором, ані Міністерством оборони України не наведено, суди обох інстанцій відмовили в позові у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про пропуск строку позовної давності.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як вбачається з преамбули статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд", затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 № 27, підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном.

Згідно з п. 4.2 цього статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з п. 6.1 Статуту функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України), який відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема, здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна.

Проте належних доказів які б свідчили про те, що Міністерством оборони України, як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ "Південьвійськбуд", надавалася згода на укладання спірного договору № 19-ВБ від 31.01.2007, в результаті якого відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А , сторонами не надано.

Наявний в матеріалах справи лист від 03.02.2006 № 10/260/1 за підписом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства ОСОБА_1 , в якому визнано слушною пропозицію директора ДП МОУ "Південьвійськбуд" провести заходи по реконструкції будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А за рахунок пайових внесків третіх осіб, не є належним доказом надання такої згоди органу управління, оскільки видана ОСОБА_1 довіреність від 17.08.2004, якою останній був наділений повноваженнями щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств, розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/з була скасована.

Вказана обставина встановлена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі № 30/257, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010, тому вона має преюдиціальне значення під час розгляду даної справи згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, адже в обох справах приймає участь Міністерство оборони України, стосовно якого встановлено зазначену обставину.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Враховуючи встановлену судами відсутність згоди Міністерства оборони України на укладення договору внаслідок виконання якого відбулось відчуження державного нерухомого майна, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що договір № 19-ВБ від 31.01.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі укладений за відсутності необхідного обсягу повноважень, з порушенням ч. 5 ст. 75 ГК України, тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Разом з тим, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, в силу приписів ст.256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Разом з тим, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Суди дійшли висновків, що безпосередньо на Міністерство оборони України, на захист прав якого звернувся прокурор з цим позовом, покладено обов`язок з управління та обліку державного майна. Отже, саме вказаний орган, як розпорядник державного майна, зобов`язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

Як свідчить акт документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ "Південьвійськбуд" № 234/43/230 від 21.11.2008 за період з 01.10.2006 по 18.11.2008, проведеної ревізорами Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України, в результаті проведення цієї ревізії Міністерству оборони України стало достовірно відомо про укладання відповідачем ДП МОУ "Південьвійськбуд" за результатами проведених аукціонів договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м . Одеса, вул. Армійська , 18-А , з правом викупу паю замовника. В цьому акті зазначено, що після виконання умов зазначених договорів пайовиками, між ДП МОУ "Південьвійськбуд" та пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень цієї будівлі та останнім передавався пакет правовстановлюючих документів у обсязі достатньому для оформлення свідоцтв про право власності на нежитлові офісні приміщення, розташовані в цій будівлі. До проведення вищезазначеної реконструкції, ДП МОУ "Південьвійськбуд" належала 4-х поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м., а після реконструкції, введення об`єкта в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у Підприємства залишилося 714,0 кв.м. нежитлових приміщень, на які останньому виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності від 02.11.2007.

Отже, щонайменше з листопада 2008 року, позивач очевидно знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна, відповідно, про порушення внаслідок цього прав держави.

Проте, з моменту проведення документальної ревізії і складання акту від 21.11.2008 № 234/43/230 і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло майже 10 років, що є істотним пропуском строку позовної давності. При цьому позивач взагалі не навів жодних причин пропуску такого строку, обмежившись лише посиланням на те, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на спірне нерухоме майно довідався з листа заступника військового прокурора від 23.08.2018 № 05/3-3869вих-18.

Крім того, навіть якщо погодитись з доводами скаржника про те, що строк позовної давності слід обчислювати не з моменту проведення ревізії, оскільки тоді не була відома обставина відсутності у представника Міноборони повноважень по відчуженню державного майна, а з моменту її виявлення у 2010 році, коли розглядалась справа № 30/257, то це все одно не спростовує висновків судів про те, що строк для захисту порушених прав достеменно сплинув задовго до звернення прокурора з даним позовом.

При цьому, як правильно зазначили суди обох інстанцій, позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, висновки судів про неможливість захисту прав держави у даному випадку є вичерпними.

Щодо вимог, заявлених на підставі ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно, то суди обох інстанцій здійснили правильний аналіз вказаної норми, та зазначили, що за умови чинності оспореного у даній справі договору, такі вимоги, як і вимоги про скасування державної реєстрації права власності ПП "Ліра 777" на нежитлові приміщення, є безпідставними.

Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, підстави для її задоволення та для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Південного регіону України залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019та рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2019 у справі № 916/1807/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.