Рішення

від 04.04.2019 по справі 140/128/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/128/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства Волиньторф до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Волиньторф звернулося в суд із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними дій щодо порядку затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га, зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га згідно чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ГУ Держгеокадастру у Волинській області листом від 02 жовтня 2018 року №8-3-0.3-6625/2-18 відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу площею 23,7609 га на території Довжицької сільської ради Маневицького району, вказавши, що проект не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач 23 жовтня 2018 року повторно направляє відповідачу доопрацьований проект землеустрою на затвердження. Станом на 22 січня 2019 року рішення відповідача про затвердження чи відмову в затвердженні проекту позивач не отримував.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо не розгляду та не затвердження проекту суперечать вимогам Земельного кодексу України.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відзиві на позов від 19 лютого 2019 року (а.с. 32-40) відповідач ГУ Держгеокадастру у Волинській області пред'явленні позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що відсутні підстави для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу площею 23,7609 га на території Довжицької сільської ради Маневицького району, оскільки проект не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, ГУ Держгеокадастру у Волинській області 02 грудня 2018 року №8-3-0.3-7948/2-18 листом повторно повідомив позивача, що проект не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства у зв'язку з чим відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу площею 23,7609 га на території Довжицької сільської ради Маневицького району. Вважає, що оскаржувані дії та відмова відповідають вимогам діючого законодавства і підстав для визнання їх протиправними та скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити.

У поданих до суду позивачем відповіді на відзив та представником відповідача запереченні на відповідь на відзив учасники справи підтвердили власну правову позицію, не погодившись із доводами протилежної сторони.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2016 року ДП Волиньторф звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою за №1256 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду площею 24 га терміном на 5 років для видобутку торфу.

За результатами розгляду заяви відповідачем 01 грудня 2016 року видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою із зміною цільового призначення за №3-5222/15-16-СГ, яким надано дозвіл ДП Волиньторф для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га (кадастровий номер 0723682200:06:002:0321) із земель сільськогосподарського призначення державної власності (сіножаті), розташованої за межами населених пунктів Довжицької сільської ради Маневицького району, в оренду із зміною цільового призначення для видобутку торфу.

18 травня 2017 року ДП Волиньторф звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою за №925 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач 31 травня 2017 року листом №8-6248/0-1455/0/6-17 повернув ДП Волиньторф проект землеустрою, оскільки останній не у повній мірі відповідає вимогам статті 50 Закону України Про землеустрій . Крім того, при поданні документації із землеустрою на затвердження подається затверджена в установленому порядку технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позивач 13 квітня 2018 року повторно направив відповідачу на затвердження нову редакцію проекту землеустрою. Однак, відповідач листом №28-3-0.32-2441/2-18 від 17 травня 2018 року повернув позивачу поданий проект. Підставами повернення проекту слугували виявлені розбіжності, зокрема:

- в пояснювальній записці та на кадастровому плані прописано, що угіддя земельної ділянки - забудовані землі під торфорозробками, які експлуатуються, а у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та у довідці відділу у Маневицькому районі - сіножаті;

- графічні матеріали не відповідають п. 3.4. Наказу від 18 травня 2010 року №376 Про затвердження інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (довжини ліній більше 200 м).

На виконання листа відповідача №28-3-0.32-2441/2-18 від 17 травня 2018 року ДП Волиньторф 31 травня 2018 року повторно направило на розгляд і затвердження нову редакцію проекту землеустрою з урахуванням недоліків, які були зазначені. Однак, відповідача листом №8-3-0.32-4171/2-18 від 15 червня 2018 року повторно повернув проект землеустрою, оскільки у висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неправильно вказано угіддя земельної ділянки, а також лінійні проміри між поворотними токами меж земельної ділянки не відповідають лінійним промірам у витязі з Державного кадастру про земельну ділянку.

На виконання листа відповідача №8-3-0.32-4171/2-18 від 15 червня 2018 року позивач 29 серпня 2018 року повторно направив відповідачу на розгляд і затвердження проект землеустрою з урахуванням недоліків, які були зазначені. Відповідач листом №8-3-0.3.-6625/2-18 від 02 жовтня 2018 року повернув проект землеустрою, оскільки останній не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема:

- відсутнє свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки;

- графічні матеріали не відповідають п. 3.4. Наказу від 18 травня 2010 року №376 Про затвердження інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками ;

- згідно пункту 7 Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок , який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1075 Про Порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведенні топографо-геодезичних, картографічних, аерофртознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок виконання топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС, обробка результатів вимірювань, отриманих за допомогою апаратури СРНС, здійснюється юридичними та фізичними особами, що мають необхідне технічне і технологічне забезпечення та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, відповідальний за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт, дотримання технічних вимог до них, норм та правил їх виконання, встановлених Мінагрополітики, за наявності Реєстраційного посвідчення (свідоцтва) установленого зразка;

- згідно статті 20 Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність юридичні та фізичні особи мають право користуватись матеріалами Державного картограф-геодезичного фонду України з додержанням вимог цього Закону та Положення про цей фонд. Підтвердженням легітимності одержання координат геодезичної мережі є копія Виписки координат та висот пунктів ДГМ із банку геодезичних даних із зазначенням терміну дії номеру рахунку, замовника.

23 жовтня 2018 року позивач повторно направляє відповідачу доопрацьований проект землеустрою на затвердження із врахуванням усіх недоліків.

03 грудня 2018 року відповідач листом №8-3-0.3.-7948/2-18 повернув проект землеустрою, оскільки останній не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема:

- графічні матеріали не відповідають п.3.4 Наказу від 18 травня 2010 року № 376 Про затвердження інструкції про встановлення (Підновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками ;

- перелік обмежень у використанні земельної ділянки не відповідає вимогам додатку 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17жовтня 2012 року № 1051;

- даний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу не відповідає ст. 50 ЗУ Про землеустрій ;

Крім того, під час розгляду поданого 23 жовтня 2018 року проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу встановлено відсутність таких матеріалів:

1. Згідно п.7 порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок; який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1075 Про Порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок виконання топографо-геодезичних робіт з використанням Апаратури СРНС, обробка результатів вимірювань, отриманих за допомогою апаратури СРНС здійснюється юридичними та фізичними особами, що мають необхідне технічне і технологічне забезпечення та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, відповідальний за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт, дотримання технічних вимог до них, норм та правил їх виконання, встановлених Мінагрополітики, за наявності Реєстраційного посвідчення (свідоцтва) установленого зразка;

2. Згідно статті 20 Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність юридичні та фізичні особи мають право користуватися матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України з додержанням вимог цього Закону та Положення про цей фонд. Підтвердженням легітимності одержання координат державної геодезичної мережі є копія Виписки координат та висот пунктів ДГМ із банку геодезичних даних із зазначеним терміном дії, номеру рахунку, замовника (розробника документації) системи координат та висот. Зазначені виписки надають наукової дослідні інститути геодезії і картографії (адміністратор банку геодезичний даних згідно наказу Держземагентства України №3 від 10 січня 2014 року);

3. Свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки відсутнє.

Не погодившись з діями та рішенням відповідача, ДП Волиньторф звернулося з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до частин першої - другої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статті 124 Земельного кодексу України. Відповідно до частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частини друга-третя статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин десятої та тринадцятої статті 123 Земельного кодексу України затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на заяви позивача про затвердження проекту землеустрою були надані відповіді оформлені листами від 31 травня 2017 року листом №8-6248/0-1455/0/6-17, від 17 травня 2018 року №28-3-0.32-2441/2-18, від 15 червня 2018 року №8-3-0.32-4171/2-18, від 02 жовтня 2018 року №8-3-0.3.-6625/2-18 та від 03 грудня 2018 року №8-3-0.3.-7948/2-18.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення №333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив ДП Волиньторф відповідь у формі листа.

З огляду на вказане вище, суд приходить до висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Волинській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 03 грудня 2018 року №8-3-0.3.-7948/2-18, в якому ГУ Держгеокадастру у Волинській області проінформовано позивача про пропозицію повернути проект розробнику документації на доопрацювання з тих підстав, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, не може сприйматися судом як належна відмова у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності.

Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Проте, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Отже, повноваження відповідача у даних спірних правовідносинах не є дискреційними.

Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд наголошує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області вчинити певні дії, а саме затвердити проект.

Згідно вимог частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції ГУ Держгеокадастру у Волинській області, яке, в свою чергу, безпідставно відмовило позивачу у затвердженні проекту із землеустрою.

Крім того, враховуючи те, що відповідач не розглянув заяви позивача по суті, однак фактично відмовив у затвердженні проекту, у суду відсутні підстави для зобов'язання останнього затвердити позивачу проекту землеустрою про відведення в оренду для видобування торфу.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо затвердження проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для видобування торфу із прийняттям відповідного владного рішення.

Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати дії суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Частиною першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом із позовними вимогами, які є пов'язаними між собою, позивач сплатив судовий збір у сумі 3 842 грн., тому зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору, пропорційно до задоволеної частини вимог (1/2) у сумі 1 921 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га із земель сільськогосподарського призначення в оренду на 5 років, яка розташована на території Довжицької сільради Маневицького району Волинської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву Державного підприємства Волиньторф про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га із земель сільськогосподарського призначення в оренду на 5 років, яка розташована на території Довжицької сільради Маневицького району Волинської області (за межами населених пунктів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Державного підприємства Волиньторф (44614, Волинська область, Маневицький район, село Прилісне, ідентифікаційний код юридичної особи 00426302) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861) 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривні понесених витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк