Постанова

від 07.08.2019 по справі 140/128/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/4987/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року (суддя - Ксензюк А.Я., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного тексту - не вказана),

в адміністративній справі №140/128/19 за позовом Державного підприємства Волиньторф до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У січні 2019 року позивач ДП Волиньторф звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Держгеокадастру у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо порядку затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га.; 2) зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га. згідно чинного законодавства.

Відповідач позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га. із земель сільськогосподарського призначення в оренду на 5 років, яка розташована на території Довжицької сільради Маневицького району Волинської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву Державного підприємства Волиньторф про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га. із земель сільськогосподарського призначення в оренду на 5 років, яка розташована на території Довжицької сільради Маневицького району Волинської області (за межами населених пунктів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ДП Волиньторф за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Волинській області 1921 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

З цим рішенням суду першої інстанції від 04.04.2019 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду в частині задоволення позовних вимог є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень. Таким чином, апелянт вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що повноваження Головного управління Держгеокадастру у Волинській області не є дискреційними. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача мало б бути прийняте відповідне управлінське рішення оформлене розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу, оскільки Земельним кодексом України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується питання про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказує апелянт, що ним було належним чином розглянуто усі звернення позивача щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в оренду.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 04.04.2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 04.04.2019 року залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24 жовтня 2016 року ДП Волиньторф звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою за №1256 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду площею 24 га. терміном на 5 років для видобутку торфу (а.с. 8).

За результатами розгляду заяви відповідачем 01 грудня 2016 року видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою із зміною цільового призначення за №3-5222/15-16-СГ, яким надано дозвіл ДП Волиньторф для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га. (кадастровий номер НОМЕР_1 ) із земель сільськогосподарського призначення державної власності (сіножаті), розташованої за межами населених пунктів Довжицької сільської ради Маневицького району, в оренду із зміною цільового призначення для видобутку торфу (а.с. 9).

18 травня 2017 року ДП Волиньторф звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою за №925 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 10).

31 травня 2017 року відповідач листом №8-6248/0-1455/0/6-17 повернув ДП Волиньторф проект землеустрою, оскільки останній не у повній мірі відповідає вимогам статті 50 Закону України Про землеустрій . Крім того, при поданні документації із землеустрою на затвердження подається затверджена в установленому порядку технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 11).

Позивач 13 квітня 2018 року повторно направив відповідачу на затвердження нову редакцію проекту землеустрою (а.с. 12).

Відповідач листом №28-3-0.32-2441/2-18 від 17 травня 2018 року повернув позивачу поданий проект. Підставами повернення проекту слугували виявлені розбіжності, зокрема: - в пояснювальній записці та на кадастровому плані прописано, що угіддя земельної ділянки - забудовані землі під торфорозробками, які експлуатуються, а у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та у довідці відділу у Маневицькому районі - сіножаті; - графічні матеріали не відповідають п.3.4. Наказу від 18 травня 2010 року №376 Про затвердження інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (довжини ліній більше 200 м). (а.с. 13).

На виконання листа відповідача №28-3-0.32-3441/2-18 від 17 травня 2018 року ДП Волиньторф 31 травня 2018 року повторно направило на розгляд і затвердження нову редакцію проекту землеустрою з урахуванням недоліків, які були зазначені (а.с. 14).

Відповідач листом №8-3-0.32-4171/2-18 від 15 червня 2018 року повторно повернув проект землеустрою, оскільки у висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неправильно вказано угіддя земельної ділянки, а також лінійні проміри між поворотними токами меж земельної ділянки не відповідають лінійним промірам у витязі з Державного кадастру про земельну ділянку (а.с. 15).

На виконання листа відповідача №8-3-0.32-4171/2-18 від 15 червня 2018 року позивач 29 серпня 2018 року повторно направив відповідачу на розгляд і затвердження проект землеустрою з урахуванням недоліків, які були зазначені (а.с. 16).

Відповідач листом №8-3-0.3.-6625/2-18 від 02 жовтня 2018 року повернув проект землеустрою, оскільки останній не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства (а.с. 17).

23 жовтня 2018 року позивач повторно направив відповідачу доопрацьований проект землеустрою на затвердження із врахуванням усіх недоліків (а.с. 18).

03 грудня 2018 року відповідач листом №8-3-0.3.-7948/2-18 повернув проект землеустрою, оскільки останній не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 51).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частин 1-3 вказаної статті, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частин десятої та тринадцятої статті 123 ЗК України, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій , проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Як встановлено вище судом, 24 жовтня 2016 року ДП Волиньторф звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою за №1256 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду площею 24 га. терміном на 5 років для видобутку торфу.

За результатами розгляду заяви відповідачем 01 грудня 2016 року видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою із зміною цільового призначення за №3-5222/15-16-СГ, яким надано дозвіл ДП Волиньторф для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,7609 га. (кадастровий номер НОМЕР_1 ) із земель сільськогосподарського призначення державної власності (сіножаті), розташованої за межами населених пунктів Довжицької сільської ради Маневицького району, в оренду із зміною цільового призначення для видобутку торфу.

В подальшому, з метою затвердження проекту землеустрою, позивачем неодноразово надсилались відповідачу заяви про затвердження проекту землеустрою, і на такі заяви відповідачем були надані відповіді оформлені листами від 31 травня 2017 року №8-6248/0-1455/0/6-17, від 17 травня 2018 року №28-3-0.32-2441/2-18, від 15 червня 2018 року №8-3-0.32-4171/2-18, від 02 жовтня 2018 року №8-3-0.3.-6625/2-18 та від 03 грудня 2018 року №8-3-0.3.-7948/2-18.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до вимог чинного законодавства рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятись розпорядчим індивідуальним правовим актом Головного управління Держгеокадастру в області, а не інформаційними листами.

Тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в межах даного адміністративного спору позивач звертався до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень повинен би прийняти відповідне управлінське рішення з питання щодо затвердження чи відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Таким чином, доводи апелянта в цій частині, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, втрутився у дискреційні повноваження відповідача, то суд вказує на наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п.65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві , Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року (справа №825/602/17).

Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд наголошує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області вчинити певні дії, а саме затвердити проект землеустрою.

Крім того, враховуючи те, що відповідач не розглянув заяви позивача по суті, однак фактично відмовив у затвердженні проекту, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зобов`язання відповідача затвердити позивачу проекту землеустрою про відведення земельної ділянки в оренду.

Таким чином, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови відповідач зобов`язаний вчинити такі дії.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання повторного розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року в адміністративній справі №140/128/19 за позовом Державного підприємства Волиньторф до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови виготовлено 09.08.2019 року