Рішення

від 03.04.2019 по справі 826/9765/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 03 квітня 2019 року                                                    № 826/9765/18           Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді  Шейко Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомДержавного підприємства “Регіональні електричні мережі” до  Державної фіскальної служби України провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії встановив:           Державне підприємство “Регіональні електричні мережі” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просило:           - визнати бездіяльність Державної фіскальної служби України з не проведення перерахунку подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн., яке виникло внаслідок незаконного подвійного проведення Державною фіскальною службою України податкової декларації з податку на додану вартість Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” за жовтень 2015 року протиправною;           - зобов'язати Державну фіскальну службу України вчинити дії з анулювання подвоєння картотеки електронного рахунку СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн. платника податків - Державне підприємство “Регіональні електричні мережі”.           Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок допущеної відповідачем, як адміністратором СЕА ПДВ, протиправної бездіяльності, останнім не було забезпечено анулювання подвоєної суми в картотеці електронного рахунку в СЕА ПДВ в розмірі 3056877,00 грн., наслідком чого мало місце порушення права позивача на формування реєстраційної суми, наданого йому підпунктом 4 пункту 34 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.           В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов.           Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи не надходило.           Враховуючи думку представника позивача та заявлене клопотання, подальший розгляд справи суд ухвалив завершити в порядку письмового провадження.           Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, Державним підприємством “Регіональні електричні мережі” (надалі — ДП “РЕМ”), код ЄДРПОУ 32402870, у відповідності до пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 та який діяв до 01.02.2016 року,  було подано до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (контролюючого органу за своїм місцем обліку) податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року від 20.11.2015 року №9237882119, та яку згідно викладеного позивачем, було прийнято, а отримана квитанція не містила зауважень щодо її заповнення.           Листом від 24.11.2015 року №6625/10-08-15-01/2503 контролюючий орган повідомив ДП “РЕМ”, що подана ним податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2015 року заповнена всупереч правилам, визначеним статтею 48 Податкового кодексу України та з врахуванням вимог статті 49 Податкового кодексу України, при цьому без посилання на виявлені недоліки.           На виконання листа з рекомендаціями контролюючого органу, з метою усунення недоліків позивач вдруге подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року від 08.12.2015 року №9248496820.           Наслідком повторного подання вищевказаної декларації мало місце подвоєння картотеки електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (СЕА ПДВ) на суму 3056877,00 грн., що було виявлено позивачем в реєстрі транзакцій при звірянні сум ліміту в СЕА ПДВ.           З метою запобігання списання картотеки з електронного рахунку на суму ПДВ у розмірі 3056877,00 грн., для недопущення нарощування штрафів ДП “РЕМ” неодноразово зверталось до контролюючих органів різного рівня, в тому числі і до відповідача з проханням провести перерахунок, тобто анулювати подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн., зокрема листами: від 30.09.2016 року №01/1445 до контролюючого органу за місцем обліку на той час — Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області; від 11.10.2016 року №01/1508 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області; від 11.10.2016 року №01/1509, від 28.10.2016 року №01/1592, від 13.12.2016 року №01/1854 до Державної фіскальної служби України; від 12.01.2017 року №01/47 до Міністерства фінансів України; від 09.02.2018 року №01/204 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.           Оскільки дане листування, як зазначено позивачем, не призвело до позитивного результату та, відповідно, перерахунок подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн. відповідачем зроблено не було, позивач вбачав допущення Державною фіскальною службою України (ДФС України) протиправної бездіяльності, яка завдала негативного впливу на господарську діяльність ДП “РЕМ” внаслідок унеможливлення реєстрації податкових накладних на вищевказану суму, що в свою чергу змушувало позивача вилучати з обігу грошові кошти для поповнення рахунку в СЕА ПДВ для виписки (реєстрації) податкових накладних згідно вимог Податкового кодексу України, а тому останній вирішив звернутись до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.           Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.           Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI.           Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України (тут і надалі — нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.           В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори (пункт 8.1 статті 8 Податкового кодексу України). До перших, згідно підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, зокрема належить податок на додану вартість.           Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 Податкового кодексу України).           Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.           Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).           Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.           Функції контролюючих органів визначені в статті 19№ Податкового кодексу України, згідно підпункту 19№.1.2 пункту 19№.1 якої контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.           Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами (підпункт 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).           Як визначено в пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.           За приписами пункту 200№.1 статті 200№ Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX “Перехідні положення” цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200№.3 статті 200№ цього Кодексу.           Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.           Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №569 затверджено Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість (надалі — Порядок №569) який, згідно його пункту 1, визначає механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - податок), особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (далі - розрахунки коригування) у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків.           За визначенням, наведеним у підпункті 1 пункту 2 Порядку №569 рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти з власного поточного рахунка у сумі, необхідній для досягнення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань. Кошти з такого рахунка підлягають перерахуванню до бюджету та/або на спеціальний рахунок.           Згідно пунктів 4 та 5 Порядку №569 електронний рахунок відкривається платнику податку Казначейством автоматично на безоплатній основі.           Платникам податку, які застосовують спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 Податкового кодексу України, відкривається єдиний електронний рахунок для обліку сум податку за результатами діяльності, передбаченої зазначеною статтею, та іншої діяльності.           Електронні рахунки відкриваються виключно на підставі реєстру платників податку, який ДФС після присвоєння особі індивідуального податкового номера платника податку надсилає Казначейству. У такому реєстрі зазначаються найменування або прізвище, ім'я та по батькові платника податку, податковий номер або номер та серія паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку та дата реєстрації його платником податку.           Датою початку здійснення платником податку операцій з використанням електронного рахунка є дата реєстрації його платником податку (для платників податку, зареєстрованих до 01.02.2015 року, - 01.02.2015 року).           Формула, за якою платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування на суму податку визначена пунктом 9 Порядку №569, положення якої кореспондуються з приписами пункту 200№.3 статті 200№ Податкового кодексу України.           В свою чергу, особливості справляння суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі зазначені, зокрема, у пунктах 9№, 9І, 10, 11 та 12 Порядку №569.           За згаданим пунктом 10 Порядку №569, а саме його підпунктом 1, ДФС обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.           У той же час, відповідно до пункту 13 Порядку №569 платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка, а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.           Зі змісту раніше вказаних листів позивача убачається, що ДП “РЕМ” неодноразово зверталось до контролюючих органів різного рівня, в тому числі і до відповідача, з викладенням фактичних обставин справи та проханням виправити самостійно виявлену ним помилку в СЕА ПДВ, а саме здійснити відповідний перерахунок задля анулювання подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн.           Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.           Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.           Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.           Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.           Як зазначалось раніше, ДП “РЕМ” 20.11.2015 року за №9237882119 була подана податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, при цьому на виконання листа контролюючого органу від 24.11.2015 року №6625/10-08-15-01/2503, 08.12.2015 року за №9248496820 ДП “РЕМ” повторно подано дану декларацію з метою усунення недоліків, виявлених контролюючим органом.           Суд звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в рамках розгляду даної адміністративної справи не заперечувались доводи позивача стосовно правомірності його дій при поданні податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року 20.11.2015 року та 08.12.2015 року, а також не було надано жодних доводів на противагу правової позиції позивача стосовно допущеної протиправної бездіяльності відповідача, наслідком якої мало місце порушення, що стало підставою для звернення ДП “РЕМ” до суду за захистом порушеного права.           Оскільки з аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що саме на Державну фіскальну службу України покладено обов'язок із забезпечення обчислення суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі, а також інформування такого платника податків про стан його електронного рахунка та суми податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі, на думку суду наведене свідчить про обґрунтованість заявлених вимог позивача, яким, у той же час, було виконано покладений на нього законодавством обов'язок, як платника податків.           Також, суд наголошує, що в силу вимог статті 17 Податкового кодексу України, а саме її підпункту 17.1.8 пункту 17.1, платник податків наділений правом вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.           Так, у пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України), заява №29979/04, проаналізовано поняття “належне урядування”.           Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, пункт 72, від 08.04.2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51, від 15.09.2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер'їлдіз проти Туреччини” (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), пункт 119).           Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі “Ґаші проти Хорватії” (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від 13.12.2007 року, та у справі “Трґо проти Хорватії” (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип “належного урядування” може покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), пункт 69).           Так, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.           Відтак, допускаючи можливу відсутність у Державної фіскальної служби України відповідного механізму для анулювання подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ, не може ставитись у провину позивача, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав осіб, які наділені такими правами, а негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.           Згідно частини першої, частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.           В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.           Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок.           З урахуванням викладеного, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.            Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.           Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –                                                                     в и р і ш и в:            1. Позов Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” до Державної фіскальної служби України — задовольнити.            2. Визнати бездіяльність Державної фіскальної служби України з не проведення перерахунку подвоєння картотеки електронного рахунку в СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн., яке виникло внаслідок незаконного подвійного проведення Державною фіскальною службою України податкової декларації з податку на додану вартість Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” за жовтень 2015 року протиправною.            3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України вчинити дії з анулювання подвоєння картотеки електронного рахунку СЕА ПДВ на суму 3056877,00 грн. платника податків - Державне підприємство “Регіональні електричні мережі”.                  4. Присудити на користь Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” (код ЭДРПОУ 32402870, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, вул. Львівська площа, 8) судові витрати у сумі 1762,00 грн.                      Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.           Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 – 297 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                Т.І. Шейко