Постанова

від 27.03.2019 по справі 701/1042/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 701/1042/16-ц

провадження № 61-25564св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - селянське (фермерське) господарство Стрілиця ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., від 10 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства Стрілиця (далі - СФГ Стрілиця ) про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 1993 року він заснував фермерське господарство Світанок (далі - СФ Світанок ), яке зареєстровано у встановленому законом порядку. Згідно з рішенням Маньківської районної ради народних депутатів Черкаської області від 12 березня 1993 року № 12-21 йому надана у постійне користування земельна ділянка площею 48,95 га для ведення фермерського господарства. 05 червня 2012 року він уклав з СФГ Стрілиця договір суборенди належної йому на праві постійного користування земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Маньківському районі Черкаської області 29 грудня 2012 року.

Зазначав, що договір суборенди землі був укладений з порушенням законодавства, оскільки він не мав права передавати земельну ділянку, яка була надана йому у постійне користування, у суборенду, оскільки передача земельної ділянку у суборенду повинна здійснюватись за рішенням органу виконавчої влади.

Вказував на те, що він неодноразово звертався із письмовими заявами до голови СФГ Стрілиця з метою розірвання договору суборенди, з тих підстав, що вказаний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, однак відповідач відмовляється розірвати договір суборенди.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір суборенди землі, укладений між ним та СФГ Стрілиця 05 червня 2012 року та зареєстрований у відділі Держкомзему у Маньківському районі Черкаської області 29 грудня 2012 року за № 712310004004629.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у складі судді Калієвського І. Д. від 28 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано договір суборенди землі, укладений між ОСОБА_4 та СФГ Стрілиця 05 червня 2012 року і зареєстрований у відділі Держкомзему у Маньківському районі Черкаської області 29 грудня 2012 року за № 712310004004629, недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір суборенди не відповідає законодавству і в момент вчинення цього правочину сторонами не було дотримано вимог закону, оскільки лише орендована земельна ділянка може передаватись орендарем у суборенду, при цьому умови договору суборенди повинні обмежуватись умовами договору оренди та не суперечити йому і строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договору оренди землі, однак спірна земельна ділянка належить позивачу на праві постійного користування, яке суттєво відрізняється від права оренди, зокрема, постійні користувачі не мають можливості передати землю у суборенду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 10 листопада 2017 року апеляційну скаргу СФГ Стрілиця задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір суборенди землі укладений із дотриманням вимог статей 203, 215 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції не залучив до участі у справі управління Держгеокадастру, яке є правонаступником відділу Держкомзему у Маньківському районі Черкаської області, яке зареєструвало оспорюваний договір суборенди землі, та Маньківську райдержадміністрацію, яка надавала позивачу відповідний дозвіл на укладення договору суборенди землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, не врахував, що суборенда земельної ділянки, яка передана йому у 1993 року у постійне користування для ведення фермерського господарства, можлива лише за рішенням органу виконавчої влади. Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції мав залучити до участі у справі відділ Держгеокадастру та Маньківську районну державну адміністрацію.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року СФГ Стрілиця подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору суборенди недійсним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що відповідно до рішення Маньківської районної ради народних депутатів від 12 березня 1993 року № 12-21 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку площею 48,95 га для ведення фермерського господарства. Право користування позивачем вказаною земельною ділянкою підтверджується державним актом на право постійного користування землею.

10 січня 1993 року позивач став засновником і головою ФГ Світанок , яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10 січня 1993 року № 10111200000000015.

05 червня 2012 року між ОСОБА_4 та СФГ Стрілиця укладений договір суборенди земельної ділянки площею 42,8 га, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Маньківському районі 29 грудня 2012 року за № 712310004004629. Строк дії договору суборенди визначено сторонами до 31 грудня 2022 року.

На укладення договору суборенди Маньківська районна державна адміністрація Черкаської області надала дозвіл від 05 червня 2012 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають, оскільки при розгляді справи суди порушили вимоги закону щодо юрисдикції спору.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

ЦПК України 2004 року передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

Згідно з частинами першою та другою статті 1 ГПК України 1991 року підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України 1991 року, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України 1991 року).

Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України 1991 року господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Статтею 20 ГПК України 1991 року визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами у тому числі з центральним органом виконавчої влади який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження 14-157цс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з дати державної реєстрації фермерського господарства обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_4, після отримання прав на земельну ділянку, виділену для ведення фермерського господарства, 10 січня 1993 року зареєстрував ФГ Світанок , що свідчить про створення ним юридичної особи (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Отже, оспорюваний договір суборенди землі, наданої для ведення фермерського господарства, 05 червня 2012 року ОСОБА_4 укладав із СФГ Стрілиця не як фізична особа, а як голова ФГ Світанок , реалізуючи обов'язки ФГ Світанок як орендаря земельної ділянки.

Таким чином, договір суборенди фактично є укладеним між двома юридичними особами (ФГ Світанок та СФГ Стрілиця ), регулює правовідносини сторін у господарській діяльності, тому спір з його оспорення за своїм суб'єктним складом й характером правовідносин має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їхнього скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 10 листопада 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до селянського (фермерського) господарства Стрілиця про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним закрити.

Повідомити ОСОБА_4, що розгляд його справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк