Постанова

від 02.04.2019 по справі 904/3063/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2019 Справа № 904/3063/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18 (суддя Татарчук В.О.; рішення ухвалене о 11:11 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 26.11.2018)

за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, м.Нікополь, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення збитків у сумі 102833,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Нікопольська міська рада Дніпропетровської області (позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" (відповідач) про стягнення збитків у сумі 102833,40 грн.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що ТОВ "КРІМЕТ" є власником нерухомого майна - будівлі автомобільної газонаповнювальної компресорної станції з автомобільним газозаправним пунктом за адресою м. Нікополь, вул. Херсонська, 414 та використовував земельну ділянку за вказаною адресою без укладення договору оренди та без сплати платежів за таке користування за період з 01.05.2015 по 31.08.2017, у зв'язку з чим рішенням виконкому Нікопольської міської ради від 30.03.2018 №268 було затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків відповідачем в сумі 102833,40 грн. та пред'явлений позов про стягнення цих грошових коштів в судовому порядку.

Заявою про уточнення позовних вимог від 22.08.2018 позивач повідомив суд про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 94583,58 грн. за період з 01.08.2015 по 31.08.2017 (в межах трирічного строку позовної давності). Така заява позивача прийнята судом до розгляду, як заява про зменшення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18 (суддя Татарчук В.О.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" на користь Нікопольської міської ради Дніпропетровської області 94583,58 грн. - збитки, 1762 грн. - витрат по сплаті судового збору. Повернуто з державного бюджету Нікопольській міській раді Дніпропетровської області 1569,87 грн. зайво сплаченого судового збору.

Суд дійшов висновку, що користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, спричинило позивачу збитки в сумі 94583,58 грн. у вигляді не отриманої орендної плати за землю і наявний причинний зв'язок між таким користуванням та заподіяними збитками.

Відповідач (ТОВ "КРІМЕТ") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що не погоджується із зазначеним рішенням, вважає його прийнятим на підставі неповного дослідження доказів, з невірним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вважає, що судом не прийнято до уваги доводи відповідача, що жодних доказів самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем не надано, також не доведено використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, та не досліджено якими саме діями були завдані збитки та у якому розмірі. Також судом не враховано, що упущеною вигодою за змістом статті 22 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 224, статті 225 Господарського кодексу України вважають доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Відповідачем надано достатньо доказів на підтвердження відсутності вини щодо тривалого укладання договору оренди, у той час як саме позивач допустив порушення, зокрема, як орган місцевого самоврядування розглядав заяву відповідача протягом семи місяців замість визначеного Законом місячного строку. Відповідач неодноразово звертався до позивача з заявами про перегляд розміру орендної плати, а позивач в свою чергу розглядав зазначену заяву на засіданні постійної комісії Нікопольської міської ради. Тобто протягом тривалого часу між позивачем та відповідачем договір не могло бути укладено, оскільки не було досягнуто істотних умов. Крім того зазначає, що позивач направив відповідачу для ознайомлення примірник договору оренди лише 01.03.2017 після спливу майже 2-х років з моменту звернення, направлений на адресу ТОВ "КРІМЕТ" договір оренди не був належним чином оформлений зі сторони позивача: на договорі відсутній підпис та печатка, а роком укладення зазначено 2016 рік. Таким чином, дії ТОВ "КРІМЕТ", зокрема, звернення до позивача з заявою про надання в оренду земельної ділянки свідчить про те, що відповідач, після набуття права власності на вказану будівлю, вжив усі залежні від нього та необхідні заходи для оформлення права оренди земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення, а тому відсутність переоформлених на ім'я ТОВ "КРІМЕТ" правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення чи самовільне зайняття. Також зазначає, що закон не передбачає необхідності в отриманні власником нежитлового приміщення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться приміщення. Відтак фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, на якій знаходиться нежитлове приміщення, є правомірним і відповідно не є самовільним. Вказує, що судом першої інстанції не надано правової оцінки та не досліджено внаслідок яких саме дій (протиправної поведінки) відповідача відбулося порушення земельного законодавства та відповідно до якого нормативно-правового акту відбувся розрахунок збитків. Апелянт вважає, що судом не досліджено та не доведено позивачем причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача, яка полягає в ухиленні від вчинення дій належного оформлення права користування земельною ділянкою, та завданими збитками, а тому, на його думку, відсутні усі елементи складу цивільного правопорушення для покладення на ТОВ "КРІМЕТ" обов'язку з відшкодування заявленої до стягнення шкоди.

Позивач (Нікопольська міська рада) у відзиві не погоджується з викладеними в апеляційній скарзі доводами та зазначає, що відповідачем не здійснювалось жодних заходів для оформлення договору оренди землі, а саме: відсутні будь-які листи та звернення, що свідчили б про наміри з боку відповідача укласти договір оренди землі, відсутні протоколи розбіжності після отримання відповідачем проекту договору оренди землі. Отже твердження про неодноразові звернення відповідача до міської ради та вжиття відповідних заходів для укладення договору оренди жодним доказом не підтверджені та є, за твердженням позивача, голослівними, оскільки звернення відповідача було лише 1 раз, а саме: звернення з заявою про надання земельної ділянки в оренду. Вказує позивач і на те, що листами Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 26.02.2018 та від 13.04.2017 підтверджено, що плата за землю ТОВ "КРІМЕТ" не здійснювалась. За період з 01.01.2017 по 31.08.2018 нараховані збитки з застосуванням 3% розміру від нормативної грошової оцінки землі. Зазначає, що Нікопольська міська рада в розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України має на меті повернути недоотриманий дохід, що визначено Постановою ОСОБА_1 Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц (особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України). Отже, на думку позивача, доводи апелянта не відповідають дійсним обставинам справи та нормам діючого законодавства України. Просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 залишити без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019 поновлено ТОВ "КРІМЕТ" пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КРІМЕТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

ТОВ "КРІМЕТ" є власником нерухомого майна (нежитлові будівлі автомобільної газонаповнювальної компресорної станції з автомобільним газозаправним пунктом) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.10.2014, розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,2886 га кадастровий номер 1211600000:03:120:0003, що знаходиться за адресою: м. Нікополь, вул. Херсонська, 414 (а.с.24-25).

20.03.2015 відповідач звернувся до Нікопольської міської ради з заявою про надання земельної ділянки в оренду строком на 5 років (а.с.22).

23.10.2015 Нікопольської міською радою прийнято рішення №27-66/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" в оренду земельної ділянки на вул.Херсонська, 414 за фактичним розміщенням нежитлових будівель автомобільної газонаповнювальної компресорної станції з автомобільним газозаправним пунктом". За вказаним рішенням земельну ділянку з кадастровим номером 1211600000:03:120:0003 площею 0,2886 га передано в оренду терміном на 5 років, код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ - 03.07. та встановлено орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (а.с.30).

На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2017 у справі №904/6041/17 (а.с.18-20) між Нікопольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" укладено договір оренди земельної ділянки від 01.08.2017 площею 0,2886 га, яка розташована за адресою: м.Нікополь, вул. Херсонська, 414, терміном на 5 років, код цільового призначення 03.07 (для обслуговування будівель торгівлі). Право оренди зареєстровано 11.09.2017, строк дії договору до 31.07.2022 (а.с.15-17).

ТОВ "КРІМЕТ" у строк до 11.09.2017 земельну ділянку з кадастровим номером 1211600000:03:120:0003 площею 0,2886 га на вул. Херсонській, 414 у м. Нікополі використовувало без правовстановлюючих документів.

За інформацією Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (лист від 26.02.2018 №81/9/04-07-07-43) за земельну ділянку на вул. Херсонській, 414 ТОВ "КРІМЕТ" код ЄДРПОУ 39327313: нараховано у 2015 - 0,00 грн., сплачено - 0,00 грн.; нараховано у 2016 - 0,00 грн., сплачено - 0,00 грн.; нараховано у 2017 - 83764,70 грн., сплачено - 67011,80 грн.(а.с.43).

Відповідно до витягу відділу Держгеокадастру у м. Нікополі Дніпропетровської області ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 28.02.2017 за №43/86-17, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2886 м 2 з кадастровим номером 1211600000:03:120:0003 на вул. Херсонській, 414 у м. Нікополі, станом на 01.01.2017 складає 1675294,14 грн. (а.с.33).

29.06.2017 та 12.02.2018 з метою здійснення контролю за додержанням земельного законодавства та обстеження земельних ділянок комунальної власності на території м.Нікополя, на підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 23.08.2017 №489, робочою групою були складені акти обстеження земельної ділянки на вул. Херсонській, 414, у місті Нікополі (а.с. 26, 28).

В результаті вказаного обстеження встановлено, що за вказаною адресою здійснює свою діяльність автомобільна газонаповнювальна компресорна станція з автомобільним газозаправним пунктом. Під час обстеження працівниками газонаповнювальної компресорної станції здійснювалась заправка автомобілів.

20.03.2018 комісією з питань визначення та відшкодування збитків, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі, при використанні земельних ділянок був складений протокол, яким визначено ТОВ "КРІМЕТ" розмір збитків у вигляді неодержаних доходів за земельну ділянку з кадастровим номером: 1211600000:03:130:0003, площею 0,2886 га на вул. Херсонській, 414, у місті Нікополі за період з 01.05.2015 по 31.08.2017 у сумі 102833,40 грн. (а.с.46)

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 30.03.2018 №268 було затверджено вказаний акт комісії (а.с.49).

Листом від 18.04.2018 №2957/18 відповідача було проінформовано щодо необхідності сплати збитків. Вказаний лист ТОВ "КРІМЕТ" отримало 27.04.2018 (а.с. 47-48).

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду із позовом (з урахуванням заяви про уточнення), в якому просить стягнути з відповідача в судовому порядку збитки (кошти за шкоду, що заподіяна на земельній ділянці державної та комунальної власності, які надані в користування та не передані у власність внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням) внаслідок недоотримання доходів за час використання земельної ділянки) у розмірі 94583,58 грн. за період з 01.08.2015 по 31.08.2017.

Відповідач у свою чергу заперечує проти позову та посилається на те, що: позивачем не надано доказів самовільного зайняття земельної ділянки і не доведено використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 20.03.2015 ТОВ "КРІМЕТ" звернулося до позивача із заявою про надання земельної ділянки в оренду, однак позивачем лише 23.10.2015 прийнято рішення №27-66VI, яким надано згоду на оренду земельної ділянки; відповідач неодноразово звертався до позивача із заявами про перегляд розміру орендної плати, однак протягом тривалого часу сторонами договір не був укладений, оскільки не було досягнуто істотних умов; відповідач вжив усіх заходів для оформлення права оренди земельної ділянки; позивачем не доведена наявність причинного зв'язку між діями відповідача та втратами позивача, а тому відсутній повний склад цивільного правопорушення для покладення обов'язку з відшкодування заявленої до стягнення шкоди; розрахований позивачем розмір збитків є неправомірним.

Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, місцевий господарський суд встановив, що в ході вирішення спору відповідачем не спростовано факт використання у вказаному періоді без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,2886 га, що знаходиться за адресою вул. Херсонська, 414 у місті Нікополі, та не надано доказів сплати спірної суми збитків, та дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума є збитками у вигляді не отриманої орендної плати за землю, для стягнення яких наявні усі елементи цивільного правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вина).

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна грошових коштів в сумі 94583,58 грн., які нараховані за період з 01.05.2015 по 31.08.2017 у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, правовою підставою для чого позивачем зазначено статті 22, 1212-1214, 1166 Цивільного кодексу України та статті 120,125, 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України тощо.

Із встановлених судом обставин вбачається, що правовідносини сторін виникли з приводу користування земельною ділянкою комунальної власності, а причиною спору є питання виникнення та існування у відповідача зобов'язань перед позивачем по відшкодуванню збитків, що спричинені внаслідок користування означеною земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без внесення належної плати.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається оренда плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майно було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 та 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати оренду плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах ОСОБА_1 Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/2412/17.

Правові норми та судову практику слід застосовувати таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту, а саме - сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною, якою у даному випадку є правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин статей, що регулюють кондикційні правовідносини в господарському праві, про що свідчить численна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах у тому числі, окрім зазначених вище, постанова ОСОБА_1 Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами пункту 2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.10.2014 передбачено, що нерухоме майно, що відчужується, розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,2886 га, кадастровий номер 1211600000:03:130:0003, що знаходиться за адресою Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул. Херсонська, 414, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до Покупця переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно, без зміни її цільового призначення та яка підлягає оформленню Покупцем в установленому законом порядку (а.с. 24-25).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно датою державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 1211600000:03:130:0003 площею 0,2886 га, комунальної форми власності з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, - є 10.07.2014, а підставою для такої реєстрації Відділом Держземагентства у м. Нікополі Дніпропетровської області визначено службову необхідність (а.с. 14).

Рішенням Нікопольської міської ради від 23.10.2015 №27-66/VI надано ТОВ "КРІМЕТ" в оренду означену земельну ділянку за фактичним розміщенням нежитлових будівель, проте відповідний договір оренди був укладений між позивачем та відповідачем лише 01.08.2017 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2017 у справі №904/6041/17 та отримав державну реєстрацію 11.09.2017.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою попереднього землекористувача, зокрема укладення відповідного договору оренди з Нікопольською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користувався цією земельною ділянкою з 20.10.2014 по 31.08.2017 без достатньої правової підстави.

Відтак колегія суддів вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок в порядку статей 22 та 1166 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про спричинення позивачеві збитків у вигляді не отриманої орендної плати за землю, але разом із цим помилково не застосував до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, оскільки для таких кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2019 у справі №916/678/18 звернув увагу, що підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права. Зі змісту частини 2 статті 4, статті 162 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову. При цьому, господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №908/2552/17.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема, земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності. а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній впродовж 2015-2016 років) розмір орендної плати встановлювався у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

В свою чергу, згідно з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2017) розмір орендної плати встановлювався у договорі оренди. але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

Таким чином, в період з 2015 року по 2016 рік граничний (мінімальний) розмір орендної плати у 3% від нормативної грошової оцінки землі чітко встановлювався в силу прямих вказівок закону, як наслідок, не потребував додаткового регулювання рішеннями органів місцевого самоврядування про встановлення ставок земельного податку і орендної плати. Натомість, у 2017 році річний розмір орендної плати не міг бути меншим розміру земельного податку, тобто прив'язувався до земельного податку, який в свою чергу мав встановлюватися для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, що неможливо визначити без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Нікопольської міської ради №13-63/VІ від 26.06.2015 встановлено земельний податок на земельні ділянки на території міста Нікополя (а.с. 60).

Рішенням Нікопольської міської ради №1-24/VII від 14.07.2017 встановлено земельний податок на території міста Нікополя на 2018 рік. У вказаному рішенні зазначено, що рішення Нікопольської міської ради №13-63/VІ від 26.06.2015 діє до 01.01.2018 (а.с. 61).

Враховуючи викладене та наявність прийняття Нікопольською міською радою рішення про встановлення ставок земельного податку на 2017 рік, колегія суддів вважає, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів встановила, що відповідно до витягу відділу Держгеокдастру у м. Нікополі Дніпропетровської області Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.02.2017 за №43/86-17, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2886 кв.м з кадастровим номером 1211600000:03:130:0003 станом на 01.01.2017 складає 1675294,14 грн.

Нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки без урахування коефіцієнту індексації станом на 01.01.2017 становить 723669,17 грн, розрахована шляхом ділення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2017 рік на кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель м. Нікополя на 2017 рік (1675294,14грн./2,315=723669,17 грн.).

За інформацією Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (лист від 26.02.2018 №81/9/04-07-07-43 та лист від 13.04.2017 №2807/10/04-07-12-02-32) за земельну ділянку по вул. Херсонській, 414 ТОВ "КРІМЕТ": нараховано у 2015 - 0,00 грн., сплачено - 0,00 грн.; нараховано у 2016 - 0,00 грн., сплачено - 0,00 грн.; нараховано у 2017 -83764,70 грн., сплачено - 67011,80 грн. (а.с. 34, 43).

Згідно інформації Нікопольскої ОДПІ сплата земельного податку у звітному періоді не здійснювалась в таких розмірах:

- по періоду нарахування з 01.08.2015 по 31.12.2015 кумулятивний коефіцієнт індексації за 2015 рік -1,52

723669,17 х 1,52 = 1099977,14 грн.

1099977,14 х 3% = 32999,31 грн. (сума за 2015 рік)

32999,31/12 = 2749,94 грн. (сума за один місяць 2015 року)

2749,94 х 5= 13749,70 грн. (сума за п'ять місяців 2015 року)

- по періоду нарахування з 01.01.2016 по 31.12.2016 кумулятивний коефіцієнт індексації за 2016 рік - 2,18

723669,17х2,18=1577598,79 грн.

1577598,79 грн. х3%=47327,96 грн. (сума за 2016 рік)

- по періоду нарахування з 01.01.2017 по 31.08.2017 кумулятивний коефіцієнт індексації за 2017 рік - 2,315

723669,17х2,315 = 1675294,14 грн.

1675294,14х3%=50258,82 грн. (сума за 2017 рік)

50258,82 грн./12 = 4188,24 грн. (сума за один місяць 2017 року)

4188,24 грн. х8 = 33505,92 грн. (сума за вісім місяців 2017 року)

Всього за період з 01.08.2015 по 31.08.2017 розмір недоотриманого податку на землю становить 94583,58 грн. (13749,70 +47327,96 +33505,92=94583,58 грн.).

Таким чином, за розрахунками позивача загальний розмір безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 01.05.2015 по 31.08.2017 складає 94583,58 грн.

Заперечуючи проти позову з посиланням на неправильність розрахунку відповідач правомірність наведеного вище розрахунку позивача (розмір, період нарахування) належними доказами не спростував, а тому колегія суддів вважає, що позов в частині суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати та періоду нарахування є доведеним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені відповідачем, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, як землевласника, є належним та ефективним, у зв'язку із чим, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 01.08.2015 по 31.08.2017 в сумі 94583,58 грн. є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу на те, що господарським судом першої інстанції зважаючи на те, що позов було заявлено Нікопольською міською радою з посиланням на норми статей 224, 225 Господарського кодексу України, було помилково кваліфіковано спірні правовідносини та обґрунтовано рішення з посиланням саме ці правові підстави. Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції щодо правової кваліфікації спірних правовідносин, як деліктних, є помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та судовій практиці Верховного Суду.

Разом з цим, здійснена судом помилкова кваліфікація спірних правовідносин у даному випадку не призвела до неправильного вирішення спору по суті.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи про те, що судом не надано правової оцінки та не досліджено, внаслідок яких саме дій (протиправної поведінки) відповідача відбулося порушення земельного законодавства та відповідно до якого нормативно-правового акту відбувався розрахунок збитків, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами і не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки зводяться до оцінки спірних правовідносин виключно з точки зору чи є дії відповідача правопорушенням, що спричинило позивачеві збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, проте за встановлених судом фактичних обставин, які свідчать про кондикційний характер спірних правовідносин, це не має суттєвого значення.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, зі своє сторони відповідач факту безоплатного користування земельною ділянкою у спірному періоді не спростував, тому колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги апеляційної скарги про повне скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові, з наведених скаржником підстав, - задоволенню не підлягають.

Разом з цим, за встановлених судом апеляційною інстанцією обставин та наведених вище правових висновків колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, та виключивши із його резолютивної частини посилання на стягнення з відповідача збитків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За частиною 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини оскарженого рішення суду першої інстанції необхідно викласти в новій редакції, згідно якої зазначити про стягнення з відповідача на користь позивача 94583,58 грн. В решті оскаржене рішення суду першої інстанції у цій справі слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені відповідачем у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277 ч.1 п.4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, та викласти абзац другий резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Горського, буд. 10, ідентифікаційний код 39327313) на користь Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, ідентифікаційний код 37338501, р/р 31418611004029. одержувач - УК у м. Нікополі, код ЄДРПОУ 38033121, Банк одержувача - Державна казначейська служба України, МФО 899998, код платежу 24062200) 94583 грн. 58 коп., 1762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору".

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3063/18 - залишити без змін.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КРІМЕТ".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.04.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова