Рішення

від 04.04.2019 по справі 910/398/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2019Справа № 910/398/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Енергія

до Товариства з обмеженою відповідальністю 29 Елемент

про стягнення 47747,02 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Енергія звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю 29 Елемент про стягнення 47747,02 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним на виконання умов договору поставки було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 55247,94 грн., однак відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, а кошти позивачу повернув частково у розмірі 10000,00 грн., враховуючи зазначене позивач просить стягнути з відповідача частину неповернутої попередньої оплати у розмірі 45247,94 грн., а також відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 2499,08 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/398/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем було виставлено позивачеві рахунок на оплату №404 від 21.09.2018 на поставку проводу РКГМ 50 у кількості 0,330 км загальною вартістю 55247,94 грн.

Судом встановлено, що 21.09.2018 позивачем було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 55247,94 грн. на користь відповідача за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018, що підтверджується платіжним дорученням №316 від 21.09.2018.

Дослідивши обставини щодо правової природи правовідносин, що виникли між сторонами з приводу виставлення відповідачем рахунку на оплату №404 від 21.09.2018 позивачеві та його оплати останнім, суд дійшов висновку про укладення сторонами договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до вимоги №10/10-1 від 10.10.2018 позивач вимагав повернення коштів у зв'язку з невиконанням зобов'язання з поставки за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018.

Судом встановлено, що відповідачем було частково повернуто позивачеві сплачені останнім в якості попередньої оплати за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018 кошти у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №336 від 05.10.2018 на суму 1247,94 грн., №349 від 09.10.2018 на суму 1000,00 грн., №358 від 10.10.2018 на суму 1000,00 грн., №377 від 19.10.2018 на суму 500,00 грн., №396 від 29.10.2018 на суму 252,06 грн., №421 від 02.11.2018 на суму 1000,00 грн., №440 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №453 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №462 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №466 від 06.11.2018 на суму 500,00 грн., №510 від 22.11.2018 на суму 500,00 грн., №512 від 22.11.2018 на суму 500,00 грн., №528 від 29.11.2018 на суму 500,00 грн., №571 від 07.12.2018 на суму 500,00 грн., №590 від 11.12.2018 на суму 500,00 грн., №626 від 20.12.2018 на суму 500,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним на виконання умов договору поставки було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 55247,94 грн., однак відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, а кошти позивачу повернув частково у розмірі 10000,00 грн., враховуючи зазначене позивач просить стягнути з відповідача частину неповернутої попередньої оплати у розмірі 45247,94 грн., а також відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 2499,08 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок на оплату №404 від 21.09.2018 на поставку проводу РКГМ 50 у кількості 0,330 км загальною вартістю 55247,94 грн.

Судом встановлено, що 21.09.2018 позивачем було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 55247,94 грн. на користь відповідача за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018, що підтверджується платіжним дорученням №316 від 21.09.2018.

За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Водночас, суду не надано доказів здійснення відповідачем поставки товару.

Як встановлено судом, відповідно до вимоги №10/10-1 від 10.10.2018 позивач вимагав повернення коштів у зв'язку з невиконанням зобов'язання з поставки за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018.

Як встановлено судом, відповідачем було частково повернуто позивачеві сплачені останнім в якості попередньої оплати за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018 кошти у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №336 від 05.10.2018 на суму 1247,94 грн., №349 від 09.10.2018 на суму 1000,00 грн., №358 від 10.10.2018 на суму 1000,00 грн., №377 від 19.10.2018 на суму 500,00 грн., №396 від 29.10.2018 на суму 252,06 грн., №421 від 02.11.2018 на суму 1000,00 грн., №440 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №453 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №462 від 05.11.2018 на суму 500,00 грн., №466 від 06.11.2018 на суму 500,00 грн., №510 від 22.11.2018 на суму 500,00 грн., №512 від 22.11.2018 на суму 500,00 грн., №528 від 29.11.2018 на суму 500,00 грн., №571 від 07.12.2018 на суму 500,00 грн., №590 від 11.12.2018 на суму 500,00 грн., №626 від 20.12.2018 на суму 500,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару абоповернення суми попередньої оплати .

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи із змісту вищевикладених норм, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.

За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми попередньої оплати за договором, яке одночасно є односторонньою відмовою покупця від договору поставки (зобов'язання за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018) через невиконання продавцем обов'язку з поставки обумовленого сторонами товару та часткове повернення відповідачем сплачених йому коштів у розмірі 10000,00 грн., такий договір (зобов'язання щодо поставки за рахунком на оплату №404 від 21.09.2018) в силу ст. 651 Цивільного кодексу України є розірваним, а зобов'язання сторін з цього моменту в цій частині є припиненими.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що наявність обов'язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, однак відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов'язку - доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 45247,94 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 45247,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення проценти за користування грошовими коштами за ст. 536 ЦК України у розмірі 2499,08 грн.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач зазначив, що розмір процентів за користування коштами не визначений договором, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, необхідним є застосування аналогії закону щодо розміру процентів, а саме за ст. 1048 ЦК України.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, норма ст. 536 Цивільного кодексу України розміщена у главі "Виконання зобов'язання" та передбачає обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб). При цьому, розмір таких процентів встановлюється законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так, спеціальна норма ст. 693 Цивільного кодексу України щодо попередньої оплати за договором поставки, яка передбачає нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 цього Кодексу не встановлює, власне, розміру таких процентів та відсилає до статті 536 ЦК України, яка передбачає, що розмір процентів встановлюється законом або договором.

За змістом ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Разом з тим, у даному випадку цивільні відносини щодо нарахування процентів за користування коштами (попередньою оплатою) за договором поставки врегульовані нормами Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 693 та 536 ЦК України, які передбачають встановлення розміру процентів умовами договору чи закону, тоді-як підставою для застосування аналогії закону є неврегулювання цивільних відносин Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Так, законом не встановлено розміру процентів за користування коштами за договором поставки. Не визначено такого розміру і умовами договору поставки, з огляду на що відсутні підстави для застосування аналогії закону щодо розміру процентів за користування грошовими коштами.

З огляду на наведене, оскільки розмір процентів за користування грошовими коштами не визначено, відсутні підстави для стягнення процентів за користування грошовими коштами, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 2499,08 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору з огляду на часткове задоволення позову покладаються сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю 29 Елемент (02660, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 5, офіс 202; ідентифікаційний код: 41017157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Енергія (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 18/14, офіс 239; ідентифікаційний код: 41806286) грошові кошти у розмірі 45247 (сорок п'ять тисяч двісті сорок сім) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 45 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева