Рішення

від 27.03.2019 по справі 521/19756/18

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/19756/18

Провадження № 2/521/1727/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

секретаря судового засідання - Коновалової К.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), Приватного акціонерного товариства УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП (місцезнаходження: м. Київ, Глибочицька, буд.44) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою смертю потерпілого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Малиновського районного суду м. Одеси з вищевказаним позовом та просили суд: стягнути з ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану смертю потерпілого у вигляді відшкодування витрат на поховання брата та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 19200 грн.; стягнути з ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 96000 грн., з яких: довічне утримання у розмірі 57600 грн.; відшкодування витрат на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 19200 грн.; моральну шкоду у розмірі 19200 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 612227,71 грн., з яких: відшкодування витрат на поховання брата та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 50577,71 грн.; відшкодування витрат на поховання батька у розмірі 1650 грн.; моральна шкода у розмірі 560000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 587329,71 грн., з яких: відшкодування витрат на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 7797 грн.; відшкодування витрат на особисте лікування у розмірі 7976,71 грн.; відшкодування витрат на поховання чоловіка у розмірі 30756 грн.; моральна шкода у розмірі 540800 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 шкоду, завдану смертю потерпілого (довічне утримання) у розмірі по 1061,67 грн. щомісячно довічно.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили наступне.

Згідно позовної заяви, 08.12.2016 року, о 14 год. 25 хв., рухаючись про проїзній частині вул. Св.Ріхтера з боку вул. І.Рабіна в напрямку вул. Центральний Аеропорт в м. Одесі, відповідач ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Мазда-6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , скоїв ДТП та зіткнувся з автомобілем ЗАЗ-110267 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_6 Внаслідок ДТП ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, від яких 08.12.2016 р. він помер в КУ Міська клінічна лікарня №1 м. Одеси. Цивільна відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп №АЕ/9771592, який діяв у період з 27.06.2016 р. по 26.06.2017 р. Позивач ОСОБА_1 є рідним братом загиблого в ДТП ОСОБА_6 та визнаний потерпілим в кримінальному провадженні №12016160000000887, позивачка ОСОБА_2 є рідною матір`ю загиблого та з 19.11.2015 р. є пенсіонером за віком, а ОСОБА_7 був рідним батьком загиблого.

Згідно позовної заяви, загиблий в ДТП ОСОБА_6 не мав дружини та дітей, проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 (мати), ОСОБА_7 . (батько) та ОСОБА_1 (брат) за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачі стверджують, що сам факт смерті ОСОБА_6 неймовірно вплинув на фізичний та психічний стан його батьків, оскільки син був не тільки членом сім`ї, а надійною опорою для них, допомагав в усіх труднощах та в повсякденному житті. Батьки стали відчувати постійний біль, страждання, запаморочення, нервові переживання, емоційні спалахи, стривоженість та дискомфорт від загибелі сина. Внаслідок загибелі ОСОБА_6 вкрай погіршився стан здоров`я позивачки ОСОБА_2 , яка 14.12.2016 р. була госпіталізована в МКЛ №10 м. Одеси, де знаходилась на лікуванні до 23.12.2016 р. з діагнозом: гострий гнійний пієлонефрит, цукровий діабет середньої тяжкості, гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце, крім того, невдовзі, після загибелі сина у ОСОБА_7 скоївся серцевий напад, в результаті якого, він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі зазначають, що смерть ОСОБА_7 знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з загибеллю в ДТП його сина ОСОБА_6

04.10.2018 р. Малиновським райсудом м. Одеси по справі №521/6947/17-К було винесено вирок, яким ОСОБА_3 був визнаний у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вирок набрав законної сили. Згідно матеріалів даної справи, цивільній позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Позивачі зазначають, що ОСОБА_3 у грудні 2016 р. частково відшкодував ОСОБА_1 шкоду у розмірі 2000 доларів США. Страхова компанія у грудні 2018 р. частково відшкодувала позивачці ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 19200 грн. та шкоду, що пов`язана із втратою годувальника у розмірі 57600 грн.

Згідно матеріалів справи, винними діями ОСОБА_3 , заявникам була спричинена матеріальна та моральна шкода, яка полягала у наступному: матеріальні витрати на організацію та проведення поховання, одяг для поховання, поминальні обіди, спорудження, облаштування та встановлення пам`ятника для ОСОБА_6 ; відновлення здоров`я після загибелі ОСОБА_6 ; матеріальні витрати на організацію та проведення поховання, одяг для поховання для ОСОБА_7 ; моральна шкода у зв`язку із втратою сина та брата, чоловіка та батька.

Позивачам було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в самому акті смерті сина та брата, якого вони дуже любили, поважали та, який був не просто сином та братом, але й членом їх сім`ї, допомагав їм в усіх труднощах та в повсякденному житті. У позивачів порушено їх формальний спосіб життя, тепер вони відчувають постійний нестерпний біль, запаморочення, нервові переживання, душевне занепокоєння, стривоженість та дискомфорт від смерті їх сина та брата. В них часто проявляються емоційні спалахи, виникає дратівливість, збудливість, а внаслідок загибелі сина та брата страждають не лише вони, але їх близькі та знайомі їм люди. Непокоять їх постійні неврози, які являються тривогою, страхом та нездатність в повній мірі зосередитись на основних питання життя та подальшого його планування, після смерті сина ОСОБА_2 змушена постійно приймати ліки та апарати для покращення здоров`я, яке раптово погіршилось внаслідок загибелі сина.

ОСОБА_3 та ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп у добровільному порядку відмовляються відшкодувати решту матеріальної та моральної шкоди, тому позивачі звернулися до суду з відповідною заявою.

22.01.2019 року позивачами було подано змінену позовну заяву, у якій позивачі просили суд: стягнути з ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь ОСОБА_1 , шкоду, завдану смертю потерпілого у вигляді відшкодування витрат на поховання брата та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 19200 грн.; стягнути з ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь ОСОБА_2 , шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 19200 грн. - відшкодування витрат на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника; стягнути з ОСОБА_3 шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 559647,71 грн., з яких: відшкодування витрат на поховання брата та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 50577,71 грн.; відшкодування витрат на поховання батька у розмірі 1650 грн.; моральна шкода у розмірі 507420 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , шкоду, завдану смертю потерпілого у розмірі 587329,71 грн., з яких: відшкодування витрат на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 7797 грн.; відшкодування витрат на особисте лікування у розмірі 7976,71 грн.; відшкодування витрат на поховання чоловіка у розмірі 30756 грн.; моральна шкода у розмірі 540800 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , шкоду, завдану смертю потерпілого (довічне утримання) у розмірі по 1061,67 грн. щомісячно довічно.

28.01.2019 року ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп подало до Малиновського районного суду м. Одеси відзив на вищезазначену позовну заяву, якій позовні вимоги не визнавало та просило суд відмовити позивачам у повному обсязі, посилаючись на наступне. 24 червня 2016 року між ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп та ОСОБА_3 укладено поліс № АЕ/9771592 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до транспортний засіб Mazdа 6 р.н. НОМЕР_7 - є забезпечений. ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп прийняло на себе майнову відповідальність в розмірі страхової суми (ліміту відповідальності), а саме: 200 000,00 грн. перед особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, в разі настання страхового випадку.

ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп зазначає у своєму відзиві, що 08 грудня 2016 року в м. Одесі внаслідок порушення правил дорожнього руху ОСОБА_3 , сталось зіткнення автомобілів, внаслідок чого водій автомобіля ЗАЗ-110267 ОСОБА_6 отримав тілесні пошкодження, від яких загинув.

Відповідач ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп стверджує, що ОСОБА_3 частково відшкодував шкоду в розмірі 2 000 доларів США. Також, ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп стверджує, що 14 грудня 2018 р. перерахувало на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 76 800,00 грн.

31.01.2019 року на адресу Малиновського районного суду м. Одеси надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_3 , у якій позовні вимоги не визнавав та просив суд відмовити позивачам у повному обсязі, посилаючись на наступне. Позовні вимоги щодо відшкодування витрат на поховання ОСОБА_7 та про стягнення моральної шкоди, внаслідок, смерті ОСОБА_7 являються безпідставними, скільки смерть ОСОБА_7 , чоловіка позивачки ОСОБА_8 , батька ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_1 , у причинно-наслідковому зв`язку з будь-якими діями чи бездіяльністю ОСОБА_3 не знаходиться.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат на лікування, ОСОБА_3 зазначає наступне: причинно-наслідковий зв`язок між виникненням та розвитком зазначених захворювань позивачки ОСОБА_2 та загибеллю її сина - не вбачається, а отже й відсутні підстави для відшкодування відповідних витрат позивачки. Також, ОСОБА_3 наголошує, що частково відшкодував шкоду в розмірі 2 000 доларів США для позивачів, а отже, позивач ОСОБА_1 фактично наполягає на повторному притягненні ОСОБА_3 до цивільної відповідальності одного виду (відшкодування моральної шкоди) повторно, тобто більше ніж одноразово. Грейцер стверджує, що позивачами не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження знаходження джерела підвищеної небезпеки у володінні, користуванні чи розпорядженні відповідача на відповідній правовій підставі.

Щодо вимог позивачки ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої смертю потерпілого (довічне утримання) у розмірі 1061,67 грн. щомісячно довічно, то ОСОБА_3 стверджує, на підтвердження середньомісячного доходу ОСОБА_6 у розмірі 2 123,33 грн, та, відповідно в обґрунтування позовних вимог про щомісячне відшкодування шкоди, у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 у розмірі 1061,67 грн., позивач ОСОБА_2 надала довідку № 40 від 22.05.2017 року ТОВ Авто Групп , ЄДРПОУ: 35818634, за підписом генерального директора ОСОБА_9 , однак, згідно відомостей ЄРДПУ по ТОВ Авто Групп , генеральним директором даного підприємства є ОСОБА_10

У своєму відзиві ОСОБА_3 стверджує, що в діях ОСОБА_6 містяться ознаки грубої необережності, що сприяла виникненню дорожньо-транспортної пригоди та його загибелі. З огляду на викладене, розмір відшкодування шкоди, в тому числі й моральної шкоди, підлягає зменшенню з урахуванням ступеню вини ОСОБА_6 , що сприяла виникненню дорожньо-транспортної пригоди та його загибелі. ОСОБА_3 стверджує, що в даному випадку відповідальність має нести не лише ОСОБА_3 , а й держава Україна, яка не здійснила достатні законодавчі та адміністративні процедури, покликані забезпечити ефективні механізми стримування від порушення права на життя.

ОСОБА_3 зазначає, що у ситуації, що склалася наявні підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди з огляду на матеріальне становище ОСОБА_3 , оскільки він має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також утримує дружину ОСОБА_14 .

Представник позивачів в судове засідання з`явився, позовну заяву підтримував та просив задовольнити.

Відповідач - ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп , в судове засідання не з`явилось, у своєму відзиві на позовну заяву зазначило, що позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні, та просило слухати справу у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_3., в судове засідання з`явився, позов не визнавав та просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що 08.12.2016 року, о 14 год. 25 хв., рухаючись про проїзній частині вул. Св.Ріхтера з боку вул. І.Рабіна в напрямку вул. Центральний Аеропорт в м. Одесі, відповідач ОСОБА_3 , керуючі автомобілем Мазда-6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , скоїв ДТП та зіткнувся з автомобілем ЗАЗ-110267 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_6 Внаслідок, ДТП ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 р . він помер в КУ Міська клінічна лікарня №1 м. Одеси.

Дані факти були встановленні у вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.10.2018 року, а отже згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Загиблий в ДТП ОСОБА_6 проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 (мати), ОСОБА_7 . (батько) та ОСОБА_1 (брат) за адресою: АДРЕСА_3 , згідно довідки - виписки з домової книги про склад родини та реєстрації № 1194 від 29.05.2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Відповідно до ч. ч. 1 та 7 ст. 128 КПК Україні особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або цо фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення ст. 509 та з урахуванням приписів ст.ст. 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За правилами ст.ст. 1167, 1168 та 1200 ЦК України якщо деліктне зобов`язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім`ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб`єкти, визначені в п.п.1 - 5 ч. 1 ст.1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст.1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) . До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 р. № 1961-ІУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 6 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст.9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч.1 та 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Частина 5 п. 23 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , встановлено: строки, передбачені ст. 33 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів для звернення до страховика, а у випадку, зазначеному в статті 41 цього Закону, - до МТСБУ, із заявою про дорожньо-транспортну пригоду, не є строками здійснення потерпілим свого права на отримання страхового відшкодування. Тому у разі відмови страховика від прийняття документів на отримання страхового відшкодування з посиланням на пропущення цих строків потерпілий має право звернутися до суду з метою вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 25 цієї Постанови: Страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Судом встановлено, що цивільна відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп №АЕ/9771592 (страхова сума на одного потерпілого складає 200 000,00 гривень), який діяв у період з 27.06.2016 р. по 26.06.2017 р.

Розмір страхової суми, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування, встановлений ст. 9 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

На підставі п. 22. 1 ст. 22 вищевказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 23 зазначеного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортна пригоди, є, зокрема, шкода пов`язані із смертю потерпілого.

Статтею 27 вищенаведеного Закону врегульовує відшкодування матеріальної та моральної шкоди, пов`язаних зі смертю потерпілого.

Так, пунктом 27. 2 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Судом встановлено, що розмір страхового відшкодування передбачений п. 27. 2 ст. 27 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів складає 57 600 грн. та був сплачений ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь позивачів.

Пункт 27.3 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , встановлює, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Судом встановлено, що розмір страхового відшкодування передбачений п. 27.3 ст. 27 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів складає 19 200 грн. та був сплачений на користь позивачів.

В свою чергу пунктом 27.4 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зазначено, що страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Суд не погоджується з позицією ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп , що правові підстави для відшкодування ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на користь позивачів витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, у зв`язку із загибеллю ОСОБА_6 , відсутні, оскільки згідно вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.10.2018 р. обвинувачений - ОСОБА_3 частково відшкодував шкоду в розмірі 2 000 доларів США.

04 липня 2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в якій містяться висновки, щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність. Великою Палатою Верховного Суду було надано такі роз`яснення.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ). Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. .

У відповідності до положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Отже, відшкодування шкоди ОСОБА_3 на підставі полісу №АЕ/9771592 (страхова сума\ліміт відповідальності за яким на одного потерпілого складає 200 000,00 гривень), який діяв у період з 27.06.2016 р. по 26.06.2017 р., можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп . В останньому випадку обсяг відповідальності ОСОБА_3 обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на ОСОБА_3 , який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено, що страхова сума\ліміт відповідальності ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп за полісом №АЕ/9771592 на одного потерпілого складає 200 000,00 гривень. Суд акцентує увагу на тому, що сума, яка була виплачена позивачам ОСОБА_3 , а саме 2 000 доларів США, немає ніякого відношення до відповідальності, яка передбачена п. 27.3 ст. 27 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , оскільки 2 000 доларів не є різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Суд, також, акцентує увагу, що позивачами було заявлено вимогу про стягнення ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника на кожного позивача окремо, однак цивільним законодавством не передбачена можливість застосування відповідальності за однією і тією ж статтею двічі до однієї і тієї ж особи двічі. Позивачами у своєму позові було зазначено розрахунок, який складає витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника лише один раз, тому суд не вбачає можливим стягнути дану суму на користь кожного позивача, а отже суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 9 600, 00 грн., та стягнути на користь ОСОБА_2 витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 9 600, 00 грн.

Так, відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, сума, яка підлягає стягненню з ПАТ Українська Страхова Компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп за 27.4 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника на обох позивачів разом складає: 19200,00 грн.

Стосовно позовних вимог позивачів, щодо відшкодування витрат на поховання батька та моральну шкоду, що була завдана в наслідок його смерті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Однак, суд вважає, що ОСОБА_3 не є особою, яка завдала позивачам шкоди внаслідок смерті ОСОБА_7 Позивачами не було доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку з будь-якими діями чи бездіяльністю ОСОБА_3 та смертю ОСОБА_7 , чоловіка позивачки ОСОБА_8 , батька ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_1

Більш того, згідно наведеного позивачами лікарського свідоцтва про смерть №660 від 24.02.2017 р., ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у віці 69 років. Причина смерті: атеросклеротична хвороба серця.

Із загальнодоступних джерел відомо, що атеросклероз - це хронічне захворювання, що вражає переважно великі артеріальні судини; здебільшого спостерігається у людей похилого віку. Атеросклероз характеризується ущільненням артеріальної стінки внаслідок розростання сполучної тканини через відкладення жовтої жирової речовини на внутрішній поверхні стінок артерій, утворенням атеросклеротичних бляшок . Потік крові зменшується і збільшується кров`яний тиск, що може привести до інфаркту, інсульту та деяких інших захворювань у середньому і літньому віці. При цьому, позивачами не наведено жодних переконливих доводів чи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії чи бездіяльність ОСОБА_3 якимось чином могли б призвести до виникнення та розвитку зазначеного захворювання.

Відтак, зважаючи на викладені вище обставини, а також на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між смертю ОСОБА_7 та будь-якими діями ОСОБА_3 , позовні вимоги щодо відшкодування витрат на поховання ОСОБА_7. являються безпідставними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог в частині відшкодування ОСОБА_2 витрат на особисте лікування, суд зазначає наступне.

Позивачами не було доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку з будь-якими діями чи бездіяльністю ОСОБА_3 та погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2

Так, у позовній заяві зазначається: внаслідок загибелі ОСОБА_6 вкрай погіршився стан здоров`я позивачки ОСОБА_2 , яка 14.12.2016 р. була госпіталізована в МКЛ №10 м. Одеси, де знаходилась на лікуванні до 23.12.2016 р. з діагнозом: гострий гнійний пієлонефрит, цукровий діабет середньої тяжкості, гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце, що підважується випискою із історії хвороби №12351/1720 від 23.12.2016 та фіскальними чеками на ліки .

Суд вважає, що наведені позивачкою ОСОБА_2 докази підтверджують її незадовільний стан здоров`я, однак причинно-наслідковий зв`язок з ДТП, у якому загинув ОСОБА_6 , з її медичної документації та фіскальних чеків не вбачається.

Так, із загальнодоступних джерел відомо, що:

Пієлонефрит - неспецифічне бактеріальне захворювання нирок, що уражає паренхіму нирок, переважно інтерстиціальну тканину, лоханку та чашечки. Збудниками є кишкова паличка, ентерокок, протей, стафілококи та стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії та ін. Є дані про можливість вірусної етіології пієлонефриту, а також про роль протопластів та L-форм бактерій у виникненні його рецидивів.

Цукровий діабет - група ендокринних захворювань, що розвиваються внаслідок абсолютної чи відносної недостатності гормону інсуліну, появи інсулінорезистентності, внаслідок чого виникає гіперглікемія - стійке підвищення рівня глюкози у крові. Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням усіх видів обміну речовин: вуглеводного, жирового, білкового, мінерального і водно-сольового.

Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок між виникненням та розвитком зазначених захворювань позивачки ОСОБА_2 та загибеллю її сина - не вбачається, а отже й відсутні підстави для відшкодування відповідних витрат позивачки.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди, яка була завдана смертю брата та сина ОСОБА_6 .

В даному випадку між сторонами виникли правовідносини, яки врегульовують відшкодування моральної шкоди, завданою внаслідок дорожньо-транспортною пригодою джерелом підвищеної небезпеки, та цивільна відповідальность особи яка спричинила шкоду застрахована, а також правовідносини, пов`язані із відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого.

Стосовно твердження ОСОБА_3 , що він частково відшкодував шкоду в розмірі 2 000 доларів США для позивачів, а отже, позивач ОСОБА_1 фактично наполягає на повторному притягненні відповідача ОСОБА_3 до цивільної відповідальності одного виду (відшкодування моральної шкоди) повторно, суд акцентує увагу на тому, що у вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.10.2018 року було, що має преюдиційне значення для даної справи, встановлено, що ОСОБА_3 лише частково була відшкодована шкода, а також що цивільний позов для стягнення остаточної матеріальної шкоди та моральної шкоди не був поданий. Суд наголошує, що позивачі звернулися до ОСОБА_3 і одержали відшкодування, але оскільки його недостатньо для повного відшкодування шкоди, дане деліктне зобов`язання збереглося до виконання ОСОБА_3 повністю.

Стосовно тверджень ОСОБА_3 , що позивачами не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження знаходження джерела підвищеної небезпеки у володінні, користуванні чи розпорядженні відповідача на відповідній правовій підставі, то у вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.10.2018 року встановлено факт володіння автомобілем Мазда-6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 на відповідній правовій основі.

Стосовно твердження ОСОБА_3 , що в діях ОСОБА_6 містяться ознаки грубої необережності, що сприяла виникненню дорожньо-транспортної пригоди та його загибелі, то у вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.10.2018 року встановлено вину ОСОБА_3 за ДТП, що відбулося 08.12.2016 року.

Стосовно тверджень ОСОБА_3 , що у ситуації, що склалася наявні підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди з огляду на матеріальне становище ОСОБА_3 , оскільки він має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також утримує дружину ОСОБА_14 , суд під час прийняття рішення взяв до уваги зазначений факт.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4 (далі - Постанова), передбачено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд враховує вимоги розумності і справедливості, характер та тривалість заподіяння позивачам душевних страждань та вважає, що достатнім розміром для компенсації такої шкоди буде сума 50000,00 грн., на користь ОСОБА_1 та 50 000,00 грн. на ОСОБА_2

Щодо вимог позивачки ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завдану смертю потерпілого (довічне утримання) у розмірі по 1061,67 грн. щомісячно довічно, ухвалюючи рішення суд виходив з наступного. Факт перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа має вирішити у декілька способів: по-перше, особа має право звернутися до органів та організацій за отриманням Довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; по-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження. Отже, факт того, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні у свого сина не було підтверджено ніякими допустимими та належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі наведених аргументів, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Керуючись, постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , постановою Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , ст. ст. 22, 993, 999, 1167, 1187, 1191, 1192 ЦК України, ст.ст. 141, 200, 204, 258, 259, 263, 264, 265, 280, 352 ЦПК України, СУД -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), Приватного акціонерного товариства УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП (місцезнаходження: м. Київ, Глибочицька, буд.44) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою смертю потерпілого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП (місцезнаходження: м. Київ, Глибочицька, буд.44, код ЄДРПОУ 24175269, р/р НОМЕР_8 в ПАТ КБ Приватбанк , МФО 380269, ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), шкоду, завдану смертю потерпілого у вигляді відшкодування витрат на поховання брата та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП (місцезнаходження: м. Київ, Глибочицька, буд.44, код ЄДРПОУ 24175269, р/р НОМЕР_8 в ПАТ КБ Приватбанк , МФО 380269, ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) шкоду, завдану смертю потерпілого у вигляді відшкодування витрат на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду завдану смертю потерпілого у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду завдану смертю потерпілого у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 04.04.2019 року.

СУДДЯ: І.А. Бобуйок