Постанова

від 01.04.2019 по справі 450/1335/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 450/1335/15-ц

провадження № 61-33915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада

2016 року у складі судді Даниліва Є. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2015 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_4 на користь комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 72 392,01 грн витрат на лікування потерпілих від кримінального правопорушення. Судові витрати покласти на відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок вчинення злочину

ОСОБА_4позивачем було здійснено лікування ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на загальну суму 72 392,01 грн. Оскільки відповідач у позасудовому порядку не бажає відшкодувати витрати на лікування потерпілих, прокурор змушений звертатися до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 23 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 72 392,01 грн витрат на лікування потерпілих від кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 вчинив злочин, внаслідок якого ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв'язку з чим протягом тривалого часу потерпілі ОСОБА_8 перебував у реанімаційному та хірургічному відділеннях, ОСОБА_6 у реанімаційному та нейрохірургічному відділеннях,

ОСОБА_7 у реанімаційному та хірургічному відділеннях на лікуванні, на яке закладом охорони здоров'я було витрачено 72 392,01 грн., що підтверджено належними та допустимими доказами, і за таких обставин відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6 у зазначених лікувальним закладом розмірах.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 1206 ЦК України та постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545, оскільки розрахунок витрат на лікування потерпілих проведено не в цілому по лікувальному закладу, а в розрізі певних відділень, що значно завищило витрати у наданих довідках в частині заробітної плати.

Доводи інших учасників справи:

15 листопада 2017 року комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада

2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 червня

2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Пустомитівського районного суду Львівської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:

Судами встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_4 ПДР

09 серпня 2012 року сталася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження.

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 травня 2013 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік; згідно статті 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного йому основного покарання, якщо він протягом одного року не вичинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.

Після вказаної вище ДТП ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у період серпень-вересень 2012 року перебували на стаціонарному лікуванні у комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги у різних відділеннях.

Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (частина перша статті 1206 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 3, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат від 07 липня 1995 року

№ 11, відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями. Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_4 вчинив злочин, внаслідок якого ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 перебували на лікуванні у комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, на яке закладом охорони здоров'я було витрачено 72 392,01 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами, які знаходяться у матеріалах справи. За таких обставин відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілих.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, та не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська