Постанова

від 02.04.2019 по справі 820/4742/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 р.Справа № 820/4742/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Зоркіна Ю.В.) від 14.09.2018 року (повний текст рішення складено 24.09.2018р.) по справі № 820/4742/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабітех"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБІТЕХ", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю податкового повідомлення-рішення від 11.08.2017 року № 0000041414;

- скасувати податкову вимогу від 27.08.2017 року № 46372-17 у частині земельного податку.

В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на положення абз.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України (далі - ПК України), позивач вказує, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення та виставляючи податкову вимогу, контролюючий орган дійшов до помилкового висновку про наявність у позивача встановленого законом обов'язку сплачувати земельний податок.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2017 року №0000041414 в частині нарахування земельного податку на суму 14582.15 грн. та штрафних санкцій на суму 3645.54 грн.

Скасовано податкову вимогу від 27.08.2017 року № 46372-17 у частині земельного податку на суму 18227.69 грн.

В іншій частині вимог адміністративний позов залишити без задоволення.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року в частині задоволення позовних вимог, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин по справі, ненадання належної оцінки аргументам учасників справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про відсутність у позивача обов'язку сплачувати земельний податок з посиланням на абз.4 п.297.1 ст.297 ПК України. Зазначив, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. В зв'язку з чим, висновки податкового органу про заниження позивачем земельного податку у перевіряємий період є обґрунтованими.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.

Факт повідомлення відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи явочним листом.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на адресу ТОВ "ЛАБІТЕХ", яка вказана в адміністративному позові та наданому позивачем під час звернення із позовом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (вул. Індустріальна, 3, м.Харків, 61106) направлялись копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги, судові повістки, проте двічі поштові конверти були повернуті без вручення.

Згідно ч. 1 ст. 131 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до положень частини четвертої статті 124 КАС України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям-за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Згідно ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На підставі вищезазначених положень, позивач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що у період з 12.07.2017 року по 18.07.2017 року співробітниками контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лабітех" з питання дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 року, за наслідками якої складено Акт від 25.07.2017 року № 8253/20-40-14-14-09.

Під час перевірки податковим органом було встановлено, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка загальною площею 7850 м 2.

На зазначеній земельній ділянці розташовано нежитлове приміщення 1-го та 2-го поверху, літ "А-2", загальною площею 2582.1 м 2 , придбане у АОЗТ "Харківський завод ЖБК-1" згідно договору купівлі-продажу № 29998 від 09.11.2000 року; нежитлове приміщення (побутовий корпус) літ. "Р-4" загальною площею 1079.7 м 2 , придбане позивачем у АОЗТ "Харківський завод ЖБК-1" згідно з договором купівлі-продажу від 24.10.2003 року та відкритий склад готовою продукції, придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2002 року № 83 загальною площею 4096 м 2

Позивачем у 2015 році подана до контролюючого органу податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 27.01.2015 року № 90004526104 з урахуванням уточнюючого розрахунку від 12.05.2015 року №9092148606, в якій задекларовано земельного податку в сумі 78697.19 грн. з загальної площі земельних ділянок 7850.0 м 2 . Згідно до розрахунку суми земельного податку (7065 кв.м - ділянка; 785 кв.м. - 2 діялнка) з зазанченням виду права: власність.

У 2016 році подана до контролюючого органу податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 04.02.2016 року № 9010262457 та задекларовано земельного податку в сумі 112773.17 грн. з загальної площі земельних ділянок 7850.0 м 2 . Згідно до розрахунку суми земельного податку (7065 кв.м-ділянка; 785 кв.м.- 2 діялнка) з зазанченням виду права: власність.

Проте, 25.05.2016 року підприємством подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю № 9084096691 за 2016 рік, в якій зазначено зміну загальної площі земельної ділянки з 7850.0 м 2 на 1350.0 м 2 та відповідно змінено суму земельного податку з 112773.17 грн. до 18694,77 грн.

В зв'язку з чим, перевіряючи дійшли висновку про порушення позивачем, зокрема, п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України, в частині заниження у 2016 році об'єкту оподаткування земельним податком (безпідставне зменшення площі земельної ділянки на 6500 м 2 ), у зв'язку з чим занижено земельний податок на суму 94078.40 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 11.08.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041414, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю у розмірі 94078.40 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 23519.60 грн.

Також контролюючим органом винесено податкову вимогу від 27.09.2017 року №46372-17.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки належне позивачеві нежитлове приміщення площею 1007.5 м 2 використовується ним як суб'єктом господарювання для здійснення господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна, що на підставі положень абз.4 п.297.1 ст.297 ПК України звільняє його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку за землю, в частині земельної ділянки площею 1007.5 м 2 . В зв'язку з чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування земельного податку на суму 14582.15 грн. та штрафних санкцій на суму 3645.54 грн., а також податкова вимога у частині земельного податку на суму 18227.69 грн. підлягають скасуванню у судовому порядку. В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість, виходячи з наступного.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст. 1 ПК України).

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України).

За змістом пункту 287.7 статті 287 ПК України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.08.2018 року по справі №826/8490/17

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташована.

Аналогічна позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а).

Із встановлених обставин справи випливає, що позивач, будучи власником нежитлових приміщень, також є користувачем земельної ділянки загальним розміром 7850 м 2 , на якій розташовані ці приміщення.

Із долучених до матеріалів справи копій договорів оренди від 11.02.2015 року №11/02, укладеного з ТОВ "Контроль ЛТД", від 01.05.2015 року № 0105/15, укладеного з ЧП "Сталь плюс", від 01.03.2013 року № 1/03, укладеного з ТОВ "Оргтехніка" позивач надає в оренду приміщення загальною площею 1007.5 м 2 .

Позивач є платником єдиного податку третьої групи, основними видами діяльності якого в т.ч. є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20)

В свою чергу, видів економічної діяльності, які передбачають використання землі не зазначено.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача відповідного обов'язку зі сплати земельного податку, а тому встановлені під час перевірки висновками податкового органу про заниження позивачем у перевіряємий період податкових зобов'язання із земельного податку є правомірними.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень та як наслідок, відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність виявлених під час проведених перевірок порушень позивачем вимог діючого законодавства та обґрунтованість винесення податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, які є предметом оскарження позивачем.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року по справі №820/4742/18 скасувати в частині задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабітех".

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лабітех" в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року по справі № 820/4742/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 08.04.2019 року.