Рішення

від 04.04.2019 по справі 520/11243/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.04.2019 р. справа №520/11243/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В.,

представника позивача - Мироненко І.С.,

представника відповідача - Лютянського М.Я., ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТК" в особі ліквідатора Коломеєць Тамари Володимирівни до Головного управління ДФС у Харківській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2018р. № 00000441422, №00000411422, від 16.10.2018р. №00000741422,-

встановив:

Ухвалою суду від 17.12.2018р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 05.02.2019р. продовжено підготовче провадження до 15.03.2019р. Ухвалою від 14.03.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.04.2019р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю АЛТК у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 25.07.2018р. №00000441422, від 25.07.2018р. №00000411422, від 16.10.2018р. №00000741422.

Підставами позову є доводи про відсутність у дійсності тих порушень, які викладені в акті податкової перевірки. Платник стверджував, що здійснив списання основних фондів у 3 кварталі 2013р. Наголошував, що контролюючий орган перекрутив і спотворив реальні обставини господарської діяльності, вдався до помилкового застосування норми закону.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що проведена перевірка показала на настання події списання платником основних фондів у вересні 2017р. Оскільки платник у вересні 2017р. не нарахував податок на додану вартість на списані основні фонди, то контролюючий орган правомірно визначив грошове зобов'язання Товариства з податку на додану вартість.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом установлено, що позивач пройшов визначену законом процедуру державної реєстрацію суб'єкта господарювання - юридичної особи, набув правоздатність та дієздатність учасника суспільних правовідносин, був наділений правовим статусом платника податку на додану вартість, застосовував квартальний звітний податковий період з ПДВ, мав на балансі як внесок до статутного фонду речі матеріального світу у вигляді черв'ячного пресу, фільєри, комплекту рублячої головки, комплекту електрообладнання, аератора, змішувача гарячого змішування (міксеру), комплекту електрообладнання міксера оціночної вартістю на момент внеску у розмірі 117.664,00грн. (далі за текстом - Обладнання).

До справи приєднані ідентичні за змістом, але різні за календарною датою складання акти списання переліченого обладнання від 27.09.2013р. (а.с.22) та від 27.09.2017р. (а.с. 23).

Працівниками контролюючого органу - ГУ ДФС у Харківській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2015р. по 21.05.2018р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 21.05.2018р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 05.06.2018р. №2273/20-40-14-22-07/32440387 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень (у контексті предмету спору), а саме: п.189.9 ст.189 та п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України за рахунок не нарахування 23.529,00грн. ПДВ за операцію списання переліченого вище обладнання як основних фондів; п.201.1 ст.201 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України за рахунок не реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі за текстом - Єдиний реєстр) податкової накладної за означеною операцією на суму податку в 23.529,00грн.

При цьому, цим же Актом встановлені обставини відображення платником у поданому до контролюючого органу 17.07.2017р. балансі (звіті про фінансовий результат) нульового показника вартості основних засобів.

25.07.2018р. з посиланням на Акт контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00000441422 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 29.411,25грн. (основний платіж - 23.529,00грн., штраф - 5.882,25грн.) та №00000411422 про нарахування 11.764,50грн. штрафу за не реєстрацію в Єдиному реєстрі податкової накладної на суму податку в 23.529,00грн.

Окрім того, 16.10.2018р. з посиланням на Акт контролюючим органом додатково було видано податкове повідомлення - рішення №00000741422 про нарахування 11.764,50грн. штрафу за не реєстрацію в Єдиному реєстрі податкової накладної на суму податку в 23.529,00грн.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень контролюючого органу, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння ПДВ з 01.01.2011р. унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

З приписів наведеної норми кодексу слідує, що у разі ліквідації основних фондів нарахування податку на додану вартість здійснюється або за звичайною ціною активу-основного фонду, або за балансовою вартістю активу-основного фонду.

За визначенням п.п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування. Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов'язковість проведення якого передбачено законом. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф'ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф'ючерсній ціні на дату укладення такого контракту. Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

Судом достеменно з'ясовано, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не застосовував ані процедуру визначення звичайної ціни, ані процедуру встановлення остаточної балансової вартості.

До такого висновку суд доходить з огляду на зміст складеного контролюючим органом Акту та п. 68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ( виправдання ) свого рішення.

При цьому, суд бере до уваги, що між учасниками справи відсутній спір з приводу фізичної наявності Обладнання та настання події списання Обладнання.

Єдиною причиною виникнення спору є календарна дата такого списання.

За твердженням позивача ця подія припадає на 27.09.2013р.

Між тим, контролюючий орган стверджує, що указана подія мала місце 27.09.2017р.

З огляду на наявність у справі двох ідентичних за змістом письмових документів про списання Обладнання, котрі складені самим же платником та датовані 27.09.2013р. і 27.09.2017р., суд доходить до переконання, що подія списання мала місце саме у вересні 2017р.

Оскільки контролюючий орган не визначив у тексті Акту показника звичайної ціни Обладнання, то списання і нарахування податку на додану вартість мало відбуватись за балансовою вартістю Обладнання.

А за самостійно визнаними контролюючим органом у тексті акту обставинами балансова вартість Обладнання станом на 17.07.2017р. складала 0,00грн.

Іншого показника балансової вартості Обладнання контролюючим органом у тексті Акту не зафіксовано.

Водночас зі цим, у тексті позові платник самостійно визнав обставини балансової вартості Обладнання у розмірі 10.000,00грн.

З огляду на положення ч.1 ст.78 КАС України суд кваліфікує ці обставини як визнані позивачем.

Згідно з п.п. а п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України на цю величину балансової вартості Обладнання припадає 2.000,00грн. податку на додану вартість.

Перевіряючи відповідність закону судження контролюючого органу про вчинення особою порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, суд зазначає, що у силу названої норми закону платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

З приписів наведеної норми кодексу випливає, що визначальною кваліфікуючою умовою для застосування положень п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України є підтвердження обставин формування платником за правочином з набуття активів у власність до 01.07.2015р. податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до складеного контролюючим органом Акту платник був взятий на податковий облік 02.07.2003р., отже станом на названу дату статутний фонд платника мав бути сформований. Доказів протилежного Акт податкової перевірки не містить.

За правилами ст.3 Закону України Про податок на додану вартість (станом на 02.07.2003р.) операції з внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання не були об'єктом справляння ПДВ.

Відтак, за правочином з набуття у власність Обладнання позивач не формував податкового кредиту з податку на додану вартість.

Тому позивач не має обов'язку і нараховувати податок на додану вартість у порядку п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України за подією списання цього Обладнання.

Таким чином, судження контролюючого органу про вчинення особою порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу слід визнати недоведеним у розумінні ст.109 Податкового кодексу України та ч.2 ст.77 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд доходить до переконання, що існують правові підстави для визнання підтвердженим епізоду порушення платником п.п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України лише на суму 2.000,00грн.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України на названу арифметичну величину заниження податку припадає 500,00грн. штрафу.

У решті нарахувань оскаржене податкове повідомлення - рішення від 25.07.2018р. №00000411422 суперечить закону і підлягає скасуванню.

Розглядаючи справу в частині вимог про скасування податкових повідомлень - рішень від 25.07.2018р. №00000441422 та від 16.10.2018р. №00000741422 суд зазначає, що п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено нарахування штрафу за не реєстрацію особою раніше вже складеної (тобто виписаної за самостійним рішенням платника податків, існуючої як річ матеріального світу) податкової накладної.

Суд зауважує, що стосовно заниження платником грошових зобов'язань з податку (збору) (тобто для випадку не виписування особою податкової накладної на операцію з поставки товару, виконання роботи, надання послуги) відповідальність у вигляді штрафу передбачена абз.2 і 4 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у розмірі 25 або 50 відсотків визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання (тобто суми заниження податку, збору) відповідно.

Водночас із цим, положеннями абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу або в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У спірних правовідносинах платник не виписував податкових накладних на ті грошові зобов'язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Також у спірних правовідносинах відсутні ознаки здійснення платником операції з постачання товарів/послуг на ті грошові зобов'язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Відтак, підстав для нарахування платнику штрафу у порядку абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України суд у даному випадку не знаходить.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України лише в частині визначення основного платежу на суму 2.000,00грн. та застосування штрафу на це заниження у розмірі 500,00грн.

У решті донарахувань факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб'єкта про визначення податкових зобов'язань платника податків.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 25.07.2018р. №00000441442, від 16.10.2018р. №00000741422.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 25.07.2018р. №00000411422 в частині основного платежу 21.529,00грн. та в частині застосування штрафу 5.382,25 грн.

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТК" в особі ліквідатора Коломеєць Тамари Володимирівни (місце знаходження - м.Харків, вул.Макіївська, буд.53А, кв.124, 61124, ідентифікаційний код - 32440387) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (місце знаходження - м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ - 39599198) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1724,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять чотири грн. 50 коп.)

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Роз'яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 08.04.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева