Постанова

від 01.04.2019 по справі 910/15324/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. Справа№ 910/15324/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача не прибув;

від відповідача Користін А.Г. довіреність № 3168 від 25.02.2009 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 року (дата підписання повного тексту 07.02.2019 року)

у справі № 910/15324/18 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Гафарової Ірини Андріївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл"

про стягнення 408 927,00 грн

Встановив

Фізична особа-підприємець Гафарова Ірина Андріївна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" (далі - відповідач) про стягнення 408 927,00 грн, з яких: 166 930,00 грн заборгованості по сплаті за реалізоване майно та 241997,00 грн вартості переданого на комісію, проте неповернутого та нереалізованого майна.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що на виконання умов договору комісії №00130/2017/ДК ним було передано відповідачеві майно на загальну суму 3242910,00 грн. В період з 15.12.2017 року по 24.04.2018 року відповідачем було повернуто позивачеві майно на загальну суму 2586146,00 грн, вартість майна переданого на комісію відповідачу, проте не повернутого та не реалізованого останнім становить 241997,00 грн. Так, станом на 01.08.2018 року відповідачем було реалізовано за договором майно позивача на загальну суму 414767,00 грн та сплачено на рахунок позивача грошові кошти за реалізоване майно в сумі 247837,00 грн, у зв'язку з чим за відповідачем залишилась заборгованість зі сплати коштів за реалізоване майно в сумі 166930,00 грн. Таким чином, відповідач своєчасно та в повному обсязі не виконав умови договору комісії №00130/2017/ДК.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Фізичної особи-підприємця Гафарової Ірини Андріївни своїм рішенням від 07.02.2019 року та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" на користь Фізичної особи-підприємця Гафарової Ірини Андріївни 166 930, 00 грн заборгованості по сплаті за реалізоване майно, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема відповідач був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції відзив на позов та подати підтверджуючі його позицію документи, оскільки останній не був належним чином повідомлений про розгляд справи та не отримував кореспонденцію у зв'язку з відпусткою його керівника та знаходження його у іншому місці, та з тим, що на той момент і до теперішнього часу керівник є єдиним працівником відповідача.

Також, скаржник вказав, що суми за повернення товарів від покупців за звітами №№ ЦСЦБ-000129 від 22.12.2017 року на суму 6333,00 грн; ЦСЦБ-000278 від 27.12.2017 року; ЦСЦБ-000475- від 22.01.2018 року на суму 11012,00 грн; ЦСЦБ-001071 від 17.02.2018 року на суму 832,00 грн підлягали сплаті відповідачу, але так і не були сплачені позивачем. Крім того, відповідачу повинні були бути сплачені суми коштів за надання послуг з еквайрінгу, які до теперішнього часу позивачем не оплачені. В результаті чого, відповідач відповідно до п. 5.8 договору зупинив перерахування позивачу суми вартості реалізованого товару до моменту виконання позивачем своїх зобов'язань.

Крім того, скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про прийняття доказів, які є додатками до апеляційної скарги та які не були подані до суду першої інстанції, (зокрема, копії актів повернення товару, копії звітів комітентк щодо відшкодування послуг з еквайрінгу), так як відповідач не мав можливості їх подати до суду першої інстанції, оскільки як було зазначено вище останній не отримував відповідну кореспонденцію.

Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшла висновку, що останнє не підлягає задоволенню, як безпідставне та таке, що не відповідає вимогам ст.ст. 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додаткового поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, Господарського процесуального кодексу України доказів, які б свідчили про неможливість (винятковий випадок) надання даних документів до суду першої інстанції.

При цьому, наказ про відпустку директора ОСОБА_4 від 30.11.2018 року №71-В не спростовує вищезазначеного твердження.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019 року справу № 910/15324/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 року у справі № 910/15324/18.

У судовому засіданні 01.04.2019 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник позивача у судове засідання 01.04.2019 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 11.03.2019 року на відповідну адресу.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" (комісіонер) та Фізичною особою-підприємцем Гафаровою Іриною Андріївною (комітент), був укладений договір комісії №00130/217/ДК (далі - договір), відповідно до умов якого комісіонер надає комітенту комісійні послуги, визначені в цьому договорі, для забезпечення реалізації товарів в універмазі, в порядку та на умовах, встановлених в цьому договорі. Сторони також домовилися, що основною складовою предмету цього договору є послуги комісійної торгівлі товарами, а інші зобов'язання комісіонера є допоміжними та супутніми для забезпечення можливості комісійної торгівлі товарами в універмазі.

Відповідно до п. 2.2 договору, комісіонер від свого імені та за рахунок комітента зобов'язується здійснювати реалізацію товарів в універмазі в порядку та на умовах, визначених цим договором. Під реалізацією товарів також розуміється продаж подарункових сертифікатів на товар, умови використання яких зазначаються на самих сертифікатах або описуються в програмі лояльності. Умови програм лояльності встановлені у відповідному додатку до правил роботи.

Згідно з п. 3.2.8 договору, передача товарів на комісію здійснюється за Актом приймання-передачі товарів на комісію. Акт приймання-передачі товарів на комісію підписується уповноваженими представниками сторін в момент фактичної передачі товару на зовнішньому складі або в пункті доставки. У разі виявлення розбіжностей, щодо товарів згідно даних інформаційної системи, під час їх приймання на комісію та/або невідповідності товару вимогам статті 3.2.7 цього договору, сторони складають акт розбіжностей. Комісіонер не приймає на комісію товар, який пошкоджено або який не відповідає вимогам цього договору. Комісіонер не приймає на комісію товар, який не зазначений в акті приймання-передачі (надлишки).

Відповідно до п.3.2.9 договору комітент залишається власником товару і право власності на товар до комісіонера не переходить. З моменту прийняття товару на комісію, комісіонер несе відповідальність за схоронність товару, його втрату та/або пошкодження за виключенням випадків, які зазначені у статті 11.2 договору.

Згідно п.3.4 договору, щоденно комісіонер готує та надає звіт комітенту про надані послуги щодо реалізації товару, його повернення покупцями та акт наданих послуг. Звіт комітенту та акт наданих послуг складається в електронній формі та надсилаються комітенту через електронний документообіг. Комітент зобов'язаний підписати звіт комітенту та Акт наданих послуг особистим ключем в електронному вигляді. Підписані сторонами звіт комітенту та акт наданих послуг є підтвердженням відсутності претензій щодо послуг, наданих за відповідним актом наданих послуг.

Протягом 2 (двох) робочих днів з дня підписання комітентом відповідного акту наданих послуг та звіту комітенту комісіонер перераховує комітенту суму коштів, підтверджену сторонами у відповідному звіті комітенту (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 3.11 договору, комітент має право вимагати повернення товару з комісії. Така вимога надається комісіонеру через інформаційну систему та виконується комісіонером протягом 2 (двох) робочих днів з дня її отримання. Повернення товару комітенту здійснюється за Актом повернення товару комітенту та за обов'язковою участю представників комітента в пункті доставки. Підписаний сторонами акт повернення товару є належним доказом відсутності претензій комітента щодо стану, кількості та комплектності повернутого товару. З моменту підписання Акту повернення товару комітенту комісіонер не несе ніякої відповідальності за такий товар перед комітентом. Комітент зобов'язаний вивезти товар із пункту доставки в момент підписання сторонами акту повернення товару комітенту.

Відповідно до п. 5.8 договору, комісіонер має право зупинити перерахування комітенту доходу, якщо у комітента наявна заборгованість з оплати послуг, компенсації вартості замовлених послуг комісіонером за рахунок комітента або додаткових витрат за цим договором, та строк існування такої заборгованості перевищує 5 робочих днів.

Згідно п. 8.1 договору, останній набирає чинність у дату набрання чинності в момент його підписання уповноваженими представниками сторін. Цей договір автоматично припиняє свою дію у разі, якщо протягом 30 днів з дати набрання чинності не буде укладено Договору оренди. Цей договір припиняє свою дію разом з припиненням строку дії договору оренди.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, договір комісії №00130/2017/ДК підписано позивачем, як комітентом, проте не підписано відповідачем, як комісіонером.

Разом з цим, 02.12.2017 року відповідачем було прийнято на комісію товар позивача, що підтверджується актами приймання-передачі товару на комісію на загальну суму 3242910,00 грн (копії наявні в матеріалах справи), а саме: №ЦБ-7422 від 02.12.2017 року, №ЦБ-7555 від 08.12.2017 року, №ЦБ-7706 від 14.12.2017 року, №ЦБ-7712 від 14.12.2017 року, №ЦБ-7822 від 16.12.2017 року, №ЦБ-7825 від 16.12.2017 року, №ЦБ-26 від 21.12.2017 року, №ЦБ-80 від 27.12.2017 року, №ЦБ-82 від 27.12.2017 року, №ЦБ-91 від 28.12.2017 року, №ЦБ-108 від 28.12.2017 року, №ЦБ-109 від 28.12.2017 року, №ЦБ-129 від 30.12.2017 року, №ЦБ-130 від 30.12.2017 року, №ЦБ-131 від 30.12.2017 року, №ЦБ-13 від 04.01.2018 року, №ЦБ-53 від 12.01.2018 року, №ЦБ-54 від 12.01.2018 року, №ЦБ-55 від 12.01.2018 року, №ЦБ-56 від 12.01.2018 року, №ЦБ-92 від 18.01.2018 року, №ЦБ-111 від 23.01.2018 року, №ЦБ-112 від 23.01.2018 року, №ЦБ-113 від 23.01.2018 року, №ЦБ-114 від 23.01.2018 року, №ЦБ-115 від 23.01.2018 року, №ЦБ-160 від 31.01.2018 року, №ЦБ-7423 від 02.12.2017 року, №ЦБ-7426 від 02.12.2017 року, №ЦБ-7427 від 02.12.2017 року, №ЦБ-7429 від 02.12.2017 року. Вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені печаткою комісіонера (відповідача).

Також, як вбачається з матеріалів справи, в період з 15.12.2017 року по 23.04.2018 року відповідачем було повернуто позивачу переданий на комісію товар на загальну суму 2586146,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Актів повернення товару з комісії, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печаткою комісіонера (відповідача), а саме: №ЦБ-6757 від 15.12.2017 року, №ЦБ-33 від 23.12.2017 року, №ЦБ-34 від 24.12.2017 року, №ЦБ-61 від 28.12.2017 року, №ЦБ-62 від 28.12.2017 року, №ЦБ-68 від 30.12.2017 року, №ЦБ-69 від 30.12.2017 року, №ЦБ-70 від 30.12.2017 року, №ЦБ-4 від 03.01.2018 року, №ЦБ-49 від 11.01.2018 року, №ЦБ-64 від 16.01.2018 року, №ЦБ-65 від 16.01.2018 року, №ЦБ-81 від 20.01.2018 року, №ЦБ-90 від 23.01.2018 року, №ЦБ-148 від 31.01.2018 року, №ЦБ-150 від 31.01.2018 року, №ЦБ-187 від 02.02.2018 року, №ЦБ-587 від 22.04.2018 року, №ЦБ-595 від 22.04.2018 року, №ЦБ-603 від 22.04.2018 року, №ЦБ-604 від 22.04.2018 року, №ЦБ-605 від 22.04.2018 року, №ЦБ-606 від 22.04.2018 року, №ЦБ-607 від 22.04.2018 року, №ЦБ-608 від 22.04.2018 року, №ЦБ-609 від 22.04.2018 року, №ЦБ-610 від 22.04.2018 року, №ЦБ-611 від 22.04.2018 року, №ЦБ-612 від 22.04.2018 року, №ЦБ-613 від 22.04.2018 року, №ЦБ-614 від 22.04.2018 року, №ЦБ-615 від 22.04.2018 року, №ЦБ-616 від 22.04.2018 року, №ЦБ-617 від 22.04.2018 року, №ЦБ-618 від 22.04.2018 року, №ЦБ-619 від 22.04.2018 року, №ЦБ-620 від 22.04.2018 року, №ЦБ-621 від 22.04.2018 року, №ЦБ-622 від 22.04.2018 року, №ЦБ-623 від 22.04.2018 року, №ЦБ-624 від 22.04.2018 року, №ЦБ-625 від 22.04.2018 року, №ЦБ-626 від 22.04.2018 року, №ЦБ-630 від 23.04.2018 року, №ЦБ-633 від 23.04.2018 року, №ЦБ-634 від 23.04.2018 року, №ЦБ-635 від 23.04.2018 року, №ЦБ-636 від 23.04.2018 року, №ЦБ-637 від 23.04.2018 року, №ЦБ-638 від 23.04.2018 року, №ЦБ-639 від 23.04.2018 року.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, станом на 01.08.2018 року відповідачем було реалізовано товар за договором на загальну суму 414767,00 грн, що підтверджується складеними відповідачем на виконання умов п.3.4 договору звітами комітенту №00ЦБ-031220_1 від 03.12.2017 року, №00ЦБ-031416_1 від 05.12.2017 року, №00ЦБ-031490_1 від 06.12.2017 року, №00ЦБ-031558_1 від 07.12.2017 року, №00ЦБ-031640_1 від 08.12.2017 року, №00ЦБ-031727_1 від 09.12.2017 року, №00ЦБ-031823_1 від 10.12.2017 року, №00ЦБ-031912_1 від 11.12.2017 року, №00ЦБ-032029_1 від 12.12.2017 року, №00ЦБ-032371_1 від 16.12.2017 року, №00ЦБ-032476_1 від 17.12.2017 року, №ЦСЦБ-000020_1 від 18.12.2017 року, №ЦСЦБ-000063_1 від 19.12.2017 року, №ЦСЦБ-000087_1 від 20.12.2017 року, №ЦСЦБ-000108_1 від 21.12.2017 року, №ЦСЦБ-000129_1 від 22.12.2017 року, №ЦСЦБ-000151_1 від 23.12.2017 року, №ЦСЦБ-000173_1 від 24.12.2017 року, №ЦСЦБ-000201_1 від 25.12.2017 року, №ЦСЦБ-000245_1 від 26.12.2017 року, №ЦСЦБ-000278_1 від 27.12.2017 року, №ЦСЦБ-000302_1 від 28.12.2017 року, №ЦСЦБ-000324_1 від 29.12.2017 року, №ЦСЦБ-000349_1 від 30.12.2017 року, №ЦСЦБ-000377_1 від 31.12.2017 року, №ЦСЦБ-000019_1 від 02.01.2018 року, №ЦСЦБ-000040_1 від 03.01.2018 року, №ЦСЦБ-000063_1 від 04.01.2018 року, №ЦСЦБ-000084_1 від 05.01.2018 року, №ЦСЦБ-000102_1 від 06.01.2018 року, №ЦСЦБ-000122_1 від 07.01.2018 року, №ЦСЦБ-000147_1 від 08.01.2018 року, №ЦСЦБ-000224_1 від 10.01.2018 року, №ЦСЦБ-000242_1 від 11.01.2018 року, №ЦСЦБ-000278_1 від 13.01.2018 року, №ЦСЦБ-000297_1 від 14.01.2018 року, №ЦСЦБ-000318_1 від 15.01.2018 року, №ЦСЦБ-000351_1 від 16.01.2018 року, №ЦСЦБ-000375_1 від 17.01.2018 року, №ЦСЦБ-000395_1 від 18.01.2018 року, №ЦСЦБ-000414_1 від 19.01.2018 року, №ЦСЦБ-000434_1 від 20.01.2018 року, №ЦСЦБ-000454_1 від 21.01.2018 року, №ЦСЦБ-000475_1 від 22.01.2018 року, №ЦСЦБ-000534_1 від 24.01.2018 року, №ЦСЦБ-000553_1 від 25.01.2018 року, №ЦСЦБ-000588_1 від 27.01.2018 року, №ЦСЦБ-000606_1 від 28.01.2018 року, №ЦСЦБ-000623_1 від 29.01.2018 року, №ЦСЦБ-000714_1 від 01.02.2018 року, №ЦСЦБ-000733_1 від 02.02.2018 року, №ЦСЦБ-000752_1 від 03.02.2018 року, №ЦСЦБ-000773_1 від 04.02.2018 року, №ЦСЦБ-000791_1 від 05.02.2018 року, №ЦСЦБ-000830_1 від 06.02.2018 року, №ЦСЦБ-000847_1 від 07.02.2018 року, №ЦСЦБ-000867_1 від 08.02.2018 року, №ЦСЦБ-000906_1 від 10.02.2018 року, №ЦСЦБ-000926_1 від 11.02.2018 року, №ЦСЦБ-000954_1 від 12.02.2018 року, №ЦСЦБ-000995_1 від 13.02.2018 року, №ЦСЦБ-001054_1 від 16.02.2018 року, №ЦСЦБ-001071_1 від 17.02.2018 року, №ЦСЦБ-001088_1 від 18.02.2018 року, №ЦСЦБ-001108_1 від 19.02.2018 року, №ЦСЦБ-001150_1 від 20.02.2018 року, №ЦСЦБ-001166_1 від 21.02.2018 року, №ЦСЦБ-001183_1 від 22.02.2018 року, №ЦСЦБ-001200_1 від 23.02.2018 року, №ЦСЦБ-001218_1 від 24.02.2018 року, №ЦСЦБ-001235_1 від 25.02.2018 року, №ЦСЦБ-001292_1 від 27.02.2018 року.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, в період з 08.12.2017 року по 08.08.2018 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти за реалізоване майно за договором в загальному розмірі 247837,00 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за вказаний період (наявні в матеріалах справи).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що в наведених актах приймання-передачі товару та актах повернення товару з комісії в якості підстави їх складання зазначено договір комісії №00130/2017/ДК та саме цей договір вказано в "призначенні платежу" при здійсненні оплати відповідачем згідно наведених банківських виписок.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, саме на виконання умов договору відповідачем у період з 03.12.2017 року по 27.02.2018 року надавались позивачу звіти комітенту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо укладеності між сторонами договору комісії №00130/2017/ДК від 21.11.2017 року, оскільки зазначені обставини свідчать про акцептування відповідачем умов зазначеного договору та вчинення дій щодо реального його виконання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ст. 1014 Цивільного кодексу України).Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач своєчасно та в повному обсязі не виконав умови договору.

Станом на час винесення оскаржуваного рішення заборгованість відповідача перед позивачем становить 166930,00 грн (414767,00 грн - 247837,00 грн = 166930,00 грн).

Крім того, відповідач отримав майно на суму 241997,00 грн, проте не реалізував його та не повернув позивачу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 166930,00 грн заборгованості по сплаті за реалізоване майно.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він зупинив перерахування позивачу суми вартості реалізованого товару до моменту виконання позивачем своїх зобов'язань на підставі п. 5.8 договору, так як, позивач не перерахував відповідачу відповідні кошти, оскільки матеріали справи не містять, а скаржник не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції(у встановленому ГПК України порядку) належних та допустимих доказів повідомлення позивача про зупинення перерахування суми вартості реалізованого товару до сплати відповідних коштів останнім.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що п. 5.8 договору не передбачена зміна строку виконання основного зобов'язання по сплаті за реалізоване майно.

Також, відповідачем не надано доказів виникнення та існування на момент вирішення справи заборгованості позивача по сплаті послуг наданих відповідачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 241997,00 грн вартості переданого на комісію, проте неповернутого та нереалізованого майна, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п.3.2.9 договору, комітент залишається власником товару і право власності на товар до комісіонера не переходить. З моменту прийняття товару на комісію, комісіонер несе відповідальність за схоронність товару, його втрату та/або пошкодження за виключенням випадків, які визначені у статті 11.2 договору.

Згідно з п. 3.11 договору, комітент має справо вимагати повернення товару з комісії. Така вимога надається комісіонеру через інформаційну систему та виконується комісіонером протягом 2 (двох) робочих днів з дня її отримання. Повернення товару комітенту здійснюється за Актом повернення товару Комітенту та за обов'язковою участю представників комітента в пункті доставки. Підписаний сторонами Акт повернення товару є належним доказом відсутності претензій комітента щодо стану, кількості та комплектності повернутого товару. З моменту підписання Акту повернення товару комітенту комісіонер не несе відповідальності за такий товар перед комітентом. Комітент зобов'язаний вивезти товар із пункту доставки в момент підписання сторонами Акту повернення товару комітенту.

Так, за твердженням позивача, останнім 08.02.2018 року було направлено відповідачу вимогу №1, зокрема, про необхідність повернення майна, проте станом на 24.07.2018 року майно позивачу повернуто не було.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять копії такої вимоги та належних та допустимих доказів її направлення відповідачу.

Відповідно до п. 8.6.2 договору, за умови відсутності заборгованості комітента перед комісіонером, комісіонер зобов'язаний повернути комітенту весь нереалізований товар протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня припинення цього договору.

Згідно з п. 8.1 договору, цей договір набирає чинність в момент його підписання уповноваженими представниками сторін. Цей договір автоматично припиняє свою дію у разі якщо протягом 30 днів з дати набрання чинності не буде укладено договору оренди. Цей договір припиняє свою дію разом з припиненням строку дії договору оренди.

Разом з тим, із преамбули укладеного між сторонами договору, вбачається, що даний договір укладено з метою правового регулювання та визначення порядку організації реалізації товарів в Універмазі на підставі раніше укладених Договорів оренди площ для здійснення комісійної торгівлі укладених, зокрема, між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний ЦУМ".

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів припинення дії спірного договору.

Також в матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про виникнення у відповідача обов'язку повернути позивачу вартість майна що не було реалізоване і не було повернуте позивачу.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем було заявлено позов на підставі договору комісії, умовами якого не передбачено повернення комісіонером (відповідачем) комітенту (позивачу) коштів за нереалізований та не повернутий товар, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 241997,00 грн вартості переданого на комісію, проте неповернутого та нереалізованого майна.

Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому, ч. 2 наведеної статті Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивач разом із позовною заявою подав до суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, який складається з суми судового збору в розмірі 6136,91 грн, а також витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції з огляду на часткове задоволення позовних вимог підлягає стягненню з сторін пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів приймає як належний висновок суду першої інстанції щодо повернення позивачу з державного бюджету на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір", 3,00 грн судового збору, як зайво сплаченого.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідач був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції відзив на позов та подати підтверджуючі його позицію документи, оскільки останній не був належним чином повідомлений про розгляд справи, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу, 03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 8, яка також зазначена самим скаржником у апеляційній скарзі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 242 Господарського процесуального кодексу України, яка регламентує порядок вручення судового рішення, зазначено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, або відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 202, ч.12. ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи по суті без їх участі.

Виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, колегія суддів вважає, що сторона була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він не отримував кореспонденцію у зв'язку з відпусткою його керівника та знаходження його у іншому місці, та з тим, що на той момент і до теперішнього часу керівник є єдиним працівником відповідача, оскільки, відпустка керівника юридичної особи не може бути визнана поважною та виключною обставиною, яка завадила реалізувати процесуальна права. Матеріали справи не містять, а скаржником не було надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження твердження щодо відсутності інших працівників на підприємстві.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ Лєйдіз Стайл" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 року у справі №910/15324/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15324/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Л.Г. Смірнова

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 05.04.2019 року.