Рішення

від 03.04.2019 по справі 922/3509/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2019Справа № 922/3509/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом державного підприємства Маріупольський морський торговельний порт

до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Теплоенергосервіс

про стягнення 30 462,81 грн.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Величко О.В. - представник (довіреність № 25/02 від 25.02.2019)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2018 року державне підприємство Маріупольський морський торговельний порт (далі - Маріупольський порт, позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Теплоенергосервіс (далі - ТОВ ВКФ Теплоенергосервіс , відповідач) про стягнення 30 462,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку своєчасно поставити позивачу товар належної якості, який встановлений договором поставки № 27-7/18/180 від 31.05.2018.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 30 462,81 грн., з яких: 21 503,16 грн. - пеня, 8 959,65 грн. - штраф.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.12.2018 вищевказану позовну заяву було передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2019 зазначену позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви у п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2019 було відкрито провадження у справі № 922/3509/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначене на 28.02.2019.

26.02.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на відсутність у останнього можливості підготуватись до судового засідання та скласти заперечення.

28.02.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду від 30.01.2019.

28.02.2019 у судовому засіданні суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2019 було повідомлено ТОВ ВКФ Теплоенергосервіс , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 19.03.2019.

15.03.2018 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній вказав, що 20.06.2018, у строк встановлений договором, ним була виконана поставка товару позивачу. Однак, через невідповідність поставленого відповідачем товару за якісними показниками, такий товар був переданий позивачу на відповідальне зберігання, а пізніше повернутий відповідачу. Відповідач зазначив, що неодноразово звертався до позивача з пропозиціями про підвищення ціни за договором у зв'язку з загальним підвищенням цін на ринку та зміну виробника товару, однак такі зміни не були погоджені позивачем, що, на думку відповідача, свідчить про зацікавленість позивача лише у отриманні штрафних санкцій за договором, проте не у виконанні такого правочину. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2019 було повідомлено ТОВ ВКФ Теплоенергосервіс , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 03.04.2019.

01.04.2019 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому останній вказав, що оскільки товар за укладеним сторонами договором відповідачем поставлений не був, то стягнення з нього штрафних санкцій на підставі п. 5.2 вказаного договору є правомірним та обґрунтованим.

У судовому засіданні 03.04.2019 представник відповідача проти тверджень, викладених у відповіді позивача на відзив, заперечував, позовні вимоги вважав необґрунтованими та безпідставними, в задоволенні позову просив суд відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.04.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

31.05.2018 між державним підприємством Маріупольський морський торговельний порт (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Теплоенергосервіс (покупець) був укладений договір поставки № 27-7/18/180 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити на склад покупця, а покупець прийняти та оплатити нову, не експлуатовану промислову продукцію, далі іменовану - товар, вугілля, в кількості та за цінами, які вказані в додатках № 1 та № 2 до даного договору, що є невід'ємними частинами даного договору.

У п. 4.1 договору сторони погодили, що сума договору становить 127 995,00 грн. без урахування ПДВ, згідно з п. 45 підрозділу 2 розділу X Податкового кодексу України.

Згідно зі специфікацією від 31.05.2018, яка є додатком № 1 до договору, відповідач зобов'язувався поставити позивачу вугілля кам'яне ДГ 13-100 у кількості 35 тонн загальною вартістю 127 995,00 грн. (з ПДВ).

У свою чергу, у п. 2 приміток технічної специфікації від 31.05.2018, яка є додатком № 2 до договору, визначено, що виробником вищевказаного товару повинно бути ПАТ ЦЗФ Комсомольська (з листопада 2017 року ПАТ ЦЗФ Мирноградська ), Україна.

24.10.2018 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, згідно з умовами якої сторони домовились викласти п. 2 приміток технічної специфікації додатку № 2 до договору в наступній редакції: Виробник: ТОВ Збагачувальна фабрика Богучарская .

Положеннями п. 2.1 договору передбачено, що поставка вугілля здійснюється в залежності від потреби покупця, згідно з письмовими заявками покупця, протягом 14 календарних днів з дати отримання письмової заявки постачальником, якщо інше не обговорено в додатку окремо. Заявка може надаватися засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою з обов'язковим надісланням оригіналу заявки поштовим відправленням. Заявки, відправлені факсом або електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися стороною, від імені якої вони були відправлені. Належним підтвердженням направлення заявки та її отримання стороною є звичайне технічне підтвердження покупця про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом № 20/9-1242 від 04.06.2018, в якому просив здійснити поставку товару у повному обсязі, а саме в обсязі 35 тонн загальною вартістю 127 995,00 грн. (з ПДВ).

Вказаний лист був направлений позивачем 04.06.2018 та отриманий відповідачем 06.06.2018, що підтверджується експрес накладною № 77112230.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що датою поставки вугілля вважається дата передачі вугілля на склад покупця, яка зазначається у товарно-транспортній накладній.

Факт поставленого покупцю зі сторони постачальника товару підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортною накладною (п. 2.3 договору).

Відповідач долучив до матеріалів справи видаткову накладну № 69 від 20.06.2018, якою було оформлено господарську операцію з поставки відповідачем позивачу вугілля кам'яного ДГ 13-100 у кількості 34,54 тонни загальною вартістю 126 312,78 грн., а також товарно-транспортну накладну № 69 від 20.06.2018 до неї, на підтвердження здійснення перевезення товару до місця розташування позивача (Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Адмірала Луніна, буд. 99). Наведені обставини також визнаються позивачем у листі № 20/9-1406 від 25.06.2018.

Однак, з вищевказаної видаткової накладної № 69 від 20.06.2018 вбачається, що вона не була засвідчена підписом представника позивача та його печаткою. Вказане свідчить про те, що приймання товару позивачем не відбулось.

Згідно з п. 3.1 договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати діючим стандартам і нормам. При поставці вугілля на склад покупця, постачальник зобов'язаний надати покупцю документи, які засвідчують якість та відповідність товару технічним вимогам покупця, а саме: посвідчення про якість вугілля та сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик або копії цих документів завірених підписом керівника постачальника або особою, що має довіреність на підпис. Покупець залишає за собою право звернутися до незалежної акредитованої лабораторії щодо визначення відповідності поставленого вугілля технічним вимогам. Гарантійні зобов'язання: на термін зберігання 12 місяців з дати постачання.

Відповідно до п. 3.2 договору здавання-прийняття товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції і товарів по кількості і якості № П-6 від 15.06.65 р. і № П-7 від 25.04.66 р.

Судом встановлено, що сторонами був складений акт приймання продукції (товарів) за якістю від 27.06.2018, згідно з яким комісією було прийнято рішення вугілля марки ДГ 13-100 у кількості 34,54 т, поставлене відповідачем на виконання умов договору № 27-7/18/180 від 31.05.2018 за видатковою накладною № 69 від 20.06.2018, що не відповідає вимогам ДСТУ 7146, повернути постачальнику - ТОВ ВКФ Теплоенергосервіс (відповідачу), до моменту повернення - взяти на відповідальне зберігання.

Як свідчать матеріали справи, сторонами був складений акт приймання-передачі ТМЦ на відповідальне зберігання від 20.06.2018, згідно з яким вищевказаний товар, поставлений відповідачем, був прийнятий позивачем на відповідальне зберігання.

10.07.2018 зазначений товар у кількості 34,54 тонни був повернутий відповідачу, про що сторонами був складений акт видачі ТМЦ з відповідального зберігання.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що у випадку поставки товару неналежної якості постачальник зобов'язаний замінити його протягом 14-ти днів з дати складання акта приймання по якості.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 20/9-1444 від 27.06.2018, в якому просив замінити поставлене вугілля неналежної якості протягом 14-ти днів з дати складення акту приймання по якості (вказаний лист долучений до матеріалів справи відповідачем, що свідчить про його направлення позивачем та, відповідно, отримання відповідачем).

Відповідач поставку товару належної якості не здійснив та доказів протилежного суду не надав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 21 503,16 грн. та штраф у розмірі 8 959,65 грн. за невиконання останнім зобов'язання поставити товар на підставі п. 5.2 договору.

Оцінюючи доводи сторін, розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд керувався таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували поставку ним позивачу товару належної якості, обумовленого договором поставки № 27-7/18/180 від 31.05.2018, суду не надав, відтак допустив порушення зобов'язання.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розділом 5 укладеного сторонами договору поставки № 27-7/18/180 від 31.05.2018 передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов'язань.

Так, відповідно до п. 5.2 договору за не поставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення більш 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Згідно з п. 5.3 договору за поставку товару неналежної якості постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20% від вартості товару неналежної якості.

У випадку порушення термінів, передбачених п. 3.5 даного договору, постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, що підлягає заміні за кожний день прострочення (п. 5.4 договору).

Як було встановлено судом раніше, пунктом 3.5 договору передбачено, що у випадку поставки товару неналежної якості постачальник зобов'язаний замінити його протягом 14-ти днів з дати складання акта приймання по якості.

Таким чином, умовами договору передбачена різна відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання поставити товар та за порушення зобов'язання поставити товар належної якості, яка б відповідала умовам договору.

Судом встановлено, що відповідач вчинив дії, спрямовані на постачання товару, проте товар не був прийнятий позивачем, оскільки не відповідав умовам договору за якісними характеристиками. Проте, така обставина не може бути оцінена та прирівняна до невиконання обов'язку поставити товар в цілому, адже за своєю суттю є порушенням договірного зобов'язання іншого роду, яке полягає у порушенні обов'язку поставити товар належної якості, а не в порушенні обов'язку поставити товар в цілому, як стверджує позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності, передбачених п. 5.2 договору поставки № 27-7/18/180 від 31.05.2018, за порушення зобов'язання поставити товар в цілому.

Поряд з наведеним, суд звертає увагу позивача на те, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій на підставі п.п. 5.3, 5.4 договору поставки № 27-7/18/180 від 31.05.2018, якими встановлена відповідальність відповідача, як постачальника, саме за порушення обов'язку поставити товар, що не відповідає умовам укладеного сторонами договору за якісними характеристиками, а також за порушення строків, встановлених для виконання обов'язку замінити товар неналежної якості.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 08.04.2018.

Суддя О.Г. Удалова