Рішення

від 25.03.2019 по справі 640/1655/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/1655/19

н/п 2/640/1347/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Сенаторова В.М.,

при секретарі - Явнюк К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості ПІВДЕНДІПРОШАХТ про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 20294,94 грн., відпускні у сумі 16619,50 грн. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати виходячи з розміру середньоденного заробітку - 181,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 01.06.2007 на підставі Наказу № 67к від 01.06.2007 він працював у Державному підприємстві Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості ПІВДЕНДІПРОШАХТ на посаді столяра. Наказом № 24к від 12.03.2018 був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. При звільнені позивачу не було виплачено заробітну плату у розмірі 20294,94 грн. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі, однак на теперішній час заборгованість по заробітній платі не погашена, тому він змушений звернутися до суду.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості Південдіпрошахт в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений у встановленому порядку.

Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутність відповідача Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості Південдіпрошахт .

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 01.06.2007 по 12.03.2018 працював в Державному підприємстві Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості Південдіпрошахт на посаді столяра.

Згідно наданих позивачем розрахункових листів заборгованість Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості Південдіпрошахт станом на березень 2018 року по заробітній платі ОСОБА_1 складає 20294,94 грн.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному випадку позивач обмежений у можливості надати інші докази, ніж розрахункові листи, оскільки саме відповідач є власником відповідних документів про нарахування та сплату позивачу заборгованості по заробітній платі.

Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, оскільки позивач об'єктивно позбавлений вільного доступу до доказів про розмір заборгованості, саме на відповідача покладається тягар спростування наданих позивачем розрахункових листів, які були видані йому саме відповідачем.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ Про оплату праці ).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом п'ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов'язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості із заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку, які зазначені позивачем у позовній заяві є обґрунтованими, та підстав їм не довіряти у суду не має.

Оскільки позивач був звільнений 12.03.2018, а повний розрахунок з нею не проведено як при звільненні так, і на день винесення цього рішення, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 12.03.2018 по 25.03.2019 включно (день постановлення рішення суду) за 272 робочих днів (з розрахунку п'ятиденного робочого тижня), що складає 49427,84 грн. (272 х 181,72).

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною п'ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, та такими, що не спростовані відповідачем в повному обсязі, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 863,42 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст. 116 Кодексу законів про працю України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості ПІВДЕНДІПРОШАХТ про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості ПІВДЕНДІПРОШАХТ , що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 5, код 00167606, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, заборгованість по заробітній платі у розмірі 20294 / двадцять тисяч двісті дев'яносто чотири гривні/ 94 копійки, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 49427 / сорок дев'ять тисяч чотириста двадцять сім / гривень 84 копійки, з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку - 16619 / шістнадцять тисяч шістсот дев'ятнадцять / гривень 50 копійок.

Стягнути з Державного підприємства Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості ПІВДЕНДІПРОШАХТ (код ЄДРПОУ 00167606) на користь держави судовий збір 863,42 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованість в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст виготовлено 25.03.2019.

Суддя -