Рішення

від 07.04.2019 по справі 227/263/19

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

08.04.2019 227/263/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року м.Добопілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Здоровиці О.В.

за участю

секретаря судового засідання Сисенко Ю.В.

п/позивача ОСОБА_1

п/відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу (ЄУНСС 227\263/19) за позовом ОСОБА_3 до 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення строку звернення до суду з позовом,-

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області), в якому просить:

скасувати наказ про звільнення № 50 від 31.03.2016 року в частині його звільнення з посади фельдшера рятуального відділення 62 ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області;

поновити його на посаді фельдшера ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області з 01.04.2016 року;

стягнути з ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 01.04.2016 року по 31 березня 2017 року в сумі 55883,70 грн;

допустити судове рішення в частині поновлення його на посаді фельдшера ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області до негайного виконання

поновити строк звернення до суду з даними позовом, визнавши причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 квітня 2014 року позивач працював у ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області на посаді фельдшера рятувального відділення 62. Під час перебування у черговій відпустці у березні 2019 року, з 29 березня 2016 року він був прийнятий на військову службу у Збройних Силах України на підставі контракту, про що повідомив відповідача через свою матір, передавши керівництву ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області копію контракту. Однак, згодом, йому зателефонувала мати та повідомила, що на його ім.»я, за місцем його мешкання за адресою с.Золотий колодязь Добропільського району, надійшов лист, з якого вбачається, що він з 31.03.2016 року був звільнений з роботи на підставі п.3 ст.36 КЗпП. Особисто він з наказом про своє звільнення ознайомлений не був і трудову книжку після свого звільненні, в 2016 році, не отримував, оскільки весь цей час перебував на службі. Лише у листопаді 2018 року, під час перебування за місцем свого мешкання у щорічній відпустці, він звернувся до ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області із заявою надати йому копію наказу про звільнення. Не дочекавшись закінчення терміну відпустки ( 18.12.2018 р.) та копії наказу про звільнення, 29 листопада 2018 року, він, у зв`язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 26 листопада 2018 року № 393/2018, був відкликаний з відпустки до військової частини. Право відбути частину призначеної раніше щорічної відпустки йому було надано лише 14 січня 2019 року і саме цього дня він і був ознайомлений з наказом № 50 від 31.03.2016 року «Про звільнення працівників» та отримав трудову книжку.

Позивач вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки згідно зістаттею 119 КЗпП Українипід час проходження військової служби, в тому числі за контрактом, за ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить поновити строк звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки він проходив військову службу, весь час перебував на казарменому положенні у військовій частині, крім того, декілька разів (у певні періоди) безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та був позбавлений можливості вільно пересуватися, в тому числі звернутися за правовою допомогою або до суду, отримати необхідні документи і ці зазначені обставини ускладнили вчасне звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.01.2019 року було відкрито провадження по справі і призначено до судового розгляду у спрощеному позовному провадженні.

20.02.2019 року до суду надійшов відзив на позов, з якого вбачається, що відповідач позов вважає необґрунтованим і просить в його задоволенні відмовити. Обгрунтовуючи свою позицію зазначає, що факт праці ОСОБА_3 фельдшером рятувального відділення з 01.04.2014 року не оспорює. У березні 2016 року позивач перебував у щорічній відпустці, під час якої був прийнятий на військову службу до ЗСУ, уклавши контракт з Міністерством оборони України, але про вказаний факт керівництво ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області не повідомив. Про даний факт відповідач дізнався 31.03.2016 року, оскільки про це повідомила відповідача матір позивача. Після закінчення відпустки ОСОБА_3 на роботу не вийшов і тому був звільнений з посади 31.03.2016 року за п.3 ст.36 КЗпПУ. Про звільнення позивача було письмово повідомлено, а саме направлено листа за місцем його мешкання. Відповідач зазначає, що позивач про отримання листа і його зміст знав ще у квітні 2016 року, про що він чітко прописує у позовній заяві, а саме, що про факт його звільнення він дізнався з телефонної розмови з матір`ю у квітні 2016 року. Крім того, відповідач вказує на те, що 06.12.2018 року позивач отримав наказ про своє звільнення, а також з 31.03.2016 року по 14.01.2019 року неодноразово перебував за місцем свого проживання у с.Золотий Колодязь Добропільського району і тому на думку відповідача мав можливість звернутися своєчасно, у встановлені законом строки, за захистом своїх порушених трудових прав, але цього не зробив, у зв`язку з чим відповідач вважає, що ОСОБА_3 пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом без поважних причин. Також у відзиві зазначено, що наказом 19 ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 112 о/с від 27.12.2018 року внесені зміни до наказу № 50 від 31.03.2016 року. Відповідно до внесених змін ОСОБА_3 поновлено на посаді фельдшера з 31.03.2016 року. Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі і просив задовольнити позов з підстави викладених в ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала і просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 у зв`язку з пропущенням останнім строків звернення до суду. Також зазначила, що наказ № 112 о/с від 27.12.2018 року, яким було внесено зміни до наказу, яким було звільнено позивача з посади, на даний час є недійсним, оскільки він є скасованим наказом 3 16 о\с від 27.02.2019 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються КЗпП України.

В ході судового засідання судом було встановлено таке.

Згідно наказу № 25 від 28 березня 2014 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду фельдшера рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини 19 державного пожежно-рятувального загону ( м.Добропілля) Головного управління ДСНС України у Донецькій області з 01 квітня 2014 року (а.с.36).

29 березня 2016 року ОСОБА_3 був прийнятий на військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу за Контрактом. Вказані обставини підтверджуються копією контракту від 29.03.2016 року, який укладено між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 ( 17-18).

Відповідно до п.3 вказаного Контракту, цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до наказу №61 від 29.03.2016 року командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , ОСОБА_3 ,, як солдата військової служби за Контрактом, призначеного наказом командира 507 окремого навчального ремонтно-відновлювального батальйону від 29.03.2016 року №22-РС на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти, який прибув з Добропільського об`єднаного міського військового комісаріату м. Добропілля Донецької області, з 29.03.2016 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з обіду з 30.03.2016 року і останній вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою( а.с.24).

Відповідно до наказу № 93 від 19.04.2016 року командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , як солдата, призначеного наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 12 квітня 2016 року №60-рс на посаду санітарного інструктора медичного пункту, який прибув із військової частини польова пошта НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , для подальшого проходження військової служби з 19 квітня 2016 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 20 квітня 2016 року і останній вважається таким, що з 19 квітня 2016 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с.26).

Наказом начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 50 від 31.03.2016 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першоїстатті 36КЗпП України (а.с.30).

Наказом т.в.о. начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 112 о/с від 27.12.2018 року були внесені зміни до наказу начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 50 від 31.03.2016 року в частині щодо стосується ОСОБА_3 , а за даним наказом ОСОБА_3 слід вважати таким, що не звільнений з посади, а увільнений відповідно до статті 119 КЗПпПУ, ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий облв`язок і військову службу» з 31 березня 2016 року у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби за контрактом (а.с.49).

Згідно наказу т.в.о. начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 16 о/с від 27.02.2019 року (а.с.57) вбачається, що наказ т.в.о. начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 112 о/с від 27.12.2018 року, яким були внесені зміни до наказу начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 50 від 31.03.2016 року в частині щодо стосується ОСОБА_3 скасовано.

Тобто, з наведеного вбачається, що наказ начальника ДПРЗ-19 ГУ ДСНС України у Донецькій області № 50 від 31.03.2016 року, на час розгляду справи у суді, діє в первинній редакції.

З пояснень представника позивача вбачається, що наказ про звільнення та трудову книжку відповідач отримав 14 січня 2019 року.

Відповідно до довідки командира в/ч НОМЕР_3 МОУ від 18 березня 2019 року ОСОБА_3 з 19 квітня 2016 року та по теперішній час перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_3 АДРЕСА_1 .

Довідкою командира військової частини НОМЕР_3 № 4228 від 27.11.2018 року підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно в період з 30.04.2018 року по 11.10.2018 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в Донецькій області.

Довідкою командира військової частини НОМЕР_3 № 4394 від 05.12.2018 року підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно в період з 21.12.2016 року по 06.04.2017 року, з 22.04.2017 року по 22.08.2017 року, з 09.09.2017 року по 01.12.2017 року, з 17.04.2018 року по 30.04.2018 року безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення АТО Донецької області.

З копії відпускного квитка № 942 від 19.22.2018 року вбачається, що ОСОБА_3 був звільнений у щорічну відпустку терміном на 30 діб з 19.11.2018 року по 18.12.2018 року.

Згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України(у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України"Про військовий обов`язок і військову службу"і"Про альтернативну (невійськову) службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",надаються гарантіїта пільгивідповідно доцих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною другоюстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оборону України»:

особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року був затвердженийУказ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу нормЗакону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в діюУказом Президента України від02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки достатті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України»кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Судом встановлено, що позивач 29 березня 2016 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України строком на до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію(а.с.17-18).

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Відповідно до довідки командира в/ч НОМЕР_3 МОУ від 18 березня 2019 року ОСОБА_3 з 19 квітня 2016 року та по теперішній час перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_3 смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

Виходячи з наведеного вбачається, що позивач як військовослужбовець користується пільгами, передбаченимистаттею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»та частинами третьою та четвертоюстатті 119КЗпП України і тому суд вважає, що звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимогстатті 119 КЗпП України, у зв`язку з чим відповідно до положеньст. 235 КЗпП Українипозивач, який виконує свій громадський обов`язок по захисту Вітчизни, підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До доводів представника відповідача, що позивач пропустив строк звернення до суду передбачений ч. 1ст. 233 КЗпП України, суд відноситься критично виходячи з такого.

Згідност. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлено, що звільнення позивача відбулося 31.03.2016 року, повідомлення про звільнення за п. 3ст. 36 КЗпП України ОСОБА_3 направлено 06.04.2016 року(а.с.27), однак трудову книжку та наказ про звільнення він отримав 14.01.2019 року.

Факт отримання трудової книжки та наказу про звільнення позивачем 14.01.2019 року в судовому засіданні представником відповідача належними та допустимими доказами не спростовано.

До суду з позовом про поновлення на роботі позивач звернувся 23.01.2018 року .

Тобто, з наведеного вбачається, що строк звернення позивача до суду з позовом про поновлення на роботі внаслідок незаконного звільнення, не є пропущеним.

Доводи представника відповідача про те, що позивач дізнався про своє звільнення раніше і отримав наказ про звільнення 06.12.2018 року не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання, оскільки суду не надано було будь-якого документа, який би свідчив про те, що наказ про звільнення дійсно був отриманий ОСОБА_3 саме 06.12.2018 року, а представник позивача вказаний факт оспорював і вказував на те, що і наказ, і трудову книжку він отримав саме 14.01.2019 року, коли ОСОБА_3 перебував у щорічній відпустці (а.с.38).

Крім того, суд звертає увагу на те, що дійсно представник позивача не оспорював того факту, що про своє звільнення позивач дізнався з телефонної розмови, зі своєю матір`ю, в квітні 2016 року, але слід зазначити, що строк звернення до суду у справах про звільнення, відповідно до ст.233 КЗпПУ, відраховується не з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до п. 4 ч. 1ст 263 ЦК Україниперебіг позовної давності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Оскільки ОСОБА_3 з 29.03.2016 року і на момент звернення до суду з даним позовом продовжує проходження військової служби, суд вважає, що в разі, якщо би суд і визнав строк звернення позивача до суду таким, що був пропущений, то за вказаних обставин, вказаний строк, на думку суду, був би пропущений з поважних причин.

Відповідно дост. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Визначаючи розмір середнього заробітку позивача, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100та представленими відповідачем даними про розмір заробітної плати ОСОБА_3 безпосередньо перед звільненням.

Так, відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню, зокрема при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зважаючи, що позивач звільнений у березні 2016 року, для обчислення суми середньоденної заробітної плати слід враховувати виплати за останні два календарні місяці, що передують звільненню, тобто січень-лютий 2016 року та кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за період вимушеного прогулу ( за один рік) суд виходить з наступних розрахунків.

Згідно довідки відповідача від 02.01.2019 р. №19/03/25 (а.с.37) заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (січень та лютий 2016 р.) складала 3672,28 грн. та 5240,46 грн. відповідно (у березні 2016 р. у зв`язку з черговою відпусткою, позивач не працював).

Згідно довідки відповідача від 02.01.2019 р. №19/02/36 (а.с.35) позивачем відпрацьовано у січні 2016 року 151 годин, у лютому 168 годин.

Сума заробітної плати за січень та лютий 2016 р. складає: 3672,28+5240,46=8912,74 грн.

Кількість відпрацьованих годин за два місяця складає: 151+168= 319 годин.

Розмір середньоденного ( годинного) заробітку складає: 8912,74:319= 27,9 грн./год.

Відповідно до Листа Мінсоцполітики України № 10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», при 40 годинному робочому тижні, норми тривалості робочого часу за квітень-грудень (включно) 2016 року складають:

168(квітень)+152(травень)+159(червень)+168(липень)+175(серпень)+176(вересень)+159(жовтень)+176(листопад)+176(грудень)= 1509 годин.

1509 год. х 27,9 грн./год = 42101,1 грн. (розмір середньої заробітної плати за квітень-грудень 2016 р.).

Відповідно до Листа Мінсоцполітики України №11535/0/14-16/13 від 05.08.2016 р. «Про порядок розрахунку норми тривалості робочого часу на підприємстві у 2017 році», при 40 годинному робочому тижні, норми тривалості робочого часу за січень-березень( включно) 2017 року складають:

159(січень)+160(лютий)+175(березень)=494 годин.

494 год. х 27,9 грн./год.= 13782,6 грн.( розмір середньої заробітної плати за січень-березень 2017 р.)

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) складає: 42101,1 грн.+13782,6 грн.= 55883,7 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 з відрахуванням податків та обов`язкових платежів відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд керується ст..141 ЦПК України.

Позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Розмір судового збору за позови немайнового характеру(вимоги про поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення), які подані фізичною особою становив (станом на 23.01.2019 року на день звернення позивача до суду) 768,40 грн..

Розмір судового збору за позови майнового характеру(вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), які подані фізичною особою становив (станом на 23.01.2019 року на день звернення позивача до суду) 768,40 грн..

Враховуючи наведене, сума судового збору в розмірі 1536,80 грн підлягає стягненню в дохід держави з відповідача.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення строку звернення до суду з позовом задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом до 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Скасувати наказ начальника 19Державного пожежно-рятувальногозагону Головногоуправління Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій уДонецькій області від 31.03.2016 року № 50 про звільнення ОСОБА_3 з посади фельдшера рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини 19Державного пожежно-рятувальногозагону Головногоуправління Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій уДонецькій області з 01 квітня 2016 року, у зв`язку з припиненням трудового договору внаслідок вступу працівника на військову службу за контрактом на підставі п. 3ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді фельдшера рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини 19Державного пожежно-рятувальногозагону Головногоуправління Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій уДонецькій області з 01 квітня 2016 року.

Стягнути з 19Державного пожежно-рятувальногозагону Головногоуправління Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій уДонецькій області на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2016 по 31 березня 2017 р. включно у розмірі 55883,70 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят три гривні 70 коп.) з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з19Державного пожежно-рятувальногозагону Головногоуправління Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій уДонецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 коп).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді фельдшера рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: 19 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, код ЄДРПОУ 38181800, юридична адреса 85000, Донецька обл., місто Добропілля, вулиця Першотравнева, будинок 54 А.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 29 березня 2019 року. Повний текст рішення буде складено 08 квітня 2019 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

29.03.2019