Постанова

від 04.04.2019 по справі 136/561/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/561/18

Провадження № 22-ц/801/590/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Стадник С. І.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 рокуСправа № 136/561/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Копаничук С.Г.,

суддів: Рибчинського В.П., Оніщука В.В.

при секретарі Богацькій О.М.

учасники справи:

позивач- ОСОБА_4

відповідач - ТОВ "Прилуцьке",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" на рішення Липовецького районного суду від 11.01.2019 року ,ухвалене о 16 год. 27 хв. в приміщенні Липовецького районного суду суддею Стадником С.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

В с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ТОВ Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Зазначала, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0975 га(кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На підставі укладеного договору оренди землі від 20 .08.2014 року, який нібито було укладено між нею та ТОВ Прилуцьке ,за відповідачем було зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки. Посилаючись на те, що даний договір вона не підписувала, повноваження на підписання договору від її імені нікому не надавала, а дізналась про його існування у травні 2017 року, просила суд визнати недійсним зазначений договір оренди земельної ділянки, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького РУЮ Вінницької області 06 .01. 2015 року за № 8345418.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11.01.2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 20 серпня 2014 року, який укладено між ОСОБА_4 та ТОВ Прилуцьке про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0975 га (кадастровий номер НОМЕР_1),що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області та стягнуто з ТОВ Прилуцьке на користь ОСОБА_4 судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 5 005 грн., а також судовий збір в сумі 704,8 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ Прилуцьке просить зазначене рішення суду скасувати через невідповідність його обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначило, що суд безпідставно розцінював в якості належного і допустимого доказу висновок судово-почеркознавчої експертизи, виконаний ТОВ Експертно-юридичної фірми Соломон , оскільки зазначена експертиза є підвидом криміналістичної експертизи, право проведення якої відповідно до ч.3 ст.7 ЗУ Про судову експертизу мають виключно державні спеціалізовані установи, до яких остання не відноситься. Зазначив, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється за загальними правилами оцінки доказів. Крім того зазначив ,що суд не звернув увагу на заяву відповідача про застосування строку позовної давності і те ,що позивач не довела доказами ,що вона не могла вчасно довідатися про наявність договору оренди і порушення своїх прав .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вважає рішення суду законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Вказав, що з системного аналізу нормативно-правових актів та судової практики ВС вбачається, що на проведення судово-почеркознавчого дослідження у цивільній справі не поширюється вимога щодо його проведення включно державними спеціалізованими установами.

Заслухавши доповідача, учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0975 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується Державним актом серії НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку від 17.01.2006 року. 20.08.2014 року вона уклала з ТОВ Прилуцьке договір оренди вказаної земельної ділянки. На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Прилуцьке було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 строком на 5 років.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №№055/18 від 07.11.2018 року підпис в графі Орендодавець договору від 20 серпня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0975 га виконано не самою ОСОБА_4, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено свої позовні вимоги, оскільки відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис в графі Орендодавець договору від 20 серпня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0975 га виконано не самою ОСОБА_4, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_4 Також суд виходив з того, що доказів, які б вказували на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_4, була її представником або ж виконувала підпис з її відома ,у справі відсутні. Підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності судом не встановлено.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та обставинах справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції.

Суд вірно встановив обставини справи, належним чином перевірив їх доказами, які оцінив в порядку ст.87 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права ,а тому дійшов до обгрунтованого висновку про встановлення порушення прав позивачки та необхідність їх захисту.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та обставинах справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав допустимим доказом у справі висновок судово-почеркознавчої експертизи ТОВ Експертно-юридичної фірми Соломон №055/18 від 07.11.2018 року, спростовується наступним.

Статтею 7 Закону України "Про судову експертизу" (далі - Закон № 4038-ХІІ, зі змінами в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року) визначено, що судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом № 4038-ХІІ.

З системного аналізу вказаних норм права слідує, що судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють виключно державні спеціалізовані установи, в інших випадках - судові експерти, які не є працівниками зазначених установ та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість залучення до проведення дослідження експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, оскільки залучення експертів державних спеціалізованих установ є обов'язковою вимогою при призначенні експертиз у кримінальному провадженні. При виконанні будь-якого дослідження (незалежно від галузі знань), у різному співвідношенні завжди застосовуються загально криміналістичні методи дослідження та спеціальні знання з відповідної галузі, оскільки судова експертиза є суміжною наукою. Так як експертиза була призначена у цивільні справі, а не кримінальному провадженні, враховуючи характер правовідносин між сторонами (цивільні правовідносини).

Твердження відповідача в суді апеляційної інстанції щодо наявності заперечення відповідачем щодо установи, якій було доручено проведення судової експертизи, не може прийматись апеляційним судом в якості аргументу, що заслуговує на увагу, оскільки такі заперечення представник відповідача заявляв лише на стадії судових дебатів.

Ставлячи під сумнів висновок судової експертизи у даній справі як допустимого доказу лише з підстав неналежності установи, що його проводила відповідач, тим не менше, не заперечував щодо її призначення і не оскаржував ухвалу суду про це; в процесі розгляду справи судом першої інстанції не ставив під сумнів сам результат експертизи, та не заявляв відповідне клопотання про призначення додаткової чи повторної судово-почеркознавчої експертизи у належній установі задля спростування його результату або ж його оспорювання.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що суд помилково не застосував строк позовної давності, оскільки він був пропущений так як про порушення свого права позивач міг дізнатися ще у 2014 році.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Обґрунтовуючи пропуск позивачем строку позовної давності відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що ОСОБА_4 не мав жодних об'єктивних перешкод довідатись про наявність договору оренди земельної ділянки з часу його укладення, натомість за умови розсудливого та добросовісного ставлення до свої прав як власника земельної ділянки могла і повинна була довідатися про порушення своїх прав.

Проте, такі доводи не приймаються до уваги, оскільки перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору. Оскільки позивачу стало відомо про укладення договору оренди, який він не підписував, у травні 2017 року, то строк позовної давності позивачем не пропущено. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Про існування оскаржуваного договору позивач дізнався у травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності.

У роз'ясненнях, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними звернуто увагу судів на те, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: С.Г. Копаничук