Рішення від 29.03.2019 по справі 910/16711/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2019Справа № 910/16711/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" доПублічного акціонерного товариства "Платинум Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Корд Бізнес" провизнання недійсним іпотечного договору Суддя Підченко Ю.О.

Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача:Самборський В.М. від відповідача:Заєць О.М. від третьої особи:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (надалі - відповідач) про визнання недійсним іпотечного договору від 31.10.2016 реєстраційний номер 1045.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що іпотечний договір від 31.10.2016 реєстраційний номер 1045 суперечить ст. 572 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1,3 Закону України "Про іпотеку" та правовій природі договору іпотеки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2018 відкрито провадження в справі, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Корд Бізнес" та призначено підготовче судове засідання на 01.02.2019.

01.02.2019 через загальний відділ діловодства суду представником позивача було подано пояснення щодо правових підстав визнання недійсним іпотечного договору від 31.10.2016, реєстровий номер 1045.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 01.02.2019 відкладено підготовче судове засідання на 13.02.2019.

04.02.2019 через загальний відділ діловодства суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого проти позову заперечував, вказував, зокрема, на те, що: укладений між позивачем та банком іпотечний договір, предметом якого є об'єкт незавершеного будівництва, що переданий в іпотеку у відповідності до вимог встановлених Законом України "Про іпотеку", повністю відповідає положенням чинного законодавства, правовій природі забезпечувального зобов'язання, а сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов та засвідчили його укладення власними підписами нотаріально; право банку на перехід права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) в позасудовому порядку не є безумовним та потребує відповідних обставин та послідовних дій чітко визначених нормами чинного законодавства, а саме - наявність прострочення боржником основного зобов'язання, направлення відповідної вимоги про усунення порушень боржнику, не усунення боржником порушень основного зобов'язання на протязі 30 днів з моменту отримання відповідної вимоги; посилання позивача на перевищення визначених статутом ТОВ "Карго Инвест" повноважень при укладенні іпотечного договору не підтверджуються дійсними обставинами спірних правовідносин.

13.02.2019 через загальний відділ діловодства суду представником позивача подано доповнення до позовної заяви та додаткові правові підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 31.01.2016 за реєстровим №1045, за змістом якого вказував на те, що на момент вчинення оскаржуваного договору у іпотекодавця були відсутніми правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою, на які знаходиться об'єкт незавершеного будівництва, шляхом її використання в якості забезпечення виконання зобов'язань, а тому оскаржуваний договір суперечить приписам ст. 102-1 Земельного кодексу України, ст. 413 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 відкладено підготовче судове засідання на 22.03.2019 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

14.03.2019 через загальний відділ діловодства суду представником відповідача подано відзив на додаткові пояснення щодо правових підстав визнання недійсним іпотечного договору, у відповідності до якого зазначав про те, що: твердження позивача щодо укладення іпотечного договору під впливом помилки та обману у додаткових поясненнях не доведено та не може бути підставою для визнання іпотечного договору недійсним; укладення іпотечного договору здійснювалося на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Карго Инвест", що вказує на необґрунтованість посилань позивача щодо перевищення директором визначених статутом повноважень.

20.03.2019 позивач звернувся до суду з заявою про долучення доказів до матеріалів справи та про поновлення строку на подання доказів, відповідно до якої залучено до матеріалів справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 5110800000:03:001:0307.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 задоволено заяву позивача про поновлення строку на подання доказів та долучено до матеріалів справи докази, подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" 20.03.2019, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засідання на 29.03.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2019 наполягав на задоволенні позову та надав усні пояснення по справі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

У судове засідання, що відбулось 29.03.2019, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою третьої особи, яка містяться у позовній заяві та у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

У судовому засіданні 29.03.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках, залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" (за умовами договору - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" (за умовами договору - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (наступна іпотека), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л. за реєстровим №1045, (надалі - Іпотечний договір).

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в заставу (іпотеку) нерухоме майно, яке визначене в п. 1.1.1 цього договору, з метою забезпечення повного виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Корд Бізнес" (боржник), зобов'язань за кредитним договором №143/12/12 від 28.12.2012, зі всіма змінами та доповненнями до нього, що можуть бути внесені протягом його дії, укладеного між боржником та іпотекодержателем, щодо вчасного та повного погашення будь-якої заборгованості за основним договором, та також відшкодування інших витрат, що виникають у боржника у зв'язку з укладенням та виконанням основного договору та цього договору.

Положеннями п. 1.1.1 Іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: берегова база постачання і ремонту суден у другому ковші Сухого лиману незавершену будівництвом 49% готовністю, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 99-Д, загальною площею 1 701,1 кв.м. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 2,1592 га, яка знаходиться у фактичного користуванні іпотекодавця, кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:03:001:0307, згідно індексно-кадастрового плану, виданого Одеською регіональною філією при Державному комітеті україни по земельних ресурсах державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".

Згідно із п. 1.4 Іпотечного договору вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 320 816 380,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач серед іншого зазначає, що укладений між сторонами Договір є недійним, оскільки він не відповідає вимогам законодавства України, зокрема, приписам ст. 102-1 ЗК України, ст. 413 ЦК України, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку". На думку позивача, на момент вчинення оскаржуваного договору у іпотекодавця були відсутніми правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт незавершеного будівництва, шляхом її використання в якості забезпечення виконання зобов'язань.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, таки правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з тим, відповідно до положень статті 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину, за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В даному випадку, вимога про визнання недійсним укладеного між сторонами Іпотечного договору, серед іншого, обґрунтована тим, що спірний правочин не відповідає вимогам законодавства України, яке визначає порядок передачі в заставу (іпотеку) такого об'єкту майнових прав як незавершене будівництво, а саме: позивач вказує на те, що відповідна передача має здійснюватися саме за рахунок прав на змелю, на якій здійснюється будівництва.

Тому, суд звертає увагу на те, що фактичним предметом вирішення спору у даній справі є встановлення правової природи предмету іпотеки за Іпотечним договором, прав на нього та визначення відповідності його передання в забезпечення положенням законодавства.

Так, за загальним правилом, визначеним в т.ч. положеннями ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, об'єкти нерухомості є нерозривно пов'язаними із землею, на якій вони розташовані, що звісно ж знайшло своє відображення при врегулюванні законодавцем правовідносин забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном в положеннях Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких вбачається, що за своєю правовою природою передача нерухомого майна в іпотеку може зумовити в послідуючому перехід прав власності на нього до іпотекодержателя, а відтак, і супроводжуючих відповідну нерухомість прав (тобто, прав на землю, на якій така нерухомість розташована).

За змістом ст. 1 Закону України "Про іпотеку" нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом; об'єкт незавершеного будівництва - об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Положеннями ст. 5 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Відповідно ст. 6 Закону України "Про іпотеку" у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку. Іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. Якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов'язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець. Об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.

Згідно із ст. 16 Закону України "Про іпотеку" передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них. Обтяження об'єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

За систем аналізом наведених положень чинного на момент укладення Іпотечного договору законодавства України, яке регулює правовідносини іпотеки, вбачається, що не в залежності чи є предметом іпотеки окремо визначене нерухоме майно, або ж об'єкти незавершеного будівництва, майнові права на них, в будь-якому випадку передача їх в іпотеку обумовлюється наявністю у іпотекодавця прав розпорядження (власності, користування) земельною ділянкою, на якій вони розташовані, оскільки такі права невід'ємно супроводжують нерухомість і є складовою предмету іпотеки.

Тобто, у випадку якщо предметом іпотеки виступає об'єкт незавершеного будівництва, то в силу приписів ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку" його безумовними складовими є:

- права на земельну ділянку, на якій розташований такий об'єкт незавершеного будівництва;

- безпосередньо сам об'єкт незавершеного будівництва;

- майнові права щодо об'єкту незавершеного будівництва.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відсутність в змісті норми ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку" сполучників "або", "чи" між наведеними складовими предмета іпотеки виключає можливість вважати передачу одного з них як належним чином оформлені правовідносини іпотеки об'єктів незавершеного будівництва.

З огляду на викладене, вчинення правочину іпотеки об'єкту незавершеного будівництва обумовлюється наявністю у іпотекодавця прав на всі визначені Законом складові такого предмету іпотеки (права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва; безпосереднього права на сам об'єкт незавершеного будівництва; майнових прав щодо об'єкту незавершеного будівництва).

В даному випадку, із змісту Іпотечного договору вбачається, що предметом іпотеки за ним визначено нерухоме майно, а саме: берегову базу постачання і ремонту суден у другому ковші Сухого лиману незавершену будівництвом 49% готовністю, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 99-Д, загальною площею 1 701,1 кв.м.

Тобто, предметом спірного правочину в даному випадку являється об'єкт незавершеного будівництва, а тому його передача в іпотеку має відповідати в т.ч. приписам ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку".

Із змісту п. 1.1.1 Іпотечного договору вбачається, що описуючи предмет іпотеки за ним щодо інформації про земельну ділянку, на якій він розташований, було зазначено лише її площу у розмірі 2,1592 га, про знаходження у фактичному користуванні іпотекодавця та кадастровий номер - 5110800000:03:001:0307.

Однак, будь-якої інформації щодо правової природи зазначеного користування зміст Іпотечного договору не містить.

В той же час, із зібраних в матеріалах справи документів (в т.ч. витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.02.2019 №НВ-5107735522019) вбачається, що спірна земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення земель комунальної власності, має цільове призначення: для розміщення бази постачання і ремонту суден, та зареєстрована на праві власності за ПАТ "Чорномортехфлот" згідно державного акту від 16.08.1994 Б 056653.

Таким чином, передана з укладенням Іпотечного договору в іпотеку земельна ділянка зареєстрована ще до вчинення такого договором за особою, відмінною від іпотекодавця, а доказів наявності у ТОВ "Карго Инвест" будь-яких прав (розпорядження, користування тощо) матеріали справи не містять.

При цьому, в силу приписів ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України речові права на земельну ділянку виникають виключно з моменту державної реєстрації цих прав у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", однак, в даному випадку доказів існування в державних реєстрах інформації щодо реєстрації будь-яких прав на визначену земельну ділянку за ТОВ "Карго Инвест" до матеріалів справи її учасниками долучено не було.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що на момент вчинення Іпотечного договору у іпотекодавця були відсутніми правомочності щодо розпорядження відповідною земельною ділянкою шляхом використання її в якості забезпечення виконання зобов'язання.

Більш того, у відповідності до ч. 3 ст. 102-1 ЗК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Згідно із ч. 3 ст. 413 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

В даному випадку, долучений до матеріалів справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.02.2019 №НВ-5107735522019 вказує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до комунальної власності, тому, враховуючи, що в іпотеку за Іпотечним договором передавалася не споруда чи будівля, а виключно об'єкт незавершеного будівництва, складовою чого є право користування відповідною земельною ділянкою, то визначення в положеннях п. 1.1.1 такого договору про перебування її у фактичному користуванні іпотекодавця (що вже саме по собі вказує на передачу в іпотеку відповідного права) свідчить про порушення з вчиненням такого правочину встановленої приписами ч. 3 ст. 102 -1 ЗК України, ч. 3 ст. 413 ЦК України заборони, адже таке право в будь-якому випадку не могло бути предметом застави (іпотеки).

За встановлених судом обставин вбачається, що на момент вчинення Іпотечного договору ТОВ "Карго Инвест" не мало права розпоряджатися такою земельною ділянкою шляхом передачі її в іпотеку, а відтак, Іпотечний договір суперечить приписам ч. 3 ст. 102 -1 ЗК України, ст. 203, ч. 3 ст. 413 ЦК України, ч. 2 ст. 16 ЗК "Про іпотеку", що є правовою підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Більш того, суд звертає увагу на те, що відсутність правомочностей у іпотекодавця на передачу спірної земельної ділянки в іпотеку та встановлення в Законі прямої заборони щодо вчинення таких дій з огляду на власника землі, свідчить про неможливість досягнення мети укладення такого правочину - набуття прав на неї іпотедержателем за наслідками звернення стягнення за Іпотечним договором у випадку настання правових підстав для цього, що є самостійною підставою для недійсності Іпотечного договору, як такого, що укладений за неможливості досягнення обумовлених ним цілей.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання недійсним Іпотечного договору є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню.

При цьому, щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ТОВ "Карго Инвест" в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст.ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" та Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" іпотечний договір (наступна іпотека) від 31.10.2016, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л. за реєстровим №1045.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (03680, м. Київ, вул. Амосова, 12; ідентифікаційний код 33308489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Инвест" (65009, м. Одеса, вул. Посмітного, 2; ідентифікаційний код 37059882) судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 09.04.2019.

Суддя Ю.О. Підченко