Постанова

від 09.04.2019 по справі 817/776/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №817/776/14

адміністративне провадження №К/9901/4123/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року (суддя - Борискін С.А.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Капустинський М.М., судді - Мацький Є.М., Шидловський .Б.)

у справі №817/776/14

за позовом Приватного підприємства "Продтрейд.ком"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Приватне підприємство "Продтрейд.ком" (далі - Підприємство) звернулось в Рівненський окружний адміністративний суд з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному від 22.11.2013 №0000871544 та від 28.02.2014 №0000241501.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про помилковість висновків ДПІ, що договори, укладені між Підприємством та його контрагентами реально не виконувались.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року, позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 22.11.2013 №0000871544 та від 28.02.2014 №0000241501;

- присуджено на користь Приватного підприємства "ПРОДТРЕЙД.КОМ" з Державного бюджету судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Підприємство відзиву на касаційну скаргу не надало, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування сум від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість задекларованого до відшкодування на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за серпень, вересень 2013 року, за наслідками якої складено акт від 12.11.2013.

В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про порушення Товариством п.198.3 ст.198, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення заявлених сум бюджетного відшкодування за серпень 2013 року на 64 953 грн., за вересень 2013 року на 144 601 грн. та за вересень 2013 року на суму 127 790 грн.

На цій підставі 22.11.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000871544 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень 2013 року та вересень 2013 року у розмірі 210 544 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 52 636 грн.;

- №0000881544 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 127 790 грн.

Під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 21 лютого 2014 року скасовано податкове повідомлення-рішення №0000881544 та 28.02.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000241501 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 127 790 грн.

Свої дії щодо прийняття податкових повідомлень-рішень ДПІ обґрунтовує тим, що угоди укладені між Підприємством та його контрагентами реально не виконувались та не були пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Задовольнивши адміністративний позов суди попередніх інстанцій послались на те, що документи бухгалтерського обліку позивача за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону та підтверджують реальність виконання укладених між Підприємством та його контрагентами угод. Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14 ,44, 198, 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки зазначене свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, їх відповідність діловій меті та господарській діяльності Підприємства.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що документи бухгалтерської звітності позивача, не можуть самі по собі підтверджувати реальність та економічну доцільність господарських угод наслідки яких було враховано позивачем під час визначення його податкових зобов'язань.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03.06.2013 між позивачем (Покупець) та ТОВ "ЄВРОХІМ" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу продукції, за умовами якого Продавець виробляє та продає, а Покупець купує продукцію - біопаливо (паливні гранули, пелети, брикети, макуха технічна).

У липні 2013 року позивачем здійснено господарські операції із вказаним контрагентом на загальну суму 231 900 грн. ( ПДВ - 38 650 грн.), у вересні 2013 року - на загальну суму 234 416 грн. ( ПДВ - 39 069, 33 грн.).

На підтвердження виконання умов договору купівлі-продажу позивачем надано податкові та видаткові накладні.

При цьому, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що єдиним засновником, власником 100% установчого капіталу та керівником Підприємства є ОСОБА_2, єдиним засновником, власником 100% установчого капіталу ТОВ "ЄВРОХІМ" та його керівником є ОСОБА_3, які в розумінні пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, за інформацією ДПІ, є пов'язаними особами, мають родинні стосунки та проживають за однією адресою.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів реального руху товарів між ТОВ "ЄВРОХІМ" та Підприємством, а судами не з'ясовано обставини їх транспортування, зберігання, тощо, як і не з'ясовано наявність розумних економічних причин та ділової мети господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання.

За таких обставин судами зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДПІ, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно, у відповідності до положень частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вжити визначені законом заходи необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази в підтвердження їх доводів та заперечень, з'ясувати обставини за яких відбулись господарські операції між позивачем, ТОВ "ЄВРОХІМ" та іншими контрагентами, їх мету та економічну доцільність, тощо.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області - задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер