Рішення

від 25.03.2019 по справі 600/754/17

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/754/17

Справа № 2/600/69/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого судді - Гриновець О.Б.,

з участю: секретаря судового засідання - Липної О.А.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Козова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вівсянської сільської ради Козівського району Тернопільської області про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідача про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу та визнання за нею права власності на житловий будинок (А) загальною площею 79,5 м.кв., житловою площею 59,0 м.кв., сарай (Б) площею 36,3 м.кв., літню кухню (В) площею 16,3 м.кв., погріб (Г) площею 17,1 м.кв., що знаходяться на вул. Колонія, 22 в с. Вівся Козівського району Тернопільської області.

В обґрунтування своїх вимог покликалася на те, що 04.11.1991 року її батькові ОСОБА_2, як голові колгоспного двору, видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, що знаходиться в с. Вівся вул. Колонія, 22 Козівського району Тернопільської області. Під час видачі даного свідоцтва виконавчим комітетом Вівсянської сільської ради Козівського районну Тернопільської області було допущено помилку, а саме неправильно вказано по-батькові, а саме Рубашевський Микола Стахович замість Рубашевський Микола Євстахович .

Крім цього, зазначає, що 08.12.2008 року померла її мама - ОСОБА_3, а 26.12.2015 року - батько - ОСОБА_2 15.03.2008 року її батько склав заповіт, згідно якого все належне йому майно заповів ОСОБА_1 На момент смерті батька вона проживала разом із ним та вважає себе такою, що прийняла спадщину після смерті батька, так як вступила у фактичне управління спадковим майном. Вказує, що звернувшись до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав, їй було відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії, у зв'язку з тим, що на момент звернення позивача відсутній такий об'єкт приватної власності як колгоспний двір і роз'яснено право на звернення до суду. Крім того, зазначає, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (д.п. ОСОБА_5) О.М., ОСОБА_7, які також були членами колгоспного двору, до якого належав будинок, який є предметом позову, не заперечували проти визнання за нею права власності на весь будинок. На підставі вказаного, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 11.08.2017 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та призначено попереднє судове засідання.

11.02.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача зазначив, що позовні вимоги визнає, не заперечує щодо їх задоволення і просив здійснювати розгляд справи у його відсутності.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 14.06.2018 року постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач мовчала, на будь які питання суду відповіді дати не могла або не бажала, будь яких клопотань заявлено не було, однак наполягала на розгляді даної справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, при цьому вказавши у відзиві, що просить розглядати справу у його відсутності.

Заслухавши позивача, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст.229 ЦПК України встановлено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

В судовому засіданні встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Як вбачається із копії свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 04.11.1991 року, цілий будинок з належними до нього будівлями та спорудами який розташований в с. Вівся по вул. Колонія №22 дійсно належить колгоспному двору, що складається із 6-х членів, головою якого є ОСОБА_8 (а.с.12).

Із копії свідоцтва про смерть серії I-ИД №197940 від 28.12.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 помер 28.12.2015 року.

Згідно із копії свідоцтва про народження серії VII-УР №1313612 від 13.09.1966 року батьками ОСОБА_9 вказані: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.7).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення №5 від 31.03.1995 року звернуто увагу суддів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 12 вказаної Постанови, встановлено, що при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 273 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Пунктами 2, 3 ч.1 ст.318 ЦПК України закріплено, що у заяві про встановлення фактів повинно бути зазначено причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт та докази, що підтверджують факт. Згідно з ч.2 цієї ж статті до заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту належності ОСОБА_2, який помер 26.12.2015 року, свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, що в с. Вівся по вул.Колонія №22, Козівського району Тернопільської області, виданого 04.11.1991 року виконкомом Вівсянської сільської ради народних депутатів Козівського району Тернопільської області, оскільки позивачем не наведено будь-яких причин неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; не подано докази, що підтверджують такий факт; та докази, що підтверджують неможливість одержання чи поновлення такого доказу, а відтак у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити у зв'язку із її безпідставністю та необґрунтованістю .

Крім цього, однією із позовних вимог позивач визначає визнання права власності на житловий будинок (А) загальною площею 79,5 м.кв., житловою площею 59,0 м.кв., сарай (Б) площею 36,3 м.кв., літню кухню (В) площею 16,3 м.кв., погріб (Г) площею 17,1 м.кв., що знаходяться на вул. Колонія, 22 в с. Вівся Козівського району Тернопільської області.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.11.1991 року ОСОБА_8 як голові колгоспного двору видано свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок, що знаходиться в с. Вівся по вул. Колонія №22. Згідно вказаного свідоцтва колгоспний двір складався із 6 (шести) членів (а.с.12).

Відповідно до виписки з погосподарської книги станом на 15.04.1991 року, виданої Вівсянською сільською радою Козівського району Тернопільської області членами колгоспного двору були ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7М (а.с.15).

У відповідності до ст. 17 Закону України Про власність майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Пунктом 6 (абзаци а, б) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року) визначено, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Враховуючи те, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7М, то кожному із них фактично належить 1/6 частина колгоспного двору.

26.12.2015 року ОСОБА_2 помер у віці 82 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії I-ИД №197940 від 28.12.2015 року (а.с.10).

15.03.2008 року ОСОБА_2 розпорядився своїм майном та склав заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_1.

20.06.2017 року в.о. завідувача Козівської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 видано роз'яснення щодо оформлення спадкових прав на майно, що належить колгоспному двору, так як відповідно до ст. 47 Закону України Про нотаріат для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства (а.с.21).

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції встановлено, що виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

В судовому засіданні, на стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів, якими такі обставини підтверджуються та на підставі яких позивачем заявлено позов, виявилося неможливим для суду безпосередньо дослідити докази у справі, а саме заповіт від 15.03.2008 року, оскільки такий не був наданий позивачем всупереч вимогам ч.1 ст.81 ЦПК України та, відповідно, не заявлено клопотання про його витребування згідно з вимогами ст.84 ЦПК України.

Згідно листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. №24-753/0/4-13 визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Слід зазначити, що окрім ОСОБА_2Є, який помер 26.12.2015 року, і розпорядився своїм майном на користь позивача - ОСОБА_1 є ще п'ять членів колгоспного двору в с. Вівся по вул. Колонія №22, Козівського району Тернопільської області (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7М.), яким належить по 1/5 частки такого двору, однак вони не є відповідачами по даній справі, а відтак у суду відсутні законні підстави для ухвалення обґрунтованого рішення про задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на весь будинок.

Самостійно залучити до участі у справі співвідповідача чи замінити неналежного відповідача за таких обставин суд, згідно з ст.51 ЦПК України, не може.

А відтак, написані власноруч заяви, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відмову від своєї частки у вказаному будинку №22 на вулиці Колонія у с. Вівся, Козівського району Тернопільської області та долучені позивачем до справи, не можуть бути враховані судом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином, судом не може бути прийнято визнання позову відповідачем, оскільки відсутні законні підстави для ухвалення обґрунтованого рішення про задоволення позову, про що зазначалось судом вище.

На підставі вказаного, суд вважає поданий позов необґрунтованим, а відтак дійшов до висновку про те, що у задоволенні такого слід відмовити в повному обсязі.

При цьому, на підставі ч.1 та п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, на позивача слід покласти усі судові витрати у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-82, 89, 200, 206, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, -

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вівсянської сільської ради Козівського району Тернопільської області про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: відсутнє; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - НОМЕР_1, дані паспорта - серія КВ №566892.

Відповідач - Вівсянська сільська рада Козівського району Тернопільської області; місцезнаходження: с. Вівся, Козівський район, Тернопільська область; код ЄДРПОУ - 04392592.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 05.04.2019 року.

Суддя О.Б.Гриновець