Рішення

від 27.03.2019 по справі 638/10331/17

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/10331/17

Провадження № 2/638/1264/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретарів Романової О.В., Тягунової Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаккі , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з загибеллю годувальника, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2017 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28.01.2016 та від 20.09.2016 щодо засудженого ОСОБА_3 скасовано в частині вирішення цивільного позову потерпілої та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями позов ОСОБА_4 передано в провадження судді Семіряд І.В.

06.06.2018 позивачем ОСОБА_4 уточнено позовні вимоги, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що її чоловік - ОСОБА_5 був травмований 26.09.2014 року в результаті наїзду на нього автомобілю НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, який належить відповідачу. Від отриманих травм ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 ОСОБА_3 притягнутий до кримінальної відповідальності.

З ОСОБА_5, вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі, проживала з ним однією сім'єю та вела спільне господарство, мала постійну матеріальну допомогу від чоловіка, так як він отримував пенсію у розмірі 5045,22 грн.

Смертю її чоловіка завдана шкода, яка полягає у витратах на поховання на суму 4532, витрати на лікування травмованого чоловіка у розмірі 5195 грн, моральна шкода у розмірі 200 000 грн.

У зв'язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою з проханням проводити слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач ТОВ Лакі у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не сповістив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

15.01.2018 від представника відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_6, надійшла заява, у якій остання зазначає, що Харківським апеляційним судом висловлена думка у постанові від 28.12.2018 по справі 638/20051/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2,, ТОВ Лаккі , ОСОБА_3, а саме ОСОБА_2 визнаний неналежним відповідачем. У зв'язку з чим просила відмовити у позові до ОСОБА_2, окрім того звернула увагу суду на те, що частина вимог позивача про стягнення витрат на поховання та відшкодування втраченого заробітку вже були задоволені судом апеляційної інстанції у справі №638/20051/15-ц.

У подальшому у судові засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного:

Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвм про шлюб (а.с.61).

ОСОБА_5, був травмований 26.09.2014 в результаті наїзду на нього автомобілю НОМЕР_1, під керівництвом водія ОСОБА_3, який належить ОСОБА_2 Від отриманих травм ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.10.2014 року ( серія НОМЕР_2) та довідкою про причину смерті від 01.10.2014.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом , що спричинило смерть потерпілого і призначено покарання у вигляді позбавлення строком на п'ять років. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладанням на нього обов'язків передбачених ст. 76 КК України. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в відшкодування витрат на лікування та поховання ОСОБА_5 9727 (дев'ять тисяч сімсот двадцять сім) гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в відшкодування моральної шкоди 50000 (п'ятьдесят тисяч ) гривень. Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою годувальника залишено без розгляду. Запобіжний захід в виді застави, обраний у відношенні ОСОБА_3 Київським районним судом м. Харкова 26.12.2014. до вступу вироку в законну силу змінено на особисте зобов'язання.(справа №638/87/15-к, Провадження 1-кп/638/68/15 (а.с.9-12)

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20.09.2016 року вироком Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2017 року Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 28.01.2016 року та від 20.09.2016 року щодо засудженого ОСОБА_3 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої (а.с.13-17).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи без дійсності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно п. 4 ч. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки № 4 від 01 березня 2013 року, відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Тобто, та обставина, що ДТП мала місце та те, що вона сталась з вини ОСОБА_3 не підлягає доказуванню.

З лікарського свідоцтва про смерть № 319-а та довідки про причину смерті № 319-а від 01.10.2014 вбачається, що причиною смерті ОСОБА_5 є закрита травма грудної клітини. (а.с.63).

На лікування травмованого чоловіка, а потім на поховання ОСОБА_4 його дружина понесла витрати в сумі 5195 грн, 4060 грн та 472 грн, що підтверджується відповідними чеками та довідками (а.с.58-59), а також матеріалами кримінального провадження №638/87/15-к, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (у тому числі на ритуальні послуги та обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Право на відшкодування витрат на ліки передбачено ст.1199 ЦК України, а статтею 1201 ЦК України передбачено відшкодування витрат на поховання

При вирішенні питання моральної шкоди суд виходить з наступного.

Ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Відповідно до частини першої ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ч.2 ст.1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4, на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), відповідно до статей 174, 451 ЦК України покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Європейський суд з прав людини вказує, що перше речення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від держав, серед іншого, запровадження законодавчих та адміністративних механізмів, спрямованих на забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя у контексті як державної, так і приватної діяльності, під час здійснення якої право на життя може опинитися під загрозою (рішення у cправі Енерюлдіз проти Туреччини ). Якщо порушення права на життя чи тілесну недоторканість не здійснюється навмисно, позитивне зобов'язання за статтею 2 Конвенції щодо створення ефективної судової системи не обов'язково вимагає надання кримінально-правового засобу правового захисту в кожному випадку (рішення у справі Во проти Франції ).

Ґрунтуючись на природно-правових засадах розумності й добросовісності, суд бере до уваги вразливість становища позивачів, ступінь важливості для їх предмета спору та, відповідно, необхідність вияву суб'єктами правозастосування особливої сумлінності при розгляді справи цієї особи.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

З огляду на викладене, суд вважає, що неправомірними діями ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_4 завдано моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких ОСОБА_4 зазнала після того як її чоловіка було травмовано, внаслідок ДТП, а потім він помер, внаслідок отриманих травм.

Окрім того, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, проживала однією сім'єю та вела з ним спільне господарство, мала постійну матеріальну допомогу від чоловіка.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує глибину душевних страждань, психологічного та емоційного стану позивача ОСОБА_4, яка внаслідок ДТП, втратив близьку людину - чоловіка, з яким проживала та вела спільне господарство з 1960 року,

Виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

При вирішення питання про те, з кого слід стягнути матеріальну та моральну шкоду на користь позивача, суд виходить з наступного:

ОСОБА_3, який є винуватий у скоєнні ДТП працював водієм у ТОВ Лаккі .

Приписами ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України - шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду . За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначена правова позиція була викладена у чинній постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, яка підлягає до застосуванню у даній справі при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, суд приходить до висновку, що до зазначених спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1172 ЦПК України, на підставі якої відповідальність за завдану шкоду покладається на юридичну особу ТОВ Лаккі , з якою винна особа - ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд виходить з наступного:

Відповідно до ЗУ Про судовий збір позивач ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача ТОВ Лаккі на користь держави пропорційно до заявлених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, на 52,1% судовий збір підлягає стягненню з ТОВ Лаккі у сумі 1092,70 грн (ціна позову 209727 грн, судовий збір який підлягає сплаті становить 1% ціни позову, тобто 2097,30 грн, 52,1% від суми 2097,30 грн становить 1092,70 грн).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 3, 12, 81, 133,137, 259, 265, 268 ЦПК України, 23,1166,1167,1168,1172,1187,1188,1191 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаккі , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з загибеллю годувальник- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лаккі (місцезнаходження 611168, м. Харків, вул. Ак. Павлова, 319-а, кв.25, ідентифікаційний код 31941567) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди витрат на поховання у сумі 4060 грн, витрат на лікування у сумі 5195 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч) грн, а всього в загальній сумі 109 255 (сто дев'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Лаккі (місцезнаходження 611168, м. Харків, вул. Ак. Павлова, 319-а, кв.25, ідентифікаційний код 31941567) на користь держави судовий збір у розмірі 1092 (одна тисяча дев'яносто дві) грн 70 коп.

В задоволенні іншої частини позовних - відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.04.2019.

Суддя - І.В. Семіряд