Рішення

від 04.04.2019 по справі 1.380.2019.001184

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001184

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Спільного українсько-угорського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Інвест-Фактор до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання протиправною вимоги, скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Спільного українсько-угорського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Інвест-Фактор (далі - ТзОВ Інвест-Фактор , позивач) до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Департаменту економічного розвитку ЛМР, відповідач), в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною Вимогу № 23/Р-14-5101 від 23.11.2018 Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради;

-скасувати Наказ № 93Д від 19.12.2018 в частині порядкових номерів 28-32 Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради;

-стягнути з Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради кошти в сумі 5 523, 69 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним Наказом № 93Д від 19.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступні обставини. Зазначає, що 23 листопада 2018 року ТзОВ Інвест-Фактор одержало Вимогу № 23/Р-14-5101, в якій пропонувалося підприємству добровільно демонтувати, за твердженням відповідача, самовільно встановлену рекламну конструкцію в термін до 28 листопада 2018 року. 27 листопада 2018 року цінним листом з описом вкладання позивачем було повідомлено Департамент економічного розвитку ЛМР про неможливість виконання вищевказаної вимоги у зв'язку з відсутністю за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 183 будь-яких рекламних носіїв або конструкцій. В подальшому, на підставі наказу Департаменту економічного розвитку ЛМР № 93Д від 19 грудня 2018 року, порядковий номер в наказі 18-32, працівниками Комунального підприємства Адміністративно-технічне управління було проведено демонтаж, за твердженням відповідача, спеціальних рекламних конструкцій, що заподіяло ТзОВ Інвест-Фактор шкоду у вигляді плати за зберігання останніх у розмірі 5 523,69 грн. Окрім цього, позивач зазначає, що 05 лютого 2019 року адвокатом ОСОБА_1 на адресу відповідача скеровувався запит з проханням надати останньому для ознайомлення копію оскаржуваного наказу, проте станом на момент звернення до суду відповіді одержано не було.

Аргументуючи протиправність оскаржуваної вимоги та наказу відповідача, позивач покликається на те, що в об'єкті торгівлі по вул.Личаківська, 183 у м.Львові розміщується лише загальна інформація про асортимент товару, що реалізується за вказаною адресою та вид діяльності продавця, а саме торгівля продуктами харчування, без зазначення конкретних торгівельних марок, виробників продукції тощо, що має на меті проінформувати покупця про асортимент торгівлі за вказаною адресою, а не формування обізнаності споживачів та їх інтересу щодо абстрактних понять свіже м'ясо , кролики , свіжі овочі та фрукти тощо). На підтвердження своєї позиції позивач наводить положення ч.8 ст.8 Закону України Про рекламу , яка передбачає, що розміщення інформації про товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачі, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або упаковці, не вважається рекламою, тоді як рекламою за визначенням Закону України Про рекламу є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Разом з тим, позивач звертає увагу на норму ч.6 ст.9 Закону України Про рекламу , згідно з якою вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Також позивач вважає, що орган місцевого самоврядування Департамент економічного розвитку Львівської міської ради не є органом, якому делеговані повноваження в розуміння ч.1 ст.26 Закону України Про рекламу щодо контролю за дотриманням законодавства України про рекламу.

Ухвалою судді від 19.03.2019 відкрито провадження у справі.

03.04.2019 за вх. № 11233 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, де викладені заперечення відповідача щодо позовних вимог. Так, у поданому відзиві відповідач стверджує, що конструкції на фасаді будинку по вул. вул.Личаківська, 183 у м.Львові є носіями інформації, яка підпадає під визначення поняття реклами, закріпленого в абз. 11 ст. 1 Закону України Про рекламу , та при цьому є зовнішньою рекламою, а тому керувався положеннями Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 та Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові від 21.05.2010 № 569, затверджених рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради. Щодо покликання позивача на те, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради не є органом, якому делеговані повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства України про рекламу, відповідач зазначає, що відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини справи в межах спірних правовідносин.

ТзОВ Інвест-Фактор скеровано Вимогу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 23/Р-14-5101 від 23.11.2018, згідно з якою ТзОВ Інвест-Фактор порушено вимоги ч.1 ст.16 Закону України Про рекламу , а саме: самовільно встановлено спеціальну(і) конструкцію(ї) зовнішньої реклами рекламоносій на фасаді будинку, на вул. Личаківська 183А; запропоновано ТзОВ Інвест-Фактор добровільно демонтувати самовільно встановлену конструкцію в термін до 28.11.2018.

На вказану Вимогу № 23/Р-14-5101 від 23.11.2018 ТзОВ Інвест-Фактор повідомило Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, що враховуючи факт розміщення лише загальної інформації про товар, який реалізується за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 183, тобто у місці, де такий збувається, на елементі оформлення місця торгівлі, а саме надписах крейдою на стіні торгівельного об'єкту, без мети оформлення або підтримки обізнаності споживачів щодо якогось конкретного товару, виробника, цін на них тощо, ТзОВ Інвест-Фактор вважає за неможливе виконання Вимоги № 23/Р-14-5101 від 23.11.2018, а саме у зв'язку з відсутністю будь-якої зовнішньої реклами на об'єкті торгівлі за вищевказаною адресою.

Згідно з акту № 4 проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 16.01.2019, на підставі наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 19.12.2018 № 93-Д Про демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій зовнішньої реклами , порядковий номер в наказі 28, 29, 30, 31, 32, працівниками Комунального підприємства Адміністративно-технічне управління було проведено демонтаж конструкцій магазину за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 183.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України Про рекламу зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Положеннями частини шостої статті 9 Закону України Про рекламу встановлено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України Про рекламу розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Частиною 1 статті 16 Закону України Про рекламу передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів.

Відповідно до пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2003 року № 2067:

- спеціальні конструкції тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та не наземні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами;

- вивіска чи табличка елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Таким чином, з огляду на визначення вказаних термінів, інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб'єктом, не є рекламою у розумінні частини 7 статті 8 та частини 6 статті 9 Закону України Про рекламу , оскільки підпадає під визначення вивіска чи табличка .

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що розміщені на фасаді будинку об'єкта торгівлі по вул.Личаківська, 183 у м.Львові позивача словосполучення свіже м'ясо , кролики , свіжі овочі та фрукти не містять закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг, інформація не формує та не підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається підприємством, а тому не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Вищевикладена позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постанові від 06.02.2018 року у справі №323/1767/17 (К/9901/297/17).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, позиція відповідача стосовно того, що інформація на фасаді будинку по вул. вул.Личаківська, 183 у м.Львові підпадає під визначення поняття реклами, закріпленого в абз. 11 ст. 1 Закону України Про рекламу , та є зовнішньою рекламою не знайшла правового обгрунтування під час судового розгляду справи, відтак суд доходить висновку про протиправність оскаржуваної вимоги і наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та наявність підстав для скасування останнього.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради коштів на відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним Наказом № 93Д від 19.12.2018, то такі задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів пошкодження чи знецінення демонтованих елементів конструкції магазину, що були розташовані за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 83А.

Підсумовуючи наведене, за результатами системного аналізу приписів зазначеного законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, керуючись ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку адміністративний позов задовольнити частково.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною Вимогу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №23/Р-14-5101 від 23.11.2018 .

Скасувати Наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 93-Д від 19.12.2018 в частині порядкових номерів 28-32 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Ринок, 1, код ЄДРПОУ 34814859) на користь Спільного українсько-угорського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Інвест-Фактор (79014, м.Львів, вул. Личаківська, 183А; код ЄДРПОУ 13813437) 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2019.

Суддя В.М. Сакалош