Постанова
від 04.04.2019 по справі 921/233/18
ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2019 р. Справа №921/233/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.,

суддів Дубник О.П.,

Зварич О.В.,

секретар судового засідання Гула Б.Я.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ЛТД" від 30.11.2018

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2018 (суддя Руденко О.В., повний текст складено 12.11.2018)

у справі № 921/233/18

за позовом ОСОБА_4, м. Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ЛТД", м.Тернопіль

про стягнення 23 766,82 грн. 3 % річних та 52 098,04 грн. інфляційних втрат,

представники:

від позивача - ОСОБА_4, Александров В.В. (адвокат),

від відповідача - Помазанська С.І.,

23.06.2018 до Господарського суду Тернопільської області надійшов позов ОСОБА_4 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Вікторія ЛТД" 23 766,82 грн. 3 % річних та

52 098,04 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вартість частки майна товариства, що пропорційна частці позивачки у статутному капіталі товариства, що підлягала виплаті їй у зв'язку з її виходом з товариства (а.с. 11-12, т.1).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2018 у даній справі (а.с. 216-223, т.1) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 16 956,73 грн. 3% річних та 31 442,04 грн. інфляційних втрат; в решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що:

а) рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 у справі №9/56/5022-1355/2011, яке набрало законної сили, з ТзОВ "Вікторія ЛТД" було стягнуто на користь ОСОБА_4 217 075,95 грн. вартості частки майна товариства пропорційної частці позивачки у статутному фонді товариства;

б) три проценти річних та інфляційні втрати позивачка нарахувала виходячи саме з цієї суми;

в) зважаючи на дату виникнення заборгованості товариства перед позивачкою (04.02.2012) та дати її погашення товариством (21.07.2014, 26.08.2014, 08.09.2014, 22.09.2014, 29.09.2014), суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення у даній справі суми інфляційних та трьох процентів річних підлягають нарахуванню з 04.02.2012 до моменту фактичного повернення боргу, а не з 03.02.2011, як було заявлено позивачкою, у зв'язку з чим здійснив власний перерахунок цих сум.

Водночас, в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що з жовтня 2014 року позивачка вчиняла активні дії, спрямовані на стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних з відповідача, проте в результаті невизначеності судової практики з приводу юрисдикції даних спорів, судові справи №921/1158/14-г/9 (господарська юрисдикція) та №607/17588/14-ц (цивільна юрисдикція) не були вирішені по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність пропуску позивачкою строку позовної давності, у зв'язку з чим, згідно із частиною 5 статті 267 ЦК України, її порушене право підлягає судовому захисту.

Дане рішення оскаржило ТзОВ "Вікторія ЛТД" з підстав: неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права (неправильного тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню). У зв'язку з цим вказане товариство просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову із застосуванням строку позовної давності.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на наступне:

1) суд першої інстанції безпідставно стягнув інфляційні втрати за незаявлений позивачем період, а саме з 22.07.2014 по 28.09.2014, що свідчить про вихід за межі позовних вимог та грубе порушення ч.2 ст. 237 ГПК України;

2) на думку скаржника, стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних можливе лише одночасно з пред'явленням вимоги про стягнення основного боргу, в той же час, у даній справі основний борг не стягується;

3) при розрахунку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних суд першої інстанції безпідставно включив в суму нарахування 13995 грн., які були своєчасно перераховані товариством на користь ОСОБА_4 При цьому, посилання суду на ст. 537 ЦК України є безпідставним, оскільки внесення суми коштів на депозит нотаріуса є правом, а не обов'язком сторони;

4) судом першої інстанції невірно визначено період нарахування інфляційних та трьох процентів річних, оскільки до набрання законної сили рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 у справі №9/56/5022-1355/2011 у відповідача не було визначено основного боргу в сумі 217075,95 грн. До цього часу вартість частки в майні товариства позивач ОСОБА_4 визначала в сумі 13995 грн. Отже, підстави нараховувати інфляційні та три проценти річних на суму 217075,95 грн. починаючи з 04.02.2012 - відсутні;

5) судом першої інстанції безпідставно поновлено строк позовної давності у даній справі, оскільки інші позови про стягнення трьох процентів та інфляційних нарахувань (у справах №921/1158/14-г/9 та №607/17588/14-ц) подавалися ОСОБА_4 із порушенням норм господарського та цивільного процесуального законодавства.

Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У своєму відзиві вона зазначила наступне:

1) суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності у даній справі був пропущений з поважних причин. Вказаний висновок суду відповідає правовим позиціям, що викладені у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №910/7394/17 та від 20.04.2018 у справі №910/8982/17 та Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі №3-14гс14 та від 27.05.2014 у справі №3-23гс14;

2) із законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України починаються з дня виникнення обов'язку товариства виплатити частку у майні товариства учаснику, який вийшов з нього. В розрізі спірних правовідносин вказаною датою є 04.02.2012. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань саме з 04.02.2012;

3) переказ відповідачем позивачу 13995 грн. не можна вважати належним виконанням його обов'язку, передбаченого ст. 54 Закону України Про господарські товариства , оскільки вказана сума є грошовою часткою у статутному капіталі товариства, а не часткою у майні товариства. Також позивачка вважає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин вартість майна товариства, яка може вважатися безспірною, була визначена в дослідженні Тернопільського відділення КНДІСЕ від 19.10.2011 за №411, а саме 435 200 грн., з яких частка, яка підлягала виплаті позивачці становила 141 657,60 грн. Однак відповідач не сплатив даної суми. Остаточна вартість майна товариства та, відповідно, розмір частки, яка підлягала виплаті позивачці, були визначені судовою експертизою у господарській справі №9/56/5022-1355/2011;

4) суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог, оскільки у прохальній частині позовної заяви позивачка просила стягнути з відповідача інфляційні нарахування за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Більше того, вказані вимоги суд задоволив у суттєво меншому розмірі, ніж були заявлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані ними докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 у справі №9/56/5022-1355/2011 з ТзОВ "Вікторія ЛТД" було стягнуто на користь ОСОБА_4 217 075,95 грн. вартості частки майна товариства, пропорційної частці позивачки у статутному капіталі ТзОВ "Вікторія ЛТД".

22.07.2014 вказане судове рішення набрало законної сили. Також 22.07.2014, в порядку ст.116 ГПК України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017), судом було видано відповідний наказ.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі №9/56/5022-1355/2011 є приюдиційними та враховуються при вирішенні цього спору за правилами, що викладені у статті 75 ГПК України.

У вказаному рішенні встановлено, що 03.02.2011 ОСОБА_4 вийшла зі складу учасників ТзОВ Вікторія ЛТД , у зв'язку з чим, у товариства виник обов'язок сплатити їй вартість частки майна товариства, що пропорційна частці цього учасника у статутному капіталі товариства (32,55%).

Для встановлення вартості майна товариства та частки позивача, яка підлягала виплаті, під час розгляду справи №9/56/5022-1355/2011 було призначено низку експертиз. У висновках судової будівельно-технічної експертизи від 26.02.2014 за № 7812 та судово-економічної експертизи від 28.04.2014 за №7811, які врахував суд, було встановлено, що:

а) ймовірна ринкова вартість нерухомого майна товариства (нежитлового приміщення магазину загальною площею 50,10 кв.м.) станом на 03.02.2011 становить 655 000 грн.;

б) вартість частки майна товариства, пропорційна частці ОСОБА_4 у статутному капіталі товариства в розмірі 32,55%, що підлягає виплаті, становить

217 075,95 грн. станом на 31.03.2011 (з врахуванням дійсної ринкової вартості приміщення в сумі 655 000 грн. станом на 03.02.2011).

Таким чином, Господарський суд Тернопільської області у справі №9/56/5022-1355/2011 дійшов висновку про те, що розмір частки, який підлягав виплаті товариством на користь ОСОБА_4, становив 217 075,95 грн.

З матеріалів даної справи вбачається, що вказана сума була сплачена ТзОВ Вікторія протягом липня - вересня 2014 року, а саме: 21.07.2014 - 20 057,71 грн., 26.08.2014 - 5 000 грн., 08.09.2014 - 69 150,84 грн., 22.09.2014 - 70 000,00 грн. та 29.09.2014 - 60 000,00 грн.

Обставини щодо погашення заборгованості, в т.ч. щодо кінцевої дати погашення заборгованості, не заперечуються жодною зі сторін.

У жовтні 2014 року позивачка звернулася з позовом до Господарського суду Тернопільської області про стягнення з ТзОВ "Вікторія ЛТД" інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості 217 075,95 грн.

Ухвалою від 20.10.2014 у справі №921/1158/14-г/9, Господарський суд Тернопільської області відмовив ОСОБА_4 у прийнятті вказаного позову на підставі ч.1 ст. 62 ГПК України (в редакції, що була чинною станом на той час) у зв'язку з тим, що цей позов не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. При цьому суд зазначив, що ОСОБА_4 як фізична особа не позбавлена права звернутись в подальшому із відповідним позовом у загальний суд на підставі Цивільного процесуального кодексу України. Дана ухвала не оскаржувалась та є чинною.

У зв'язку з цим, у жовтні 2014 року ОСОБА_4 подала аналогічний позов до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.05.2015 у справі №607/17588/14-ц позов задоволено частково; стягнуто з ТзОВ "Вікторія ЛТД" 23 766,82 грн. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за період з 21.07.2014 по 29.09.2014 та 52 098,22 грн. інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання з 03.02.2011 по 21.07.2014.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 15.07.2015 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області залишено без змін.

У липні 2015 року ТзОВ Вікторія ЛТД оскаржило рішення судів попередніх інстанцій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Згодом вказана справа була передана до Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а провадження у справі - закрито з посиланням на п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки правовідносини зі стягнення втрат від інфляції та річних виникли у зв'язку із невиконанням ТОВ "Вікторія ЛТД" зобов'язань, пов'язаних із виходом учасника із товариства, а тому даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Зважаючи на це, 23.06.2018 ОСОБА_4 звернулася із позовом у даній справі, у прохальній частині якого просила: 1) задоволити позов про стягнення інфляційних нарахувань за весь час прострочення виконання зобов'язань та три проценти річних від простроченої суми; 2) стягнути з відповідача на користь позивача 23 766,82 грн. три проценти річних; 3) стягнути з відповідача на користь позивача 52 098,04 грн. інфляційних втрат.

При вирішенні даної справи судом застосовуються положення нормативно - правових актів в редакціях, що були чинними та діяли на час виникнення спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України Про господарські товариства , при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Право учасника, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства було також передбачене і ч. 2 ст. 148 ЦК України. У цій правовій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Як було зазначено вище, ОСОБА_4 вийшла зі складу учасників ТзОВ Вікторія ЛТД 03.02.2011.

З матеріалів даної справи, а також з обставин, встановлених у справі №9/56/5022-1355/2011, вбачається, що 02.04.2011 загальні збори учасників ТзОВ Вікторія ЛТД прийняли рішення про виплату ОСОБА_4 грошової компенсації у зв'язку з її виходом з товариства. Таким чином, у ТзОВ Вікторія ЛТД виникло грошове зобов'язання перед ОСОБА_4

Оскільки статутом товариства не встановлено строку здійснення такої виплати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що із врахуванням положень ст. 148 ЦК України та ст. 54 Закону України Про господарські товариства , цей строк спливає через дванадцять місяців з дня виходу учасника з товариства, тобто 03.02.2012. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення установчої угоди ТзОВ Вікторія ЛТД , яка не може собою заміняти статут товариства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений законом.

Як було зазначено вище, належні кошти у встановлені законом строк та розмірі ТзОВ "Вікторія ЛТД" не перерахувало. Таким чином, прострочення грошового зобов'язання відповідача розпочалося 04.02.2012.

Після набрання законної сили судовим рішенням у справі №9/56/5022-1355/2011 відповідач розпочав виконання свого зобов'язання перед позивачем, яке, із врахуванням часткових оплат, було повністю виконане 29.09.2014.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 вказаної статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова позиція, відповідно до якої учасник господарського товариства, що вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати частки вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України, викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №14/214(10).

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що вимога про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України може пред'являтися лише разом із вимогою про стягнення основної заборгованості.

Вказане твердження базується на неправильному трактуванні норм чинного законодавства та є безпідставним, оскільки ч.2 ст. 625 ЦК України лише надає кредитору право пред'явити вимогу про сплату інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у разі прострочення боржника. У випадку реалізації кредитором цього права, у боржника виникає кореспондуючий обов'язок. Норми цієї статті жодним чином не свідчать про можливість стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних лише при одночасному стягненні основної заборгованості.

Нарахування, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, слід здійснювати виходячи з вартості частки майна товариства, що пропорційна частці ОСОБА_4 у статутному капіталі товариства, яка встановлена рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 у справі №9/56/5022-1355/2011. Як було зазначено вище, у вказаному рішенні було визначено вартість частки ОСОБА_4 станом на момент її виходу з товариства.

Таким чином, твердження скаржника, що заборгованість ТзОВ "Вікторія ЛТД" перед ОСОБА_4 в розмірі 217 075,95 грн. виникла після набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі - безпідставні, оскільки у вказаному рішенні лише зафіксовано розмір цієї заборгованості, а сама заборгованість визначена станом на 03.02.2011.

Зважаючи на дату виникнення заборгованості (04.02.2012) та дати її погашення відповідачем (21.07.2014, 26.08.2014, 08.09.2014, 22.09.2014 та 29.09.2014), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність здійснити перерахунок інфляційних нарахувань та процентів річних, заявлених до стягнення позивачем. При здійсненні вказаного перерахунку суд не вийшов за межі позовних вимог та правомірно здійснив розрахунок до моменту повного повернення боргу, оскільки у першому абзаці прохальної частини позовної заяви позивачка просила стягнути відповідні нарахування за весь час прострочення.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 16 956,73 грн. 3% річних та 31 442,04 грн. інфляційних втрат за період з 04.02.2012 по 28.09.2014.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що 29.06.2011 ним нібито було частково виконано свої зобов'язання на суму 13995 грн. і що вказану обставину слід врахувати при розрахунку інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Так, 29.06.2011 ТзОВ Вікторія ЛТД дійсно відправило ОСОБА_4 поштовий грошовий переказ на суму 13995 грн., однак він не був вручений ОСОБА_4 і 03.08.2011 повернувся господарському товариству. Суд не вважає цю обставину підтвердженням належного виконання частини зобов'язання зі сторони товариства. Скаржником не доведено причин невручення вказаного переказу, а, відповідно, факту ухилення ОСОБА_4 від прийняття виконання.

Суд першої інстанції обґрунтовано послався на ст. 537 ЦК України, оскільки у разі внесення ТзОВ Вікторія ЛТД належних до сплати грошей на депозит нотаріуса, товариство мало би підстави стверджувати про необхідність врахування даної обставини при нарахуванні інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Окрім того, як було зазначено вище, між сторонами у 2011 році існував спір про розмір виплати, а сума в розмірі 13995 грн. є лише грошовою часткою у статутному капіталі товариства, а не часткою у всьому майні товариства, як це передбачено ст. 54 Закону України Про господарські товариства .

Стосовно позовної давності слід зазначити наступне:

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд.

У спірних правовідносинах таким днем є 04.02.2012, а позов у даній справі поданий 04.07.2018, тобто із пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Відповідно до положень статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З обставин даної справи вбачається, що з жовтня 2014 року позивач намагався захистити свої порушені права в порядку господарського та цивільного судочинства, однак з процесуальних підстав, пов'язаних з підвідомчістю такого спору, його позов не був вирішений по суті.

Лише 14.03.2018 ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі №607/17588/14-ц було зазначено, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Таким чином, у даному випадку мають місце обставини, які об'єктивно ускладнили звернення позивачки з даним позовом до суду у встановлений законодавством строк. Вини, бездіяльності, легковажності та недбалості з боку позивачки у цьому не було, адже вона вчиняла всі вчасні, необхідні і активні дії щодо звернення до суду з метою захисту своїх прав.

Твердження скаржника про те, що недбалість позивачки проявилася в неоскарженні нею ухвали Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2014 у справі №921/1158/14-г/9 - безпідставні, оскільки позивачка мала всі законні підстави вважати, що судове рішення (ухвала) Господарського суду Тернопільської області є обґрунтованою. Більше того, такий висновок позивачки підтверджувався змістом рішень судів першої та апеляційної інстанції у цивільній справі №607/17588/14-ц.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 21.12.2017 у справі "Шестопалова проти України", в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду, оскільки національні суди надавали заявниці суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці підлягав розгляду в судах України. У цьому контексті Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції вимагає, щоб держави забезпечували процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення питань, пов'язаних із юрисдикцією.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поважність причин пропуску позовної давності ОСОБА_4 В іншому випадку можна було би стверджувати про порушення права ОСОБА_4 на доступ до суду, яке гарантоване національним законодавством України, а також міжнародним законодавством.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2018 у справі №921/233/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ЛТД" - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови складено 12.04.2019.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя О.П. Дубник

суддя О.В. Зварич

СудЗахідний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення04.04.2019
Оприлюднено15.04.2019
Номер документу81110866
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —921/233/18

Постанова від 16.07.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 07.06.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Судовий наказ від 25.04.2019

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Руденко О.В.

Постанова від 04.04.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 26.03.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 18.03.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 14.02.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 14.02.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 11.02.2019

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Орищин Ганна Василівна

Ухвала від 26.12.2018

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Руденко О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні