Постанова

від 09.04.2019 по справі 922/2209/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2019 р. Справа № 922/2209/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Пелипенко Н.М. , суддя Пушай В.І.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

прокурора - Ногіної О.М. (посвідчення № 032167 від 11.02.2015)

представник позивача - не з'явився

представника відповідача - адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5029 від 25.04.2018, довіреність № 11/02-2 від 11.02.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх. № 60 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 по справі № 922/2209/18 (суддя Новікова Н.А.; повний текст рішення складено та підписано 07.12.2018 )

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області, 61098, м. Харків, вул. Григорівське шосе, 52, в інтересах держави в особі Липецької сільської ради, 62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Покровська, 5, код ЄДРПОУ 04396615;

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сельхозпродукт , 62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Пушкінська, 20/1, код ЄДРПОУ 30226063;

про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 15.03.2018 у розмірі 398 448,87 грн., -

ВСТАНОВИЛА :

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Липецької сільської ради Харківського району Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сельхозпродукт про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 15.03.2018 у розмірі 398448, 87 грн., яка складається з 323180,85 грн. основного боргу, 10707,65 грн. пені, 51227,37 грн. інфляційних, 13333,00 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 по справі № 922/2209/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сельхозпродукт (62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Пушкінська, 20/1, код ЄДРПОУ 30226063) на користь Липецької сільської ради (62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Покровська, 5, код ЄДРПОУ 04396615, отримувач ГУДКСУ в Харківській області/с. Липці/18010600; код отримувача: 37999633; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); МФО: 899998; номер рахунку: 33210812020451, код класифікації доходів: 18010600) 32083, 54 грн. суму боргу по сплаті орендної плати, 7516, 99 грн. втрат від інфляції, 1814, 99 грн. 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 621,23 грн. В решті позову - відмовлено.

Заступник прокурора Харківської області із даним рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить ухвалене судом першої інстанції рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати стягнути з відповідача на користь прокуратури Харківської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2019 для розгляду справи № 922/2209/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Медуниці О.Є., судді Пушай В.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/2209/18 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2018. Позивачу та відповідачу встановлено строк до 11.02.2019 для подачі суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу в порядку, визначеному ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, з наданням доказів надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів скаржнику.

На виконання вимог ухвали суду від 28.01.2019 відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1457 від 11.02.2019), в якому з доводами скаржника не згоден, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 справу № 922/2209/18 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 призначено до апеляційного розгляду на 05.03.2019 об 11:30 год.

У зв`язку з відпусткою судді Медуниці О.Є., яка входить до постійного складу колегії суддів, що розглядає справу, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 04.03.2019, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., Пушай В.І.

В судове засідання 05.03.2019 представник позивача - Липецької сільської ради не з'явився. У своєму клопотанні за вх. № 2184 від 27.02.2019 позивач просить розглянути дану справу без участі його представника.

У судовому засіданні 05.03.2019 оголошено перерву до 09.04.2019 о 10:30 год. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою.

У судовому засіданні 09.04.2019 прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання 09.04.2019 не з'явився.

Про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 2 аркуш справи 81).

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 09.04.2019 судом обов'язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представника позивача.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 15.03.2012 між Липецькою сільською радою, в особі сільського голови ОСОБА_2 та ТОВ Сельхозпродукт , в особі директора ОСОБА_3 укладено Договір оренди землі (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору Липецька сільська рада, як орендодавець, на підставі рішення ХІV сесії VI скликання Липецької сільської ради від 27.09.2011 надає, а ТОВ Сельхозпродукт , як орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування комплексу по виробництву сільськогосподарської продукції за рахунок земель житлової та громадської будови, яка розташована в межах населеного пункту с. Липці вул. Пушкінська, 20/1 на території Липецької сільської ради Харківського району Харківської області.

Пунктом 2 Договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,5252 га.

Відповідно до акту приймання-передачі від 20.07.2012 Липецька сільська рада в особі сільського голови ОСОБА_2 передала, а ТОВ Сельхозпродукт в особі директора ОСОБА_3 прийняло земельну ділянку, загальною площею 0,5252 га, яка знаходиться в с. Липці по вул. Пушкінська, 20/1 на території Липецької сільської ради Харківського району Харківської області (том 1 аркуш справи 24).

Згідно акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 02.04.2008 кадастровий номер орендованої земельної ділянки 6325182001:00:019:0049 (том 1 аркуш справи 26).

Відповідно до пункту 40 Договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Даний Договір зареєстрований у Міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Люботин і Харківському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель внесено запис від 19.07.2012 за № 632518204000906.

Згідно з пунктом 8 Договору строк дії договору становить 50 років, отже, станом на момент розгляду справи договір оренди землі від 15.03.2012 є діючим.

Укладаючи даний Договір, сторони у пункті 9 дійшли згоди, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Липецької сільської ради в розмірі трьохкратного податку на землю в сумі 24579,36 грн. на рік.

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затверджених Кабінетом Міністрів України, нормами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (пункт 10 Договору).

На момент укладення цього Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена (пункт 5 Договору).

Разом з тим, рішенням Липецької сільської ради Харківського району Харківської області ХХІV сесії VІ скликання від 19.04.2012 вирішено затвердити нормативну грошову оцінку земель, розташованих в межах с. Липці, Липецької сільської ради Харківського району Харківської області згідно технічної документації (том 1 аркуш справи 28).

Згідно з витягом № 192 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2014 нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 6325182001:00:019:0049, загальною площею 0,5252 га, яка знаходиться за адресою: с. Липці, вул. Пушкінська, 20/1 на території Липецької сільської ради Харківського району Харківської області, складає 1140734,40 грн. (том 1 аркуш справи 29).

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Із матеріалів справи також вбачається, що Рішенням Липецької сільської ради Харківського району Харківської області VІ сесії VІІ скликання від 28.01.2016 встановлено ставки земельного податку по населеному пункту Липецької сільської ради на 2016 рік згідно нормативно - грошової оцінки земель населених пунктів сільської ради та установлено, що по податку за земельні ділянки, нормативно - грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) станом на 01.01.2016, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ст. 274, 277 ПК України. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 3 % від їх нормативної грошової оцінки (том 1 аркуш справи 30).

Рішенням Липецької сільської ради Харківського району Харківської області ХХ сесії VІІ скликання від 25.01.2017 встановлено ставки земельного податку по населеному пункту Липецької сільської ради на 2017 рік згідно нормативно - грошової оцінки земель населених пунктів сільської ради та установлено, що по податку за земельні ділянки, нормативно - грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) станом на 01.01.2016, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ст. 274, 277 ПК України. Ставка податку за земельні ділянки, нормативно - грошову оцінку яких проведено встановлюються у розмірі 3 % від їх нормативної грошової оцінки (том 1 аркуш справи 31).

Рішенням Липецької сільської ради Харківського району Харківської області ХХХ сесії VІІ скликання від 02.11.2017 встановлено ставку земельного податку на 2018 рік згідно з додатком 1, а саме: ставка податку за земельні ділянки, нормативно - грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 3 % від їх нормативної грошової оцінки. Дане рішення набирає чинності з 01.01.2018.

Прокурор та позивач вважають, що згідно з вищезазначеними рішеннями Липецької сільської ради, які в силу вимог статті 73 Закону України Про місцеве самоврядування з Україні є обов'язковими для виконання відповідачем, ставка податку за земельну ділянку, яка перебуває в оренді відповідача, у 2016-2018 роках залишилась у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки.

Позиція прокурора та позивача щодо наявності заборгованості відповідача по сплаті орендної плати за землю ґрунтується на тому, що оскільки умовами пункту 9 Договору було визначено сплату орендної плати в трьохкратному розмірі земельного податку на землю, а вищезазначеними рішеннями Липецької сілької ради встановлено розмір податку на землю - 3 % від нормативної грошової оцінки землі, тому орендна плата повинна вноситись відповідачем з урахуванням вказаних рішень, а також коефіцієнтів інфляції відповідно до вимог статті 289 Податкового кодексу України.

Згідно статті 289 Податкового кодексу України коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

У зв'язку із чим, прокурор та позивач стверджують, що для визначення розміру орендної плати за Договором для відповідача мають враховуватись коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель, визначених упродовж 2014-2017 років, а також нормативна грошова оцінка земельної ділянки.

Згідно з загальнодоступною інформацією Державної служби України і питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель даної категорії складали у 2014 році - 1,249, 2015 році - 1,433, 2016 році - 1,06, 2017 році - 1.

Таким чином, згідно позову розмір орендної плати для відповідача за Договором оренди складає: на 2016 рік - 183753,72 грн. (61251,24 грн. х 3 / 12); на 2017 рік - 194778,75 грн. (64926,25 грн. х 3 / 12); на 2018 рік - 194778,75 грн. (64926,25 грн. х 3 / 12), але з огляду на надану Липецькою сільською радою інформацію, ТОВ Сельхозпродукт не в повному обсязі сплачувало орендні платежі за 2016-2017 роки та за січень-березень 2018 року, а тому має заборгованість у сумі 323180,85 грн., вимога про стягнення якої є предметом даного судового розгляду.

На думку прокурора відповідач порушив умови договору та свій обов'язок щодо своєчасної і в повному обсязі сплати орендних платежів, у зв'язку з чим орендодавець був позбавлений можливості отримати орендну плату за договором оренди земельної ділянки. Крім того, з метою ухилення від сплати орендної плати керівництвом ТОВ Сельхозпродукт відображено в податкових деклараціях з плати за землю за 2016-2018 роки розмір орендної плати у меншому розмірі, ніж це визначено умовами Договору. Так, відповідачем подано до органу контролю податкові декларації з плати за землю, у яких визначено, що розмір орендної плати за землю на 2016 рік складає 34721,25 грн., а не 183753,72 грн., на 2017 рік - 68803,38 грн., а не 194778,75 грн., на 2018 рік - 67834,10 грн., а не 194778,75 грн. Зазначені порушення позивач, як орган контролю, своєчасно не виявив та не вжив заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення наявної заборгованості. Вказане зумовило звернення прокурора з даним позовом до суду в межах своєї компетенції.

Липецька сільська рада вказує, що 07.07.2014 направила на адресу керівника ТОВ Сельхозпродукт лист № 928 від 07.07.2014 про встановлення нормативної грошової оцінки станом на 01.01.2014 у розмірі 1140734, 40 грн. та про те, що розмір орендної плати складає 34222, 08 грн./рік або 2851, 84 грн./місяць (том 1 аркуш справи 40).

Липецька сільська рада зазначає, що без врахування зазначених рішень Липецької сільської ради, а також в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства, відповідач не вносив орендні платежі в повному обсязі, у зв'язку з чим останньому неодноразово, а саме: 16.02.2017, 12.04.2017, 31.10.2017 надсилались листи № 166, № 455, № 1165 з повідомленням про заборгованість з орендної плати станом на 01.02.2017 у сумі 40521, 76 грн., станом на 01.04.2017 у сумі 41134, 28 грн. Крім того, позивач просив відповідача розглянути акт взаєморозрахунків станом на 01.10.2017 по договору оренди землі, підписати його та оплатити заборгованість (том 1 аркуші справи 41-43).

Саме у зв'язку із цим Липецька сільська рада листом № 6 від 27.07.2018 повідомила заступника керівника Харківської місцевої прокуратури про існування заборгованості у ТОВ Сельхозпродукт за договором оренди землі від 15.03.2012 у розмірі 323180,85 грн. за період з 01.01.2016 по 31.03.2018. Крім того, Липецька сільська рада надала розрахунок штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору, а саме: пені за період з 01.09.2017 по 31.03.2018 у сумі 10707, 65 грн., інфляційного збільшення за період з 01.01.2016 по 31.03.2018 у сумі 51227, 37 грн. та 3 % річних за період з 01.01.2016 по 31.03.2018 у сумі 13333, 00 грн. (том 1 аркуші справи 44-83).

Згідно статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає із посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Липецька сільська рада, оскільки відповідно до статті 29 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами, сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що одним із принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 8 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.

Згідно зі статтею 143 Конституції України передбачено, що носієм права комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють правління майном безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Отже, з огляду на положення статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування, при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. 3, ст. 8).

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витраченням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (частина перша статті 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення своєчасності та повноти надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів беззаперечно становить державний інтерес, а несплата орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, відсутність поповнень територіальних бюджетів є порушенням інтересів держави. Відсутність наповнень бюджету у вигляді орендної плати ослаблює економічні основи Держави та місцевого самоврядування, позбавляє можливості здійснення належного та найбільш повного фінансування соціальних та інших потреб територіальної громади, розвитку інфраструктури м. Харкова.

Звертаючись із позовом до суду про стягнення заборгованості прокурор вказав, що несплата відповідачем орендної плати у визначеному розмірі свідчить про невиконання орендарем обов'язків за Договором, що спричиняє ненадходження до бюджету коштів.

На противагу доводів прокурора та позивача відповідач зауважив, що відповідно до пункту 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Липецької сільської ради в розмірі трьохкратного податку на землю в сумі 24579,36 грн. на рік, тобто за взаємною згодою сторони встановили в Договорі оренди землі орендну плату в певній сумі, яка на час укладання договору дорівнювала триразовому (трьохратному) розміру податку на землю. Орендна плата в сумі 24579,36 грн. на рік також встановлена в розрахунку орендної плати, який є невід'ємною частиною договору. Зміни до умов договору в частині встановлення орендної плати в частині встановлення орендної плати в розмірі триразового податку на землю на рік позивачем з ТОВ Сельхозпродукт не узгоджувались і тому відповідно до вказаних вище вимог законодавства та положень договору оренди землі такі зміни не могли бути внесені до цього договору.

Що стосується нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то про її проведення відповідач дізнався лише у 2016 році, а лист позивача від 07.07.2014 за № 928, копію якого додано до позовної заяви, він не отримував.

Втім, відповідач стверджує, що 28.12.2017 сторонами Договору оренди землі було укладено додаткову угоду до цього Договору, якою було змінено умови Договору і встановлено орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту її індексації, яка згідно з Витягом № 192 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, станом на 01.01.2014 становила 1140734,40 грн. Відповідач вважає, що орендна плата, яку він повинен був сплачувати у 2016-2017 роках складає 24579,26 грн. на рік, а у 2018 році - 64926,25 грн. на рік. Водночас, у 2016 році відповідачем було сплачено 29167,63 грн., у 2017 році - 64926, 25 грн. на рік та у 2018 році - 64926,25 грн. на рік.

Приймаючи рішення у даній справі стосовно вимог прокурора по стягненню з відповідача заборгованості за 2016 - 2017 роки, суд першої інстанції виходив з того, що орендна плата за землю згідно Договору оренди встановлена у розмірі трьохкратного податку на землю у фіксованій сумі 24579,36 грн. на рік, і в Договорі відсутні посилання на рішення, яким встановлено податок на землю, котрий і став основою для здійснення розрахунку розміру орендної плати, а також у Договорі не передбачено автоматичного перерахунку орендної плати в разі зміни розміру податку на землю.

Також суд першої інстанції визначився, що сплата орендної плати для відповідача за 2016-2017 рік повинна бути у розмірі, визначеному Договором, але цей розмір не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Згідно статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір орендної плати у 2016 році для відповідача мав вираховуватись за наступною формулою:

34222,03 х 1,249 х 1,433 = 61251,17 грн.

де: 34222,03 - 3 % від нормативної грошової оцінки;

1,249 - коефіцієнт індексації за 2014 рік;

1,433 - коефіцієнт індексації за 2015 рік,

а у 2017 році за формулою:

34222,03 х 1,249 х 1,433 х 1,06= 64926, 25 грн.

де: 34222,03 - 3 % від їх нормативно - грошової оцінки;

1,249 - коефіцієнт індексації за 2014 рік;

1,433 - коефіцієнт індексації за 2015 рік;

1, 06 - коефіцієнт індексації за 2016 рік.

Згідно пункту 11 Договору відповідач повинен сплачувати позивачу орендну плату щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Відтак, за висновками суду першої інстанції у 2016 році орендна плата, яка підлягає сплаті в порядку, встановленому Договором, становить 5104,26 грн. на місяць, а в 2017 році - 5410,52 грн. на місяць.

Відповідно до податкових декларацій з плати за землю відповідачем у 2016 році було сплачено орендну плату у сумі 29167, 63 грн. та у 2017 році - 64926, 25 грн. (том 1 аркуші справи 84-103).

Вказане дало підстави суду першої інстанції дійти висновку про те, що у 2016 році відповідачем не було сплачено до місцевого бюджету 32083,54 грн. орендної плати, а у 2017 році - сплачено у розмірі, встановленому законодавством, та в порядку, визначеному Договором.

У зв'язку із цим, судом вирішено задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ Сільхозпродукт заборгованості з орендної плати за 2016 рік у розмірі 32083,54 грн. та відмовити у задоволенні вимог по стягненню боргу зі сплати орендної плати за 2017 рік.

Поряд із цим, судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Липецької сільської ради Харківського району Харківської області ХХІ сесії VІІ скликання від 24.02.2016 вирішено по договору оренди ТОВ Сельхозпродукт , зареєстрований у Міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Люботин і Харківському районі Харківської області від 19.07.2012 за № 632518204000906, встановити орендну плату в розмірі 3 (три) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2014, згідно ОСОБА_2 № 192 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,5252 га становить 1140734,40 грн. (том 1 аркуш справи 125).

Відповідно до статті 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Судом першої інстанції з'ясовано, що 28.12.2017 між Липецькою сільською радою Харківського району Харківської області та ТОВ Сельхозпродукт укладено Додаткову угоду до договору оренди землі від 15.03.2012. Пункти 5 та 9 Договору оренди сторони виклали в наступній редакції: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2014 згідно ОСОБА_2 № 192 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,5252 га становить 1140734, 40 грн. Річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (три) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту її індексації, розрахованого відповідно до вимог чинного законодавства України (том 1 аркуш справи 126).

Таким чином, за висновками суду першої інстанції, після проведення нормативної грошової оцінки землі у 2014 році, зміни до умов Договору були внесені сторонами лише 28.12.2017, а тому виходячи із встановленого умовами пункту 11 Договору порядку сплати орендних платежів, дія додаткової угоди стосовно розміру орендної плати розповсюджується і на 2018 рік.

При цьому, судом першої інстанції відхилені доводи прокурора та позивача про те, що вказана додаткова угода відповідно до вимог чинного законодавства не зареєстрована, її примірник у позивача не обліковується, а тому вона є неукладеною.

Відхиляючи вказані аргументи суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода від 28.12.2017 до договору оренди землі від 15.03.2012 підписана повноважними представниками сторін, скріплена їх печатками, отже, в силу статті 204 Цивільного кодексу України, такий правочин є правомірним.

При цьому суд першої інстанції послався на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 01.10.2018 по справі № 916/3233/16, та зазначив, що відповідно до пп. 31 п. 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26.10.2011, який було доповнено до п. 22 Порядку Постановою Кабінету Міністрів України № 50 від 05.02.2014 (чинний в частині внесення доповнення до п. 22 пп. 31 з 01.06.2014), передбачено, що у разі проведення державної реєстрації виникнення інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності, державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб'єкта цих прав відомості про розмір орендної плати. Водночас, вказаним підпунктом передбачено внесення запису про інші речові права, зокрема щодо відомостей про розмір орендної плати, лише у разі проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, яке в даному випадку було зареєстровано у Міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Люботин і Харківському районі Харківської області 19.07.2012.

Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції послався на те, що на момент укладання між сторонами Додаткової угоди від 28.12.2017 до Договору, зміни щодо розміру орендної плати державній реєстрації не підлягали, тому Додаткова угода від 28.12.2017 до Договору оренди землі від 15.03.2012 є укладеною саме з 28.12.2017.

Поряд із цим, судом першої інстанції встановлено, що згідно наявної у справі податкової декларації з плати за землю за 2018 рік відповідачем у 2018 році сплачено орендну плату у розмірі 64926,25 грн. (34222,03 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1), тобто 5410,52 грн. за місяць, де:

34222,03 - 3 % від нормативної грошової оцінки;

1,249 - коефіцієнт індексації за 2014 рік;

1,433 - коефіцієнт індексації за 2015 рік;

1, 06 - коефіцієнт індексації за 2016 рік;

1- коефіцієнт індексації за 2017 рік.

Беручи до уваги вищезазначені обставини, враховуючи укладення 28.12.2017 між сторонами у справі Додаткової угоди до Договору оренди землі від 15.03.2012 та з огляду на встановлення річного розміру орендної плати у грошовій формі у розмірі 3 (три) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту її індексації, суд першої інстанції визначився, що відповідач належним чином виконав умови договору у 2018 році та не має заборгованості зі сплати орендної плати за 2018 рік. З цих підстав у задоволенні позову про стягнення заборгованості по орендній платі за січень-березень 2018 року відмовлено.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вищезазначені висновки суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості по орендній платі за січень-березень 2018 року в цілому вірними, але водночас зазначає, що зміни розміру орендної плати внаслідок укладання Додаткової угоди 28.12.2017 все ж таки не набрали законної сили, оскільки внесення змін до Договору на підставі Додаткової угоди можливе лише після досягнення згоди щодо її умов та здійснення її державної реєстрації шляхом внесення відомостей про розмір орендної плати у записі про інші речові права (оренду землі), наявного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, чого в даному випадку не було зроблено.

Додаткова угода до Договору на час звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави з викладених у позовній заяві обставин та на час прийняття судом рішення відповідно до вимог чинного законодавства України не була зареєстрована, що підтверджується наявною у справі Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.10.2018 за № 139723288 (том 1 аркуші справи 161-162).

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 18 Закону України Про оренду землі (в редакції, що діяла на час укладання Договору) передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України (в чинній редакції) передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до вимог статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності, речові права, похідні від права власності, право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають державній реєстрації.

Відповідно до вимог пункту 5 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Порядок ведення Державного реєстру прав визначає Кабінет Міністрів України.

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, а також Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011, визначено порядок державної реєстрації договорів оренди землі, а також змін, внесених до них.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, зміни до Договору набирають чинності після їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В даному випадку, сторони досягши згоди та виклавши зміст бажаних змін у формі додаткової угоди до Договору оренди землі, а також поставивши свої підписи та печатку, повинні були зафіксувати внесення змін про розмір орендної плати у Держреєстрі прав.

При цьому, у пунктах 1, 4 Рішення Липецької сільської ради Харківського району Харківської області ХХІ сесії VІІ скликання від 24.02.2016, на яке посилається суд першої інстанції, позивач не лише встановив відповідачу розмір орендної плати за спірну земельну ділянку, а й одночасно зобов'язав відповідача (ТОВ Сельхозпродукт ) зареєструвати Додаткову угоду, зокрема до спірного Договору оренди, згідно діючого законодавства.

Проте таких дій, відповідачем після підписання додаткової угоди у грудні 2017 року не вчинено.

Крім того, як вбачається з наявних у справі матеріалів, відповідачем у січні, лютому та березні 2018 року сплачувалась орендна оплата у меншому розмірі, ніж це визначено умовами Додаткової угоди (у розмірі 5313,65 грн. замість 5410,52 грн.), що також свідчить про не досягнення згоди щодо внесення змін до Договору.

Поряд із цим, колегія суддів повністю погоджується із доводами прокурора про те, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 01.10.2018 по справі №916/3233/16, щодо відсутності потреби в державній реєстрації Додаткової угоди до Договору оренди землі, адже у даній справі містить протилежний висновок.

Так, спір по справі №916/3233/16 полягав у стягненні з відповідача заборгованості з орендної плати, яка виникла внаслідок невиконання останнім умов додаткової угоди № 1 від 01.04.2013 до договору оренди земельної ділянки від 25.11.2011, яку відповідач по справі вважав не укладеною, оскільки така, на його думку, підлягала державній реєстрації.

За результатами розгляду даної справи Верховний Суд дійшов висновку, що підпунктом 31 п. 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011, передбачено, що у разі проведення державної реєстрації виникнення інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності, державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб'єкта цих прав відомості про розмір орендної плати (у разі проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки). Вказаний п.п. 31 було доповнено до п. 22 Порядку Постановою Кабінету Міністрів України № 50 від 05.02.2014 (чинний в частині внесення доповнення до п.22 підпунктом 31 з 01.06.2014), отже, на момент укладання між сторонами угоди № 1 від 01.04.2013, зміни щодо розміру орендної плати державній реєстрації не підлягали.

Таким чином, законодавством, що діяло на момент укладання між сторонами додаткової угоди №1 від 01.04.2013, не передбачалась державна реєстрації змін до договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати. Такі зміни почали діяти лише з 01.06.2014.

Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 по справі №916/3233/16 зроблено висновок про те, що зміни, які згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 50 від 05.02.2014 внесено до п. 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011, не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли раніше.

При цьому, відповідно до вимог п. 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011, починаючи з 01.06.2014 зміни щодо розміру орендної плати підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що зміни до Договору, які викладені в Додатковій угоді від 28.12.2017, в законну силу не вступили, про що обґрунтовано зазначають прокурор та позивач.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідач дійсно мав сплатити до місцевого бюджету орендну плату за 2016-2017 роки та за січень-березень 2018 року з урахуванням коефіцієнтів інфляції із її щомісячним внесенням в розмірі 1/12 частини, як-то передбачено умовами пунктів 9, 11 Договору. Водночас, за всіма обставинами справи прокурором та позивачем не доведено, що відповідач мав сплатити оренду плату саме такому розмірі, на якому наполягають прокурор та позивач, а саме в трьохкратному розмірі земельного податку на землю, який (розмір податку) встановлений позивачем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виходячи з наступних мотивів.

Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1 та 2 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України Про оренду землі істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, з урахуванням положень статті 632 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України і статей 15, 21 Закону України Про оренду землі нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК).

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 269.1. Податкового кодексу України платниками земельного податку є:

- 269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- 269.1.2. землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п. 14.1.73. ПК України).

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (п. 14.1.72. ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136. ПК України).

З системного аналізу підпунктів 14.1.72., 14.1.73. та 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 та п. 269.1 ст. 269.1 ПК України вбачається, що:

- платниками земельного податку - є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі;

- платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності - є орендарі земель державної та комунальної власності.

Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до пункту 288.2. статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Згідно з пунктом 288.3. статті 288 ПК України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно з пунктами 288.1, 288.4 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельні ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

При цьому, слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до статті 271 ПК є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ ПК.

Водночас, пунктом 288.5 статті 288 ПК України (в редакції Закону № 2245-VIII від 07.12.2017) імперативно визначено наступне: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка її нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (пп. 288.5.1 п. 288.5 ст 288 ПКУ);

-та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ)

Згідно з п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Таким чином, податковим законодавством окремо встановлено межі розміру річної орендної плати за землю та окремо земельного податку.

Поряд із цим, відповідно до пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній упродовж 2015-2016 років) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В свою чергу згідно з пунктом 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, у 2016 році граничний (мінімальний) розмір орендної плати 3 відсотка від нормативної грошової оцінки землі чітко встановлювався в силу прямих вказівок закону, як наслідок, не потребував додаткового регулювання рішеннями органів місцевого самоврядування про встановлення ставок земельного податку і орендної плати. Натомість у 2017 році річний розмір орендної плати не міг бути меншим розміру земельного податку, тобто прив'язувався до останнього (земельного податку), який, в свою чергу повинен встановлюватися для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території і в даному випадку визначений рішенням Липецької сільської ради від 25.01.2017. В подальшому, рішенням позивача від 02.11.2017 ставка податку на землю, яка перебуває в оренді відповідача, на 2018 рік залишилась у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Законодавча зміна ставок земельного податку є підставою для автоматичного збільшення розміру орендної плати (без внесення змін до договору оренди).

Водночас, згідно зазначених положень Податкового кодексу України, для орендаря земельної ділянки (окрім випадків визначення орендаря на конкурентних засадах) також встановлено і граничний (максимальний) розмір орендної плати (суми річного платежу) - не більше 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються сторонами у Договорі оренди, але при цьому слід орієнтуватися на обмеження, установлені у пункті 288.5 ПК України.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та у 2016-2018 роках не міг перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача, це сума 136888,13 грн. (1140734,40 х 12%).

Втім, згідно розрахунку позивача розмір орендної плати для відповідача за спірним Договором повинен складати: на 2016 рік - 183753,72 грн., на 2017 рік - 194778,75 грн., на 2018 рік - 194778,75 грн.

Тобто позивач, розраховуючи величину орендної плати, всупереч підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України безпідставно вимагає від відповідача сплати суми річних платежів (орендної плати) за укладеним договором оренди землі за спірний період в розмірі, що перевищує 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, якою користується відповідач.

При цьому, прокурором та позивачем не доведено, що відповідача, як орендаря земельної ділянки, було визначено на конкурентних засадах, і тому розрахований та заявлений до стягнення розмір орендної плати за спірний період може перевищувати граничний (максимальний) розмір орендної плати (суми річного платежу).

Таким чином, вказані розрахунки позивача не можна визнати обґрунтованими, а розмір орендної плати - визначеним у межах законодавства.

Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 13 та статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Відтак, здійснивши аналіз розрахунків орендної плати за договором, співставивши розмір орендної плати згідно договору та мінімальний розмір орендної плати визначений чинним законодавством, колегія суддів погоджуючись із висновками суду першої інстанції також вважає, що розмір орендної плати для відповідача у спірному періоді не міг бути меншим ніж встановлений приписами статті 288 Податкового кодексу України, а саме: у 2016 не менше ніж 61251,17 грн., у 2017-2018 роках не менше ніж 64926,25 грн. відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи та обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, відповідно до податкових декларацій з плати за землю відповідачем у 2016 році було сплачено орендну плату у сумі 29167, 63 грн., у 2017 році - 64926, 25 грн., у 2018 році сплачено орендну плату у розмірі 64926,25 грн.

Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції про те, що у 2016 році відповідачем не було доплачено до місцевого бюджету 32083,54 грн. орендної плати, а у 2017 та 2018 роках - сплачено у розмірі, встановленому законодавством, та в порядку, визначеному Договором.

Оскільки судовому захисту підлягає порушене право позивача, що не доведено при розгляді даного позову, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні заявлених вимог по стягненню заборгованості по сплаті орендної плати за спірний період 2017-2018 років.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом першої інстанції встановлено і це не спростовано прокурором та позивачем, відповідач мав сплати орендну плату у 2016 у розмірі 61251,17 грн., виходячи з пункту 11 Договору, тобто 5104,26 грн. на місяць.

Водночас, як вбачається з наданих суду розрахунків та доказів сплати відповідних платежів відповідач сплачував 1/12 орендної плати в строк у відповідності до умов Договору але в меншому розмірі, а саме: за січень 2016 борг становить 2244,26 грн. за лютий 2016 - 2630,26 грн., за березень 2016 - 2210,26 грн., за квітень 2016 - 2630,26 грн., за травень 2016 - 2630,26 грн., за червень 2016 - 2630,26 грн., за липень - 2630,26 грн., за серпень 2016 - 2630,26 грн., за вересень 2016 - 2630,26 грн., за жовтень 2016 - 2630,26 грн., за листопад 2016 - 2630,26 грн., за грудень 2630,31 грн.

Отже є вірними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач має сплатити заборгованість з врахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України, а відтак, виходячи з періодів зазначених в розрахунках позивача для нарахування інфляційних та річних за несплату орендних платежів у 2016 році, які підлягають стягненню з відповідача, суми 7516,99 грн. та 1814,99 грн. відповідно.

В іншій частині позову в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних в позові обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

Так, стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Прокурором заявлено до стягнення з відповідача пеню, яка розрахована позивачем за період прострочення оплати відповідачем орендних платежів з 01.09.2017 по 30.09.2017, 01.10.2017 по 31.10.2017, 01.11.2017 по 30.11.2017, 01.12.2017 по 31.12.2017, 01.01.2018 по 31.01.2018, 01.02.2018 по 28.02.2018, 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 10707,65 грн.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, що нарахування пені здійснено позивачем на заборгованість з орендної плати, яка сплачувалась своєчасно та в повному обсязі, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення пені залишені без задоволення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції по суті спору є правильними, а позовні вимоги обґрунтовано задоволені судом лише частково.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог прокурора відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з прийняттям по справі нового судового рішення про повне задоволення позову з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Разом з тим, слід погодитись із доводами апеляційної скарги прокурора з приводу помилкового розподілу судом судових витрат по справі, оскільки при подачі позову саме прокуратурою Харківської області сплачено судовий збір, а тому частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції повинен був провести стягнення судового збору пропорційно задоволеним вимогам з відповідача саме на користь прокуратури Харківської області.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 621,23 грн. судового збору слід змінити, стягнувши цю суму з відповідача на користь прокуратури Харківської області. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 по справі № 922/2209/18 в частині стягнення судового збору в сумі 621,23 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю Сельхозпродукт на користь Липецької сільської ради змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сельхозпродукт (62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Пушкінська, 20/1, код ЄДРПОУ 30226063) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108) 621,23 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 по справі № 922/2209/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12.04.2019

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя В.І. Пушай