Постанова

від 09.04.2019 по справі 520/9558/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 р.Справа № 520/9558/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М. ,

за участю секретаря судового засідання Жданюк Г.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шапошника С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.12.18 року по справі № 520/9558/18

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 27.06.2018 року №002930/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 78934,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік та від 27.06.2018 року №002931/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3190,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення незаконними, отже, підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 27.06.2018 року №002930/1309 та №002931/1309, які винесені відносно ОСОБА_3.

Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 у розмірі 821,25 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Головним управлінням ДФС у Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що належні позивачу нежитлові будівлі, будучи будівлями промисловості, не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України і податок на нерухоме майно не повинен нараховуватись.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник відповідача просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 скасувати, з підстав наведених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцйної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3 є власником об'єкту нерухомості: нежитлової будівлі літ. "Р-1" загальною площею 99,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 10.10.2016, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер 2253.

ОСОБА_3 також є власником об'єкту нерухомості: нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 180,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 76,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. "В-1" загальною площею 86,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Г-1" загальною площею 95,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Д-1" загальною площею 445,8 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Е-1" загальною площею 82,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Ж-2" загальною площею 301,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. "З-1" загальною площею 260,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. "И-1" загальною площею 60,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. "К-1" загальною площею 101,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Л-1" загальною площею 547,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. "М-1" загальною площею 34,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. "Н-1" загальною площею 192,0 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 10.10.2016, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер 2250.

Право власності на зазначені нежитлові будівлі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На об'єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, видані відповідні технічні паспорти виробничих будівель, отже, такі відносяться до будівель промисловості.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем відносно позивача були складені податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 року №002930/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 78934,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік та від 27.06.2018 року №002931/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3190,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік.

Позивач не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду за їх оскарженням.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належні позивачі нежитлові будівлі є будівлями промисловості, тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на них не повино бути нараховано.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ, набрав чинності з 01.01.2015, запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення податків та зборів.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що в межах зазначених правовідносин не є спірним питання щодо статусу будівельного об'єкту, бази оподаткування та ставки податку на майно, а саме факт застосування до спірних правовідносин пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що оскільки позивач (фізична особа-підприємець) використовує нежитлові будівлі, які є будівлями промисловості у власній господарській діяльності, то умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об'єкту промисловості.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121 Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 Будівлі офісні; 123 Будівлі торговельні; 124 Будівлі транспорту та засобів зв'язку; 125 Будівлі промислові та склади; 126 Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127 Будівлі нежитлові інші.

До групи Будівлі офісні (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів тощо.

Будівлі промислові та склади (код 125) віднесено до класу 1251 "Будівлі промислові", який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000К призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Також в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промислові, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Колегія суддів зазначає, що застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов це наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.

Відтак, об'єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Вищевизначені обставини узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду по справі № 806/2461/17 від 15.05.2018.

Відповідно до п. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів встановлено, що відповідні обставини не були досліджені судом першої інстанції при вирішенні справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню та прийняттям нової постанови.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 року по справі № 520/9558/18 скасувати.

Прийняти постанову. якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді (підпис) (підпис) О.П. Лях М.М. Яковенко Повний текст постанови складено 12.04.2019 року