Рішення

від 11.04.2019 по справі 918/107/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/107/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця Тимощука Олександра Івановича

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення в сумі 90 307,62 грн.

Секретар судового засідання: Коваль С.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Тимощук Олександр Іванович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості в сумі 90 307,62 грн., з яких: 65 605,05 грн. заборгованість з оплати робіт, 19 784,88 грн. інфляційних втрат, 4 917,69 грн. річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №12 від 11 січня 2016 року. Позивач зазначає, що на виконання вказаного договору надав належним чином та в повному обсязі послуги, що підтверджується відповідними підписаними актами здачі - прийняття робіт, проте в порушення умов договору відповідач сплатив позивачеві лише 14 578,90 грн. Відтак несплаченими лишаються 65 605,05 грн. вартості оплати за надані послуги. Також позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати та проценти річних 19 784,88 грн. та 4 917,69 грн. відповідно.

11 квітня 2019 року відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. Також відповідач просить суд звільнити ПрАТ "Рівнеазот" від сплати інфляційних втрат та відсотків річних.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2019 року відкрито провадження у справі №918/107/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання на 19 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 19 березня 2019 року розгляд справи відкладено на 11 квітня 2019 року.

В судове засідання представники сторін не з'явились.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

11 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" (замовник, відповідач) та фізичною особою - підприємцем Тимощуком Олександром Івановичем (виконавець, позивач) було укладено договір №12 (надалі договір). Відповідно до предмету договору замовник доручає і зобов'язується оплатити, а виконавець зобов'язується виконати наступні роботи: проводити технічне обслуговування медичної техніки згідно переліку, передбаченому в Додатку №1, яка знаходиться в експлуатації, в робочому стані і комплектна відповідно до експлуатаційної документації.

Результатом виконаних робіт виконавцем робіт є документ, що складається виконавцем та передається замовнику, а саме: акт виконаних робіт (п. 6.2. договору).

Згідно з положеннями пункту 5.4. договору оплата здійснюється замовником щомісячно на підставі акту виконаних робіт, що підписується сторонами шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку від виконавця.

Позивач зазначає, що рахунки відповідач отримував разом з актами приймання-передачі.

Вказані обставини відповідачем не спростовані, разом з тим акти здачі-прийняття містять суми, обумовлені договором для оплати наданих послуг.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач виконав, а відповідач прийняв виконання робіт на загальну суму 80 183,95 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями актів здачі - приймання робіт (а.с. 71-81).

В свою чергу відповідач частково оплатив надані послуги в сумі 14 578,90 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку (а.с. 37-38).

Таким чином станом на час подання позовної заяви за відповідачем перед позивачем рахувалась заборгованість в сумі 65 605,05 грн. боргу за договором №12 від 11 січня 2016 року.

11 квітня 2019 року відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку зі сплатою 04 квітня 2019 року суми основної заборгованості в розмірі 65 605,05 грн.

На підтвердження сплати основної заборгованості відповідач подав до суду завірену копію платіжного доручення №41307 від 04 квітня 2019 року про сплату 65 605,05 грн. боргу за техобслуговування медапаратури згідно договору №422 від 26 березня 2015 року, договору №12 від 11 січня 2016 року договору №137 від 10 лютого 2016 року від імені ПрАТ "Рівнеазот" згідно договору №4208-Ю від 20 березня 2019 року.

Платником за вказаним платіжним дорученням є ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД".

Як видно з матеріалів справи, у зв'язку з арештом коштів відповідача що містяться на всіх рахунках, накладеного згідно постанови державного виконавця від 18 жовтня 2018 року в межах зведеного виконавчого провадження №55154344, між Приватним акціонерним товариством "Рівнеазот" (відповідач, довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМ-ТРЕЙД" (повірений) було укладено договір доручення №134 від 18 лютого 2019 року, відповідно до предмету якого в порядку та на умовах визначених цим договором повірений зобов'язується від імені та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов'язання та/або приймати виконання грошових зобов'язань від інших осіб.

Згідно зі статтею 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до положень статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, у зв'язку з наявністю доказів сплати основної заборгованості в сумі 65 605,05 грн., суд приходить до висновку, про відсутність предмету спору, а відтак провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 65 605,05 грн. підлягає закриттю на підставі статті 231 ГПК України.

Також керуючись статтею 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з лютого 2016 року по грудень 2019 року 19 784,88 грн. інфляційних втрат та з 21 січня 2016 року по 31 січня 2019 року 4 917,69 грн. 3% річних.

Здійснивши власний нарахованих сум, суд приходить до висновку, що сума нарахованих інфляційних втрат відповідає положенням статті 625 ЦК України та положенням договору, а відтак підлягає до задоволення, щодо вимог про стягнення відсотків річних суд вважає за необхідне зазначити, що згідно положень пункту 5.4. договору оплата здійснюється замовником щомісячно на підставі акту виконаних робіт, що підписується сторонами шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку від виконавця.

Суд зазначає, що позивачем здійснено неправильне нарахування 3% річних, оскільки згідно з пунктом 5.4. договору оплата здійснюється протягом 10 банківських днів, тоді як позивачем в обрахунку відсотків моментом виникнення заборгованості визначено 10 календарних днів з моменту отримання рахунку.

Здійснивши власний перерахунок процентів річних, суд приходить до висновку, що до задоволення підлягає 4 867,07 грн. відсотків річних, відтак в задоволенні вимог про стягнення 50,62 грн. слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Щодо клопотання відповідача про звільнення ПрАТ "Рівнеазот" від сплати інфляційних втрат та відсотків річних, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати та відсотки річних, передбачені статтею 625 ЦК України не є неустойкою, про що зазначено відповідачем, та на вказані правовідносине не поширюють свою дію положення статті 551 ЦК України.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Щодо позовних вимог в частини стягнення основної заборгованості судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору поставки.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з вимогами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з положеннями статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до приписів статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки суду

Враховуючи вищевикладене, суд на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, приходить до висновку, що провадження в частині позовних вимог про стягнення 65 605,05 грн. заборгованість з оплати робіт підлягає закриттю в порядку статті 231 ГПК України, позовні вимоги про стягнення 19 784,88 грн. інфляційних втрат, 4 867,07 грн. річних є законними та обґрунтованими а відтак такими, що підлягають до задоволення, в задоволенні вимог про стягнення 50,62 грн. процентів річних слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як визначено у пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основної заборгованості, судовий збір в сумі 1 395,54 грн. може бути повернутий позивачу за його клопотанням, в порядку передбаченому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Судовий збір в сумі 524,38 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у звязку з частковим задоволенням позову, а судовий збір в сумі 1,08 грн. покладається на позивача у зв'язку з відмовою в частині вимог про стягнення 50,62 грн. 3% річних.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 65 605,05 грн. основної заборгованості закрити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, Рівненська область, місто Рівне, РІВНЕ-17, код 05607824) на користь фізичної особи - підприємця Тимощука Олександра Івановича (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) 19 784 (дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 4 867 (чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 07 коп. річних та 524 (п'ятсот двадцять чотири) грн. 38 коп. судового збору.

4. В задоволенні вимог про стягнення 50,62 грн. відсотків річних відмовити.

5. Судовий збір в сумі 1,08 грн. залишити за позивачем.

Позивач: Фізична особа - підприємець Тимощук Олександр Іванович (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот" (33017, РІвненська область, місто Рівне, РІВНЕ-17, код 05607824).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний рішення складено 15 квітня 2019 року.

Суддя Качур А.М.