Постанова

від 08.04.2019 по справі 2040/8031/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 р.Справа № 2040/8031/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Мороко А.С.) від 11.12.2018 року (повний текст рішення складено 19.12.2018 р.) по справі № 2040/8031/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспей"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіспей", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000571412 від 26.04.2018 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 110993,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами - ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000571412 від 26.04.2018 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 110993 грн 00 коп.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області судовий збір у розмірі 1762 грн 00 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД", господарських операцій. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Вважає посилання суду першої інстанції на відсутність у вироку Сєвєродонецього міського суду Луганської області від 10.05.2016 року по справі №428/1898/16-к опису взаємовідносин між позивачем та контрагентами помилковим, оскільки фіктивне підприємництво являє собою відсутність господарської діяльності суб'єкта господарювання взагалі, а тому навіть за відсутністю опису конкретної господарської операції такий вирок має бути врахований.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сервіспей" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентами - покупцями ТОВ "Стимоіл-Компані" за серпень 2015 року та з ТОВ "Фороил-ЛТД" за листопад 2015 року, за наслідками якої складено Акт №829/20-40-14-12-11/35368047 від 03.03.2018.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме заниження податкових зобов'язань на загальну суму 110 993,33 грн, у тому числі за серпень 2015 року 91080,00 грн, за листопад 2015 року 19913,33 грн, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 110993,00 грн за листопад 2015 року, чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 та п.п. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Не погодившись із висновками перевіряючих, позивач надав заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких, листом від 24.04.2018 №17043/10/20-40-14-12-18 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило про залишення без змін висновків акту перевірки.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000571412 від 26.04.2018, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 110993,00 грн.

За наслідком проведеної позивачем процедури адміністративного оскарження, рішенням Державною фіскальною службою України №25256/6/99-93-11-01-02-25 від 02.08.2018 спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами покупцями ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД", господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентами, які були покупцями ТМЦ, а тому висновки податкового органу про завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 110993,00 грн. є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.185.1 ст.185 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 ПК України, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами покупцями ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД".

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2015 між ТОВ "Сервіспей" (постачальник) та ТОВ "Стимоіл-Компані" (покупець) укладений договір № 200815, відповідно до якого, в порядку та на умовах, визначених договором постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, найменування, кількість, ціна за одиницю виміру якої тощо погоджується сторонами у кожному конкретному замовленні, найменування товару-паковальні матеріали, зокрема, плівки (поліпропіленові, поліетиленові та ін.) різних параметрів, сторони можуть передбачати інші умови поставки та оплати товару, ніж передбачені даним договором, шляхом укладення додаткової угоди або підписання специфікації.

Згідно з п. 2.5 договору, постачальник з кожною партією товару зобов'язаний надавати покупцю видаткову накладну, яка повинна містити інформацію про найменування та ціни товару. Перехід ризиків та права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної на товар (п. 2.10 договору).

22.08.2015 року позивач поставив ТОВ "Стимоіл-Компані" товар загальною вартістю 5464800,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №12/2 від 22.08.2015. Товар отриманий за довіреністю № 71 від 22.08.2015.

Перевезення товару за вказаним договором підтверджується товарно-транспортною накладною № Р12/2 від 22.08.2015.

Здійснення оплати за договором підтверджується випискою за період з 17.08.2015 по 28.08.2015 по поточному рахунку № 2600811742 ТОВ "Сервіспей" відкритому в ПАТ "ПУМБ".

Також, на виконання умов зазначеного договору позивачем надано до суду зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 3 від 20.08.2015 на суму 472950,00 грн з ПДВ та № 4 від 22.08.2015 на суму 73530,00 грн з ПДВ.

Колегія суддів відхиляє посилання податкового органу в акті перевірки на ту обставину, що номенклатура товару, зазначена у податкових накладних відрізняється від номенклатури, визначеної у видатковій накладної, виходячи з наступного.

Так, згідно видаткової та податкових накладних товар є ідентичним, що підтверджується видом товару - "Плівка" та одинаковими розмірами плівки, зазначеними у вказаних документах.

Представник позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції пояснив, що найменування "TATRAFAN" є торгівельною маркою виробника БОПП плівки, яка постачається.

Щодо посилань контролюючого органу в акті, як на підставу нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, на те, що повідомлення про наявні об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадилась діяльність за адресою: м.Луцьк, вул. Рівненська, 76 позивачем до контролюючих органів не подавалось, колегія суддів зазначає наступне.

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною № Р12/2 від 22.08.2015, в якій дійсно вказано пункт навантаження: м.Луцьк, вул. Рівненська, 76 .

В свою чергу, згідно пунктом 2.8 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу, транспортом покупця та за його рахунок, організація перевезення товару та вибір перевізника здійснюються покупцем на власний розсуд.

Так, під час розгляду справи встановлено, що товар, який був реалізований ТОВ "Стимоіл-Компані" придбаний позивачем у ПрАТ "Спільне українсько-словацьке підприємство "Теріхем-Луцьк", що підтверджується договором поставки № 09/01/2013 від 02.01.2013, договором про внесення змін № 1 до договору поставки № 09/01/2013 від 02.01.2013, рахунком-проформою № 2099001681 від 21.08.2015 за договором № 09/01/2013 від 02.01.2013, накладною №2080006745.

Тобто позивач здійснив поставку товару контрагенту на умовах самовивозу, транспортом вказаного підприємства та за його рахунок, зі складу ПрАТ "Спільне українсько-словацьке підприємство "Теріхем-Луцьк".

Також, як встановлено під час розгляду справи, 02.11.2015 року між ТОВ "Сервіспей" (постачальник) та ТОВ "Фороил-ЛТД" (покупець) укладено договір поставки № 021115, згідно якого, в порядку та на умовах, визначених договором постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, найменування, кількість, ціна за одиницю виміру якої тощо погоджується сторонами у кожному конкретному замовленні, найменування товару - паковальні матеріали, зокрема, плівки (поліпропіленові, поліетиленовіта ін.) різних параметрів, сторони можуть передбачати інші умови поставки та оплати товару, ніж передбачені даним договором, шляхом укладення додаткової угоди або підписання специфікації.

Згідно з п. 2.5 договору, постачальник з кожною партією товару зобов'язаний надавати покупцю видаткову накладну, яка повинна містити інформацію про найменування та ціни товару.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW (м. Харків), місце доставки - "склад Постачальника" у відповідності до вимог міжнародних правил Incoterms в редакції 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору, якщо інше не вказано в додатковій угоді до даного договору (п 2.8 договору).

Відповідно до п. 2.10 зазначеного договору, перехід ризиків та права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної на товар.

03.11.2015 року позивач поставив ТОВ "Фороил-ЛТД" товар загальною вартістю 119480,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 32 від 03.11.2015, товар отриманий за довіреністю № 97 від 03.11.2015.

Перевезення товару за вказаним договором підтверджується товарно-транспортною накладною № Р32 від 03.11.2015.

Здійснення оплати за договором поставки підтверджується випискою за період з 01.11.2015 по 30.11.2015 по поточному рахунку №2600811742 ТОВ "Сервіспей" відкритому в ПАТ "ПУМБ".

Здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фороил-ЛТД" підтверджується зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних податковою накладною № 2 від 03.11.2015.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

З приводу посилання скаржника на наявність помилок при складанні ТТН та не зазначення у них всієї необхідної інформації, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у ТТН певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

З приводу посилання податкового органу, як на підставу відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій, на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 по справі №428/1898/16-к щодо ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст.28, ч. 1 ст. 205 та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, основне питання, яке має значення для вирішення цього адміністративного спору, пов'язане із оцінкою вироків у кримінальному провадженні, якими встановлена фіктивність контрагентів, за результатами взаємовідносин з якими позивачем сформовано відповідні показники.

Сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31.07.2018 року по справі №808/1507/16 та від 20.12.2018 року по справі №826/20081/16.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2018 у справі №805/649/15-а, відсутність у вироку конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи спростовує доводи заявника касаційної скарги, що цей вирок є належним доказом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

У постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 по справі № 428/1898/16-к не було встановлено, що позивач мав господарські відносини із ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД", а обставини господарської діяльності між підприємствами не досліджувались.

Крім того, зі змісту вироку вбачається, що незаконні дії посадових осіб ТОВ "Стимоіл-Компані" та ТОВ "Фороил-ЛТД" були спрямовані на формування штучного податкового кредиту контрагентам-покупцям та відповідно зменшення податкових зобов'язань контрагентів-покупців у вигляді несплати податку на додану вартість.

В свою чергу, позивач у взаємовідносинах із вищевказаними контрагентами був постачальником, тобто право на податковий кредит і як наслідок, можливість мінімізації податкових зобов'язань в результаті вказаних господарських правовідносин, не виникало.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача.

В свою чергу, колегія суддів вважає помилковим посилання податкового органу на постанову Верховного Суду від 16.01.2018 по справі № К/9901/1478/18, згідно якої недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Так, у вищезазначеній справі оскаржувалась неправомірність здійсненого податковим органом донарахування податкових зобов'язань щодо повноти та правильності формування податкового кредиту за наслідками здійснених господарських операціях, у яких позивачі здійснювали купівлю товару чи послуг, а не його продаж. Тобто, предметом спору у цій та аналогічних справах було правомірність прийняття платником податків до обліку та подальше формування податкового кредиту на підставі спірних податкових накладних, в тому числі таких, які були підписані від імені особи щодо якої ухвалений вирок, яким підтверджено діяння та вчинення особою винних дій відносно фіктивної діяльності контрагента позивача.

В той же час, у даній справі предметом спору є правомірність здійснених відповідачем збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за наслідками здійснених позивачем спірних господарських операцій з продажу товару. У цих операціях позивач не здійснював переказ коштів на сплату вартості товару/послуг, отримуючи податкові накладні, на підставі яких формував би податковий кредит, а навпаки, отримував кошти, здійснюючи формування податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість.

При цьому, податковим органом не заперечувалось того факту, що нарахування та сплата позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями була здійснена своєчасно та в повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року по справі №2040/8031/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспей" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець Повний текст постанови складено 15.04.2019 року.