Постанова

від 08.10.2009 по справі 2-а-2455/2009

ДЖАНКОЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

№ 2-а-2455/2009 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня  2009 року

м. Джанкой

Джанкойський міськрайонний  суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження  адміністративну справу за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі  Автономної Республіки Крим про зобов’язання  зробити перерахунок недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни,-

встановив:

Позивачка  25.08.2009 року звернулася  до суду з зазначеною позовною заявою. Свої вимоги мотивує наступним. Вона  відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. Відповідно до ст. 6 цього закону  Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але соціальна допомога, яка передбачена статтею 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року, виплачується їй  не в повному обсязі, внаслідок чого порушені її законні права. Просить зобов’язати відповідача здійснити нарахування недоотриманого підвищення до пенсії  за період з 01.08.2008 року по 01.08.2009  в розмірі 1169, 20 грн.

Позивачка  надала суду письмову заяву, в якої  просить  розглянути справу за її  відсутності, підтримала  позовні вимоги.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов, згідно яких просив  розглянути справу у відсутності представника відповідача та відмовити у  задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи наступним. Ухвалою Конституційного суду України від 19.05.2009 року № 27-у/2009 року встановлено, що  у ч. 3 ст. 28 ЗУ  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закладено однозначну вимогу  щодо застосування  мінімального розміру пенсії за віком, встановленого  у абзаці першому частини першої ст. 28  зазначеного закону виключно для розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого цим законом на інші правовідносини, що виникають  на підставі інших законів, дає підстави стверджувати  про наявність прогалини у законодавчому регулювання виплат дітям війни, передбаченого ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV. Також відповідач посилався у запереченнях на  ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, за рахунок інших джерел фінансування державна соціальна допомога не сплачується.

Оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.208 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих громадян», яка набрала законної сили з 22.05.2008 року є єдиним нормативно-правовим актом, яким визначений  розмір соціальної гарантії  дитині війни, ОСОБА_3, як орган державної виконавчої влади, діючи на підставі, в рамках повноважень та способом, передбаченим Конституцією та діючим  законодавством, робило виплату зазначеної соціальної допомоги на підставі зазначеної постанови. У зв’язку з чим вважає, що відповідач повністю виконав свої зобов’язання щодо виплати  соціальної допомоги як дитині війни. Також згідно із ч. 5 ст.18, ч.2 ст.73 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не можуть використовуватись на цілі, не передбачені цим законом, при цьому вичерпний перелік таких цілей встановлено ст.73 зазначеного закону. Преамбулою цього закону встановлено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється шляхом внесення змін до цього закону. На підставі вищевикладеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з пунктом 10 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження — розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та наявними доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 народилася 12.06.1943 року,  що підтверджується паспортом громадянки України серії ЕС 052659,  виданим Джанкойським МРВ ГУ МВС України в Криму 15.02.1996 року,  отримує пенсію за віком і відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням №182655 (а.с.5). Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, позивач  має право на отримання державної соціальної допомоги  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За період, зазначений позивачкою  в позовній заяві, а саме з серпня 2008 року по 31 липня 2009 року позивачці не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі АР Крим щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що не оспорюється сторонами і підтверджено відповідачем у письмових запереченнях.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим Постановою Пенсійного Фонду України №8-2 від 30.04.2002 року,  ОСОБА_3 Пенсійного фонду України (далі — Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі — ОСОБА_3) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Відповідач  - ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади – самостійною юридичною особою та суб’єктом владних повноважень.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позивачка  є особою, що віднесено до категорій осіб, визнаних дітьми війни, оскільки є громадянкою  України та народилася  12.06.1943 року, тобто на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003 передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,  з  01.07.2008 - 482,00 грн., з 01.10.2008 - 498,00 грн. (стаття 58 розділу І). Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 викладено в такій редакції «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»)  до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» (пункт 41 розділу ІІ).

Згідно із ст. 54  Закону  України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

У грудні 2008 року відповідно до Закону  України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність складав 498,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України  від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнаних неконституційними.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 року (п. 8) встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах:  з 1 липня 2008 року - 48,2 грн. та з 1 жовтня 2008 року - 49,8 грн.

Позивачці ОСОБА_2 відповідно до довідки, виданої ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим за період з серпня 2008 року по 01.08.2009 року підвищення до пенсії , як дитині війни, виплачено в наступному розмірі:

п/п

місяць

сума (грн.)

2008 рік

1

серпень

48,20

2

вересень

48,20

2

жовтень

49,80

3

листопад

49,80

 4

грудень

49,80

2009 рік

1

січень

49,80

2

лютий

49,80

       3

березень

49,80

4

квітень

49,80

5

травень

49,80

6

червень

49,80

7

липень

49,80

                     всього:

594, 40

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.

Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Відповідно до Конституції України, Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, встановлено, що судами України при розгляді справ повинні застосовуватися Конвенція про захист прав людини і практика Європейського суду як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до “Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадян” кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи  “Кечко проти України” Європейським судом з прав людини зауважено, що у межах свободи дій Держави, вона може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок    (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

   Беручи до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних коштів і посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не можуть прийматися до уваги.

Отже, положення ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2008 рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вищезгаданого  рішення Конституційного Суду України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже, позивачка за період  з  22.05.2008 до цього часу мала право на отримання  доплати  до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається з довідки відповідача,  розмір виплат спірного підвищення до пенсії позивачці складав:  з серпня 2008 року по вересень 2008 року (включно) – 48,20 грн. щомісячно; з жовтня 2008 по серпень 2009 року  – 49,80 грн. щомісячно.

З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з серпня 2008 року по серпень 2009 року розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачці як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж фактично виплачувалося у заниженому розмірі.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене Постанова Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року суперечить зазначеній нормі закону та згаданим Рішенням Конституційного Суду України і положенням Конституції України, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно до частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, неврегульованість на законодавчому рівні  порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути  підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», інші нормативно-правові акти, яки б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, відсутні.

Посилання на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» безпідставні та необґрунтовані, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Мінімальна пенсія, встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.

Безпідставними є  посилання на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та зазначеною нормою закону.

Відповідно положень статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконним та зобов’язати відповідача відновити порушене право відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум. Таким чином, суд зобов’язує відповідача здійснити нарахування та провести відповідні виплати позивачеві за період з серпня 2008 року по 31 липня 2009 року підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого у 2008 -2009 роках  з урахуванням сплачених сум за цей період.

Посилання на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу, суд вважає нікчемними, оскільки відповідно до пункту 1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

За таких обставин, належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим.

Суд відповідно до вимог ст. 94 КАС Ураїни стягує з Державного бюджету України судові витрати на користь позивачки.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 8-11, 71, 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

ПОСТАНОВИВ:

1.    Позов задовольнити  у повному обсязі.

2.   Зобов'язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Джанкойському районі  Автономної  Республіки  Крим   здійснити перерахунок та провести відповідні виплати підвищення до пенсії  ОСОБА_2  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого у 2008-2009 роках з  серпня 2008 року по 31 липня 2009 року  з урахуванням сплачених сум за цей період.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2    судовий збір в сумі 03 грн. 40   коп.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня оголошення у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня оголошення через Джанкойський міськрайонний суд  Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

                    Суддя                             Н.А.Старова