Постанова

від 10.04.2019 по справі 722/693/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 року м. Чернівці

справа № 722/693/18

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанська Н. К.

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.

секретар Андрушків С.П.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника Мар'ян І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ратушенко О.М.,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Посилалася на те, що з 02 жовтня 1994 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який був розірваний рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2014 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім'єю до серпня 2017 року.

Під час зареєстрованого шлюбу ними було розпочато будівництво господарської будівлі (об'єкта торгівлі) на земельній ділянці площею 0,25 га, розташованої за адресою по АДРЕСА_1, яку їй було передано у власність рішенням Вашковецької сільської ради №10/18-09 від 28 січня 2009 року.

9 вересня 2013 року ОСОБА_1 здійснила поділ належної їй земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,1277 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та земельна ділянка площею 0,1223 га, кадастровий номер НОМЕР_2, на якій розміщена спірна господарська будівля.

17 вересня 2013 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га, кадастровий номер НОМЕР_2, а 28 серпня 2015 року внаслідок постійного наполягання відповідача на відчужені на його користь вказаної земельної ділянки, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

Після укладення зазначеного договору вона з ОСОБА_3 продовжувала проживати однією сім'єю та продовжували будівництво господарської будівлі, яке завершили у 2017 році.

В серпні 2017 року, після реєстрації за собою права власності на спірне майно, ОСОБА_3 залишив сім'ю та переїхав проживати до своєї матері.

Посилаючись на вказані обставини та на норми ст..ст.70,74 СК України, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в період часу з червня 2014 року по серпень 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину господарської будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 та виділити Ѕ вказаного спірного майна в натурі.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період часу з червня 2014 року по серпень 2017 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину господарської будівлі (громадський будинок, згідно технічного паспорта НОМЕР_3 від 15 січня 2018 року), яка розташована по АДРЕСА_2.

Позовну вимогу про виділення в натурі у власність ОСОБА_1 Ѕ частини господарської будівлі залишено без розгляду.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На вказане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що судом першої інстанції на порушення вимог ст..40 ЦПК України не було розглянуто заяву про відвід, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

Зазначає, що після розірвання шлюбу він з позивачкою спільно не проживав, не був пов'язаний спільним побутом і не мав взаємних прав та обов'язків, оскільки з січня 2015 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, що підтверджується рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року, яким встановлено факт проживання з ОСОБА_5 в період з 01 січня 2015 року по 37 липня 2018 року.

Крім того, спірну господарську будівлю він будував за власні кошти, які заробив та позичив, а не за спільні, як помилково про це зазначено судом першої інстанції.

Також посилався на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду з даним позовом, так як сторони розлучилися 27 травня 2014 року, а тому строк позовної давності сплив 27 травня 2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом установлено, що з 02 жовтня 1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2014 року (а.с.8 Т.1).

Рішенням виконавчого комітету Вашковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області №68 від 22 липня 2009 року позивачці ОСОБА_1 було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для будівництва об'єкту торгівлі на належній їй земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_3 (а.с.11 Т.1).

14 жовтня 2011 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Сокирянської районної державної адміністрації ОСОБА_1 видано будівельний паспорт на будівництво за вказаною адресою господарської споруди (а.с.13-14 Т.1).

09 вересня 2013 року ОСОБА_1 здійснила поділ належної їй земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,1277 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та земельна ділянка площею 0,1223 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується копіями витягів з державного земельного кадастру (а.с.17-23 Т.1).

17 вересня 2013 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а 28 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу даної земельної ділянки (а.с.22-24 Т.1).

Згідно копії декларації про готовність до експлуатації об'єкта, господарська будівля, розташована по АДРЕСА_1, загальною площею 247,40 кв.м., визнана готовою до експлуатації, про що видано технічний паспорт від 06 грудня 2016 року (а.с2-4 Т.2).

Згідно копії інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 19 серпня 2017 року ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на спірну господарську будівлю (а.с.26-27 Т.1).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Із матеріалів справи та показів свідків вбачається, що після розірвання шлюбу позивач та відповідач по справі фактично продовжували проживати однією сім'єю до серпня 2017 року, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти продовжувалось будівництво спірної господарської будівлі, яке було розпочате ще за час перебування в зареєстрованому шлюбі.

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснила, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 товаришували сім'ями, неодноразово здійснювали відпочинкові подорожі разом. На протязі 2015 -2017 років їздили разом на відпочинок на термальні озера, Буковель, р.Дністер, під час яких останні поводили себе як подружжя. Окрім цього, 29 січня 2017 року ОСОБА_3 святкував свій 45-ти річний ювілей в належному їй ресторані, в ході якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були разом.

В суді першої інстанції також була допитана в якості свідка донька сторін ОСОБА_7, яка повідомила суду, що дізналася про розлучення батьків наприкінці 2015 року. Разом з тим, після розірвання шлюбу батьки продовжували проживати разом, відносини між ними не погіршувались. Вони разом займались підприємницькою діяльністю, будували будинок, у них був спільний бюджет, оскільки всі зароблені гроші вони зберігали в одному місці, з яких здійснювалася оплата потреб сім'ї, в тому числі і будівництво приміщення магазину. В спірний період часу неодноразово разом їздили на відпочинок.

Даним обставина суд першої інстанції дав належну оцінку, а відповідач у своїй апеляційній скарзі їх не спростував.

Крім цього, в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтвердила, що дійсно до 2017 року вони разом з відповідачем та дітьми неодноразово їздили на відпочинок в Болгарію, Буковель, Косіно. Вона організувала святкування 45-річного ювілею відповідачеві. Родина та друзі вважали їх однією сім єю.

Дані обставини не зміг спростувати в суді апеляційної інстанції відповідач. Його пояснення, що він ночував в будинку позивачки як гість і їздив на відпочинок для того, щоб не травмувати дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються іншими доказами.

Судом також належним чином досліджено та надано оцінку доказам на підтвердження того, що сторони придбавали будівельні матеріали та отримували грошові кошти у позику, які витрачалися ними на будівництво спірної господарської будівлі.

Зокрема, згідно довідки виданої ДП Підприємство ДКВС України, ОСОБА_3 у 2009 році придбавав камінь стіновий та борошно вапнякове, що свідчить про придбання цих будівельних матеріалів та початок будівництва спірної будівлі під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачкою. Дані обставини відповідачем не спростовано.

З накладних виписаних на ім'я ОСОБА_1 від 3 липня 2013 року, 3 травня 2014 року, 6 червня 2016 року, 16 серпня 2013 року, 1 липня 2015 року, 6 серпня 2012 року вбачається, що останньою також придбавалися будівельні матеріали для будівництва спірної будівлі. Відповідачем не доведено, що позивачкою в період їхнього проживання без реєстрації шлюбу велося будівництво інших споруд та вказані будівельні матеріали були нею використані в інших цілях.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, щодо доведеності факту проживання однією сім'єю.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна господарська будівля була побудована саме за кошти відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та даним доводам вже була надана оцінка судом першої інстанції. Відповідач не спростував презумпцію спільності майна, набутого під час проживання з позивачкою без реєстрації шлюбу.

Посилання апелянта на те, що він з січня 2015 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, що встановлено рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року є безпідставним, оскільки на момент його звернення з даною апеляційною скаргою вказане рішення не набрало законної сили, а отже обставини встановлені цим рішенням не мають правового значення під час вирішення даної справи.

Окрім цього, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасовано рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, зокрема, що суд першої інстанції обмежив відповідача у праві правничої допомоги адвокатом Дронь В.А. є безпідставними. Так, на всіх судових засіданнях правову допомогу відповідачу надавав адвокат Мар'ян І.С. Жодного разу відповідач не заявив суду про бажання, щоб надавав правову допомогу адвокат Дронь В.А. Крім того, суд апеляційної інстанції викликав на розгляд справи адвоката Дронь В.А., проте він не з явився і не повідомив суд про причини неявки в судове засідання. В суді апеляційної інстанції, так само як і в суді першої інстанції, відповідачу надавав правову допомогу адвокат Мар'ян І.С. Колегія суддів вважає, що відповідачу ОСОБА_3 було забезпечено право на надання правової допомоги. Проте, який саме адвокат буде здійснювати цю правову допомогу - це виключне право сторони.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув відвід судді. Як вбачається з матеріалів справи, що відвід судді в суді першої інстанції був заявлений перед винесенням судового рішення.

Відповідно до ст.39 ЦПК України відвід повинен бути мотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_3 у передбачені процесуальним законом строки не заявляв відвід судді, а заявив його лише перед ухваленням судового рішення. За таких обставин, суд правомірно залишив заяву про відвід без розгляду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Разом з поданням відзиву на апеляційну скаргу, адвокат ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, подала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які особа понесла та очікує понести у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції на суму 5763 грн.

10 квітня 2019 року в судовому засіданні адвокатом ОСОБА_2 подано звіт (акт) про надані ОСОБА_1 послуги з надання правничої допомоги на суму 5186,70, та квитанції про їх оплату на суму 5187,40 грн.

Так, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до звіту (акта) про надані послуги у суді апеляційної інстанції від 10 квітня 2019 року Адвокатським об'єднанням Поляк і партнери були надані ОСОБА_1 наступні види робіт при розгляді справи в суді апеляційної інстанції: 19 лютого 2019 року ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовка відзиву на апеляційну скаргу (4:00 год.); 19 лютого 2019 року направлення відзиву на апеляційну скаргу сторонам та подача відзиву на апеляційну скаргу з додатками до суду (0:40 год.); 19 лютого 2019 року підготовка заяви про ознайомлення з матеріалами справи (0:15 год.); 20 лютого 2019 року ознайомлення з матеріалами справи в суді (0:20 год.); 27 лютого 2019 року підготовка до судового засідання та представництво інтересів у судовому засіданні (0:15 год.); 20 березня 2019 року підготовка до судового засідання та представництво інтересів у судовому засіданні (0:15 год.); 10 квітня 2019 року підготовка до судового засідання та представництво інтересів у судовому засіданні (1:00год.).

Згідно звіту (акта) про надані послуги від 10 квітня 2019 року година роботи адвоката який надавав правову допомогу становить 768,40 грн.

На підтвердження оплати наданих послуг надано чек №506002 на суму 577 грн та чек №502001 на суму 4610,40 грн.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 та його адвокат не заперечували проти розміру правової допомоги, зазначеного у звіті.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5186,70 грн.

Такий розмір витрат на правничу допомогу колегія суддів визнала співмірним із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5186,70 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 15 квітня 2019 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І. Владичан

І.Н. Лисак