Постанова

від 18.03.2019 по справі 544/1201/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 544/1201/17 Номер провадження 22-ц/814/205/19Головуючий у 1-й інстанції Ощинська Ю.О. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.,

суддів: Кривчун Т.О., Кузнєцової О.Ю.,

секретар: Радько О.М.

за участю представника позивача - адвоката Павличенка В.Г.

представника відповідача - адвоката Омельченка О.В.

розглянувши відкритому судовому засіданні у м. Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до Березоворудської сільської ради Пирятинського району Полтавськоїобласті про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Березоворудської сільської ради Пирятинського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю площею 5,0409 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Березово-рудськоїсільської ради.

Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 1990 року постійно проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1.

Приблизно на початку 2000-х років за домовленістю з громадянкою ОСОБА_5, яка постійно проживала на той час в АДРЕСА_2, він почав обробляти та утримувати належну їй земельну ділянку площею 5,0409 га.

Вищезазначена земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акта серія НОМЕР_1, виданого останній 02 липня 2001 року згідно рішення виконкому Березоворудської сільської Ради народних депутатів від 14 березня 2001 року.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла. Оскільки жодні спадкоємці чи будь-які інші особи з приводу використання позивачем вказаної земельної ділянки не звертались, він продовжував її обробляти, доглядати та користуватись нею, водночас регулярно та своєчасно сплачуючи всі необхідні платежі та збори.

З наведених підстав позивач вважає, що в нього виникло право звернутись до суду з зазначеними позовними вимогами та просив визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку за набувальною давністю.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовлено у повному обсязі.

Додатковим рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2018 року вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржене ним рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважає, що районним судом не взято до уваги свідчення свідків, зокрема свідка ОСОБА_6, яка повідомила, що він обробляв землю з 2001 року, оскільки вона обробляє з того ж самого року сусідню земельну ділянку; свідка ОСОБА_7 - колиш-нього сільського голови, який також підтвердив, що він - позивач саме з 2001 року вносить відповідні платежі за користування спірною земельною ділянкою; також свідка ОСОБА_8 - колишнього директора радгоспу-технікуму, який засвідчив, що починаючи з 2001 року позивач для обробітку вказаної земельної ділянки брав у нього сільськогосподарську техніку.

На думку позивача, районний суд безпідставно зробив висновок, що ним не доведено, факт використання спірної земельної ділянки з 2001 року, тобто протягом понад 15 років, як на те вимагає чинне законодавство.

На апеляційну скаргу ОСОБА_4 свій відзив надала Березоворудська сільська рада, в особі її сільського голови - ОСОБА_9, в якому останній, спростовуючи доводи позивача, просив апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказував, що позивачем не доведено факт добросовісного заволодіння чужим майном, зокрема того, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Володілець не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.

Оскільки, позивач знав, що володіє оспорюваною земельною ділянкою, яка належала іншому власнику, - даний факт виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які брали участь у судовому засідання апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що на підставі рішення Березоворудської сільської Ради народних депутатів від 14 березня 2001 року ОСОБА_5 02 липня 2001 року було видано Державний акт на право приватної власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 5,0409 га, цільовим призначенням - ведення особистого підсобного господарства /а. с. 6/.

Відповідно до копії актового запису про смерть №16, складеного 23 липня 2006 року виконавчим комітетом Володимирівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 - померла /а. с. 59/.

Спадкова справа на майно померлої ОСОБА_5 заведена не була та відповідно не реєструвалась у Спадковому реєстрі /а. с. 65-66, 68-69, 74-75/.

Згідно довідок від 24 лютого 2016 року №373 та №374, виданих виконавчим коміте-том Березоворудської сільської ради Пирятинського району Полтавської області, позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно використовує земельну ділянку площею 5,0409 га, яка розташована на території Березоворудської сільської ради з 2006 року по даний час, яка належала ОСОБА_5 до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 /актовий запис №16 від ІНФОРМАЦІЯ_5/.

Заборгованість по оплаті за землю відсутня /а. с. 8/.

За довідкою Березоворудської сільської ради Пирятинського району №293 від 12 березня 2018 року копії квитанцій на прийом податкових платежів з фізичних осіб за період з 2001 по 2008 рік були обревізовані, архів за вказані роки не зберігся (термін зберігання 3 роки). Проте, є відомості, що за 2009 рік земельний податок в сумі 63,47 грн. одержано від ОСОБА_5 Відповідно до копії квитанції на прийом податкових платежів серії МС №714590 від 16 червня 2009 року податковий платіж було отримано від ОСОБА_5 /а. с. 45-46/.

Починаючи з 2010 року вказаний земельний податку щороку сплачував ОСОБА_4, вказуючи в квитанціях, що податок сплачується ним в інтересах ОСОБА_5 /а. с. 48-54/.

За вищенаведених обставин, районний суд дійшов висновку, що оскільки платників земельного податку до 2009 року включно встановити неможливо, - позивачем доведено факт його безперервного володіння спірною земельною ділянкою починаючи саме з 2010 року - а тому на момент звернення позивача до суду з даним позовом, десятирічний термін володіння майном не минув.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За нормами статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 344 Цивільного Кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Відповідно до ст. 119 Земельного Кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Такий правовий висновок сформований у Постанові Верховного Суду у справі №742/2916/15-ц від 11 квітня 2018 року при вирішенні спору про визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За роз'ясненнями, наведеними в пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізовано Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , - при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволо-дінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності ; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

В той же час у володінні позивача відсутня ознака добросовісності, оскільки позивач завжди знав про належність земельної ділянки на праві приватної власності іншій фізичній особі, що особисто підтвердив наданням до своєї позовної заяви копії Державного акту НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5

Домовленість між ОСОБА_5, яка була власником земельної ділянки площею 5,0409 га та позивачем ОСОБА_4 щодо обробітку землі та її утримання - виключає добросовісність набуття нерухомого майна, що в свою чергу вказує на відсутність підстав визнання за позивачем права власності на дане майно в порядку набувальної давності.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача про передачу у власність земельної ділянки на підставі статті 119 Земельного Кодексу України.

З урахуванням наведених обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4, обґрунтовано відмовивши у задоволенні його позовних вимог.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування - не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2018 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кривчун Т.О.

Кузнєцова О.Ю.