Постанова

від 15.04.2019 по справі 911/2238/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р. Справа№ 911/2238/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019

у справі № 911/2238/18 (суддя Саванчук С. О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербезпека ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп"

про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст первісних позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтербезпека ЛТД звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за усним договором купівлі-продажу товару, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербезпека ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербезпека ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп" про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербезпека ЛТД" 86739,81 грн. основного боргу, 135,46 грн. 3 % річних, 1761,71 грн. судового збору.

Відмовлено в іншій частині позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність у відповідача грошового зобов'язання, строк виконання якого настав, натомість останнім таке зобов'язання виконано не було. Відтак, позовна вимога про стягнення 86 739,81 грн. основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі. В той же час, судом першої інстанції було здійснено власний розрахунок 3 % річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019 у справі № 911/2238/18 скасувати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що видаткові накладні № ІБ-013466 від 29.08.2017, № ІБ-01348 від 29.08.2017, № ІБ-013467 від 07.09.2017 не відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Також апелянт зазначив, що на вказаних видаткових накладних міститься підпис, який нагадує факсимільне відтворення підпису директора ТОВ Комкон Груп , що не було погоджено сторонами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/2238/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019 у справі № 911/2238/18 та роз'яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю Інтербезпека ЛТД поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Комкон Груп отримано товар за видатковими накладним № 4861 від 12.11.2015 на суму 17110,00 грн., № 6288 від 02.02.2016 на суму 4503,38 грн., 6284 від 04.02.2016 на суму 3500,00 грн., № 6286 від 04.02.2016 на суму 35148,25 грн., № 6390 від 11.02.2016 на суму 8929,78 грн., № ІБ-00002051 від 13.05.2016 на суму 5840,68 грн., № ІБ-00002159 від 18.05.2016 на суму 1134,30 грн., № ІБ-013466 від 29.08.2017 на суму 3984,75 грн., № ІБ-013468 від 29.08.2017 на суму 2128,67 грн., № ІБ-013467 від 07.09.2017 на суму 4460,00 грн., всього на суму 86 739,81 грн.

Як зазначає позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого товару позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 06.09.2018 про оплату товару протягом 7 днів з дня отримання повідомлення, що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними ПАТ "Укрпошта": № 0405339570922 від 06.09.2018, № 0405339570787 від 06.09.2018.

Однак, вказану вимогу відповідачем було залишено без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю у відповідача обов'язку з оплати отриманого товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Колегією суддів встановлено, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну та підпис уповноважених осіб сторін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, підписаним сторонами. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару відповідачеві позивачем було надано видаткові накладні № 4861 від 12.11.2015 на суму 17110,00 грн., № 6288 від 02.02.2016 на суму 4503,38 грн., 3 6284 від 04.02.2016 на суму 3500,00 грн., № 6286 від 04.02.2016 на суму 35148,25 грн., № 6390 від 11.02.2016 на суму 8929,78 грн., № ІБ-00002051 від 13.05.2016 на суму 5840,68 грн., № ІБ-00002159 від 18.05.2016 на суму 1134,30 грн., № ІБ-013466 від 29.08.2017 на суму 3984,75 грн., № ІБ-013468 від 29.08.2017 на суму 2128,67 грн., № ІБ-013467 від 07.09.2017 на суму 4460,00 грн., всього на суму 86 739,81 грн.

Твердження апелянта про те, що видаткові накладні № ІБ-013466 від 29.08.2017, № ІБ-01348 від 29.08.2017, № ІБ-013467 від 07.09.2017 не відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме в графі отримав міститься підпис, який не дає ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції, спростовується наступним.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, не зазначення особи, яка підписала видаткові накладні, за умови можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції (а саме ТОВ Інтербезпека ЛТД та ТОВ Комкон Груп ) та можливості встановити обсяг господарської операції не є підставою для невизнання господарським судом здійсненої між сторонами господарської операції щодо передачі у власність покупця (відповідача) спірного товару.

Також, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільняли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах може бути підставою для застосування до відповідальних винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності, втім, не звільняє покупця від обов'язку оплатити товар.

Стосовно доводів апелянта, що підписи на спірних видаткових накладних нагадують факсимільне відтворення підпису, колегія суддів відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що на видаткових накладних № ІБ-013466 від 29.08.2017, № ІБ-01348 від 29.08.2017, № ІБ-013467 від 07.09.2017 містяться факсимільний підпис директора відповідача.

До того ж, підпис особи, який міститься на накладних від імені відповідача, скріплена печаткою відповідача, що засвідчує легітимність підпису перед третіми особами.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

В той же час, колегія суддів відзначає, що відповідачем не заперечується факт отримання від позивача спірного товару, а тому посилання апелянта на неістотні недоліки первинних фінансових документів колегія суддів вважає необґрунтованими.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отриманий від позивача товар оплачений не був, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 86 739,81 грн.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних за загальний період з 20.09.2018 по 08.10.2018, погоджується з здійсненим розрахунком та вважає його вірним, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 135,46 грн. 3 відсотків річних.

Стосовно заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження вказаних витрат, до матеріалів справи надано договір про надання адвокатських послуг № 0911-02 від 09.11.2015, що укладений між позивачем та адвокатом Солдаткіним О.С, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС № 5213/10 від 28.08.2014 Солдаткіна О.С., ордер серія КС № 364677 на надання правової допомоги позивачу адвокатом Солдаткіним О.С.

В той же час, як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, що позивачем погоджено з адвокатом саме заявлену суму винагороди у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1. договору про надання адвокатських послуг № 0911-02 від 09.11.2015 гонорар адвоката встановлюється у розмірі, визначеному додатком № 2 до даного договору.

Однак, вказаного додатку суду першої інстанції не надано, не надано також детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, більше того, суду не надано доказів фактичного понесення позивачем цих витрат, тобто, сплати їх адвокату.

Зважаючи на вказане, судом першої інстанції було вірно встановлено, що заявлені судові витрати в цій частині не відповідають вимогам статті 126 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджуються наданими суду доказами, відтак, відсутні підстави для покладення їх на відповідача.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отриманий від позивача товар оплачений не був, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 86 739,81 грн.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019 у справі № 911/2238/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комкон Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019 у справі № 911/2238/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2019 у справі № 911/2238/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2238/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко