Рішення

від 15.04.2019 по справі 910/379/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 15.04.2019Справа № 910/379/19 Господарський суд міста Києва у складі: судді Бондаренко Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/379/19 За позовом Закритого акціонерного товариства «Пірс» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67; ідентифікаційний код 23390498) До Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32; ідентифікаційний код 26345558) Про визнання протиправними дій Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Закрите акціонерне товариство «Пірс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо дострокового припинення Договору № 13086-15/3 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 31.10.2015 та Договору № 13087-15/3 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 31.10.2015, що виражені у листом від 10.05.2016 № 005-4697. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 (суддя Бондаренко Г.П.) залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення. 01.02.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.01.2019. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/379/19, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.02.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32. Станом на дату розгляду справи по суті в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ухвала суду від 15.02.2019 була вручена представнику відповідача 21.02.2019. Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: 31.10.2015 між Закритим акціонерним товариством «Пірс» (Позивач, Замовник, Сторона 1) та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Відповідач, Виконавець, Сторона 2) укладено договори щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою № 13086-15/3 (Договір 1) та № 13087-15/3 (Договір 2). Так, предметами даних Договорів визначено зобов'язання Замовника оплати пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою (місце розташування м. Київ, Дніпровський район, просп. Броварський, буд. 9-В (о. Долобецький), на території якого розташовані тимчасові споруди (кіоски площею по 30 кв.м.), функціональне використання яких продаж продуктів та товарів широкого вжитку, власниками яких є Сторона 1 (п. 1.1 Договору 1 та Договору 2). Окрім цього, у п. 1.2 Договору 1 та у п. 1.2 Договору 2 сторони погодили, що Замовник сплачує пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою у розмірі 3     316,43 грн та 2     507,70 грн, відповідно, за два місяці. Розділом ІV вищезазначених Договорів встановлено, що спори за цими Договорами між сторонами розв'язуються шляхом проведення переговорів або в судовому порядку. Щодо строку дії Договорів сторони погодили таке. Так, вони набирають чинності з дат їх укладання та діють до 13.12.2015 (п. 6.1 Договору 1, Договору 2). Окрім цього, Договори може бути пролонговано відповідно до норм законодавства та цих Договорів, за умови якщо комісією з питань розміщення тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначеній території (п. 6.3 Договору 1, Договору 2). Також, у розділі VII зазначених Договорів закріплені приписи щодо умов зміни, розірвання, припинення чинності Договорів. Так, у п. 7.2 Договору 1 та Договору 2 передбачено, що чинність цих Договорів припиняється у разі: 1) невиконання сторонами умов цих Договорів; 2) за згодою сторін, якщо інше не встановлено Договорами або законом; 3) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення Договорів другою стороною та в інших випадках, встановлених Договорами або законом; 4) в інших випадках, передбачених законодавством України; 5) відповідно до положень визначених у рішенні Київської міської ради. Протоколом засідання Комісії з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства № 42 від 26.04.2016 (далі – Протокол Комісії), а саме пунктом 5, було розглянуто звернення Комунального підприємства «Плесо» щодо звільнення земельної ділянки на острові Долобецький (код ділянки 66:059:018) у зв'язку із задоволенням позову Київської міжрайонної прокуратури в інтересах Київської міської ради до Закритого акціонерного товариства «Пірс» (тимчасова споруда № 13086, №13087, № 12993, № 8884). За наслідком розгляду звернення Комісією з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства було вирішено Департаменту містобудування та архітектури анулювати договори пайової участі за заявами № 13086, № 13087 у зв'язку з набранням чинності рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/10953/14 від 18.12.2014 щодо звільнення земельної ділянки на острові Долобецький (код ділянки 66:059:018). На адвокатський запит від 28.08.2018 до Відповідача щодо підстав розірвання раніше встановленого строку, в тому числі, договорів № 13086-15/3 та № 13087-15/3 від 31.10.2015, а також необхідності надати належним чином засвідчені копії документів на підставі яких було розірвано спірні договори, Замовника було повідомлено про виконання доручення від Комісії з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства (Комісія) щодо анулювання договорів пайової участі у зв'язку із набранням чинності рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/10953/14 від 18.12.2014 та невідповідністю конструкцій вимогам до тимчасових споруд. На адвокатський запит від 12.09.2018 Позивача було повідомлено, що на підставі пункту № 5 Протоколу Комісії та невідповідності конструкцій вимогам до тимчасових споруд, Відповідачем були анульовані спірні договори. На адвокатський запит від 07.12.2018 щодо повторного надання належним чином завіреної копії листа, яким повідомлявся Позивач про дострокове припинення дії спірних договорів, Відповідачем надано копію запитуваного листа. Позивач, не погоджуючись з діями Відповідача стосовно дострокового припинення договорів щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою № 13086-15/3 та № 13087-15/3від 31.10.2015, звернувся до суду з даним позовом. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав. Так, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В свою чергу, ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством) і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Крім того, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтерес. Суд також зазначає, що у розумінні процесуального законодавства предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права – заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Відтак обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Обраний позивачем спосіб захисту – шляхом визнання дій відповідача протиправними  не має наслідком ніякого відновлення порушення прав позивача, а відповідно -  не є ефективним. Отже, позивачем обраний неналежний спосіб захисту його прав, що також є підставою для відмови у позові. При цьому, Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору            ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції      й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують      при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору. Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені і у спосіб, не визначений законом або договором, однак такий спосіб захисту має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права. Позов про визнання протиправними дій щодо дострокового припинення спірних договорів заявлено до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації). В свою чергу, зобов'язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) здійснити анулювання спірних договорів було ухвалено Протоколом Комісії, тобто прийнято Комісією, а не відповідачем. При цьому, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)). Судом враховано, що Розпорядженням виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1391 від 28.11.2014 затверджено Положення про Комісію (Положення про Комісію), яким визначено основні завдання, функціональну спрямованість та порядок організації її роботи щодо питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного. Так, у відповідності з вищезазначеним Положенням про Комісію, вона є консультативно-дорадчим органом при виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) та керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами відповідних міністерств, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням (абз. 3, 4 п. 1 Положення про Комісію). В свою чергу, згідно з п. 3 Положення про Комісію, відповідно до покладених на Комісію завдань, в тому числі, приймає рішення щодо анулювання паспортів прив'язки до закінчення строку їх дії та розірвання договорів про сплату пайової участі для сезонних майданчиків у випадку, передбаченому підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 розділу VI Порядку розміщення майданчиків для харчування. Окрім того, у пункті 7 Положення про Комісію зазначено, що робочим органом Комісії є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який здійснює організаційне, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення її діяльності. Тобто Департамент містобудування та архітектури є окремою юридичною особою, що є виконавчим органом Комісії, проте Комісія утворюється та підпорядковується Київській міській державній адміністрації, яка фактично і є юридичною особою, яка приймає рішення. Згідно приписів абзацу 2 пункту 4.4 Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві, затвердженого Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2027 від 07.11.2013 (Порядок № 2027), Комісія утворюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією). Абзацом 8 пункту 1.2 Рішення Київської міської ради «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» № 56/5443 від 24.02.2011 (Рішення № 56/5443) визначено, що до компетенції Комісії входить визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі ТС, будівельним нормам, запровадження додаткових зон обмежень розміщення ТС, розгляд заяв щодо неправомірного надання відмови в укладанні договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою та інші питання, пов'язані з розміщенням ТС, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства. Також, пунктом 2.12 цього Рішення № 56/5443, визначено підстави для припинення дії договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою до закінчення терміну його дії, а саме: звернення суб'єкта господарювання із заявою про розірвання договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою; припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірних відомостей; недотримання суб'єктом господарювання істотних умов договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою; зміна містобудівної ситуації, державних будівельних норм, зміна у розташуванні інженерних мереж, що унеможливлює розташування об'єкта у певному місці (у разі відмови суб'єкта господарювання від запропонованого альтернативного місця розміщення об'єкта); невиконання умов документа, що визначає відповідність намірів суб'єкта господарювання Комплексній схемі, у визначений в ньому термін (при оформлені паспорта прив'язки ТС); анулювання паспорта прив'язки ТС; рішення суду. Так, в матеріалах справи міститься копія листа заступника директора Департаменту № 055-4697 від 10.05.2016, яким Закрите акціонерне товариство «Пірс» повідомлено про те, що відповідно до пункту 5 Протоколу засідання Комісії, Департаменту доручено анулювати договори щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою за заявами № 13086 та №13087 у зв'язку із набранням законної сили рішень Господарського суду міста Києва у справі № 910/10953/14 від 18.12.2014 щодо звільнення земельної ділянки на острові Долобецький (код ділянки 66:059:018) та невідповідністю конструкцій вимогам до тимчасових споруд. Також, в цьому листі зазначено, що Департамент зобов'язаний припинити дію договорів щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою до закінчення терміну його дії у зв'язку з недотриманням суб'єктом господарювання істотних умов. Поряд з цим, у позовній заяві позивач наголошує на тому, що саме відповідачем, тобто Департаментом, порушені його права, які виражені у достроковому припиненні договорів про пайову участь. Позаяк, Суд звертає увагу на той факт, що підставою для анулювання Договорів є Протокол Комісії № 42 від 26.04.2016, яким оформлено відповідне рішення Комісії, яке, окрім того, є чинним, не скасованим та не визнаним у встановленому законом порядку недійсним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/9354/17 від 11.04.2018. Окрім того, суд зауважує на тому, що підставою для прийняття відповідного рішення Комісією щодо анулювання договорів пайової участі за заявами № 13086 та № 13087 слугувало прийняття рішення Господарським судом міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/10953/14, яким зобов'язано Закрите акціонерне товариство «Пірс» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розташовану у м. Києві, Дніпровський район, (код ділянки 66:059:018), площею 950 кв.м. та повернути її Київській міській раді привівши у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. При цьому, оцінюючи доводи позивача під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем не приймалось будь – яке самостійне рішення, наслідком якого було б дострокове припинення Договорів № 13086-15/3, № 13087-15/3 від 31.10.2015 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою. Щодо судових витрат слід зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 статті 4 цього Закону, серед іншого, встановлено що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлюються у таких розмірах складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що з 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатної особи складає 1     921,00 грн. Звертаючись до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3     524,00 грн (як за дві немайнові вимоги станом на 2018 рік). Це підтверджується квитанцією про сплату судового збору від 05.10.2018. Однак, сама позовна заява подана до суду у 2019 році (11.01.2019). Отож, враховуючи, що судовий збір було сплачено у 2018 році за ставками які були діючими на той час, однак, фактично позовну заяву подано до суду у 2019 році, підлягає стягненню з позивача недоплачена сума судового збору у розмірі 318,00 грн в дохід державного бюджету. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача. Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Суд - В И Р І Ш И В: 1. У задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Пірс» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67; ідентифікаційний код 23390498) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32; ідентифікаційний код 26345558) щодо дострокового припинення Договору № 13086-15/3 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 31.10.2015 та Договору № 13087-15/3 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 31.10.2015, що виражені у листом від 10.05.2016 № 005-4697 відмовити. 2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Пірс» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67; ідентифікаційний код 23390498) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ; код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) – 899998; рахунок отримувача – 34314206083017; код класифікації доходів бюджету – 22030101) судовий збір у розмірі 308 (триста вісім) грн 00 коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено та підписано 15.04.2019. Суддя                                                                                                Г.П. Бондаренко