Рішення
від 12.03.2019 по справі 911/2297/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2297/18

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Дудник П.С., розглянувши матеріали

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

01601, м. Київ, Печерський р-н, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінбудінвест»

08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40021445

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Міністерство екології та природних ресурсів України

03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, код ЄДРПОУ 37552996

2) Національний природній парк «Голосіївський»

08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868

3) ОСОБА_1 селищна рада

08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Доківська, буд. 2, код ЄДРПОУ 04360600.

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників:

прокурор - Буцмак А.Ю. (посвідчення № 034564 від 20.07.2015) ;

позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 07-20/4 від 05.02.2019, посвідчення № 004161 від 22.06.2016).

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 04.02.2019, посвідчення № 4775 від 13.12.2011);

третьої особи 1 - не з'явився;

третьої особи 2 - не з'явився;

третя особа 3 - не з'явився;

обставини справи:

До господарського суду Київської області (вх. № 2378/18 від 19.10.2018) надійшла позовна заява Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінбудінвест» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Міністерство екології та природних ресурсів України, 2) Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.11.2018 прийнято позовну заяву Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2018 відкладено підготовче засідання на 18.12.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2018 відкладено підготовче засідання на 15.01.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.01.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.01.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 селищну раду та відкладено підготовче засідання у справі на 07.02.2019.

Через канцелярію господарського суду Київської області 07.02.2019 надійшло клопотання прокурора (вх. № 2571/19 від 07.02.2019) про долучення до матеріалів справи доказів.

Через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача (вх. № 2577/19 від 07.02.2019) про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 26.02.2019.

Через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника (вх. № 3177/19 від 15.02.2019).

Через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника (вх. № 3631/19 від 21.02.2019).

Через канцелярію господарського суду Київської області прокурором подано письмові пояснення (вх. № 3911/19 від 26.02.2019).

Через канцелярію господарського суду Київської області відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 3935/19 від 26.02.2019), що обгрунтоване перебуванням єдиного представника товариства в іншому судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.02.2019 відкладено судове засідання 12.03.2019.

Через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи - 2 надійшла заява (вх. № 4613/19 від 07.03.2019) про розгляд справи без участі представника.

Через канцелярію господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 4884/19 від 12.03.2019).

Через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 4872/19 від 12.03.2019).

У судове засідання 12.03.2019 з'явився представник позивача та прокурор, які підтримали позовні вимоги у повному обсязі та представник відповідача, який заперечував проти задоволення позову, представники інших учасників справи у судове засідання не з'явились, про дату, місце та час судового розгляду повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 12.03.2019 відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

Рішенням ОСОБА_1 селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22 в смт Коцюбинське" від 24.12.2008 № 1898/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 та передано йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт Коцюбинське по вул. Озерній, 22.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 903299 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0046, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.06.2009 № 590 земельну ділянку площею 0,15 га продано ОСОБА_5

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЛ №416219 на право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" від 14.09.2015 № 1 та акту прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 22.02.2016 № 3 ОСОБА_5 передав вищезазначену земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності № 30814104 від 05.08.2016 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0046 за Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ".

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.04.2014 у справі № 367/573/13-ц визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22 в смт Коцюбинське" від 24.12.2008 № 1898/25-5 та виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:040:0046.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, а на момент прийняття спірних рішень межі смт ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Короткий зміст позовних вимог

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянки незаконно вибула з власності держави поза її волею і набута у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" від особи, яка не мала права її відчужувати та враховуючи те, що земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю про що набувач зобов'язаний був знати, а, отже, повинен був передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, наявні підстави для витребування вказаної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі статті 388 Цивільного кодксу України.

Аргументи прокурора та позивача

1. Підставою для звернення прокурора є порушення прав Кабінету Міністрів України як законного власника земельної ділянки у зв'язку із перевищенням органом місцевого самоврядування - ОСОБА_1 селищною радою Київської області, наданих повноважень щодо розпорядження землею, яка знаходилась у віддані, що встановлено рішеннями Ірпінського міського суду Київської області від 17.04.2013, від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц, якими визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 24.12.2008 № 1898/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22 в смт Коцюбинське" від 24.12.2008 № 1898/25-5 та виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:040:0046, тобто, наявний преюдиційний факт про перевищення ОСОБА_1 селищною радою повноважень під час розпорядження спірної земельної ділянки, який не підлягає доведенню у цій справі на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

2. Крім того, відповідно до наявної у матеріалах справи інформаційної довідки Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 територія на якій розташована спірна земельна ділянка є лісом.

На підставі постанови ЦК КПУ і ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва та, на момент створення, його загальна площа становить 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано Київське державне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд , державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство , рішень про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Тобто, враховуючи вимоги статтей 76, 77 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статтей 17, 35, 45, 47 Лісового кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття радою рішення про передачу земельної ділянки у власність), спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності та не могла бути передана у власність фізичній особі.

3. Згідно з листом управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 встановлено, що спріна замельна ділянка з урахуванням попереднього функціонального зонування знаходиться у 18 кварталі Національного природного парку Голосіївський та одночасно відноситься до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом, що також підтверджується Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , згідно з яким, розширення меж парку відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме: кварталів 100,101,110,111,113,116,117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва, тобто, зазначеними матеріалами підтверджується факт знаходження земельної ділянки з кадастровим № 3210946200:01:040:0046 площею 0,15 га в межах Національного природного парку Голосіївський .

Отже, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення.

4. Відносно аргументів відповідача про правомірність звернення прокурора з позовною заявою, зазначено таке.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті, у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з частиною 9 статті 149 Земльного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою, восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, враховуючи вищенаведене, прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, оскільки, з часу скасування судом рішення ОСОБА_1 селищної ради про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, держава в особі Кабінету Міністрів України, станом на 19.10.2018 не звернулась до суду з вимогою про витребування земельної ділянки, отже, вказана бездіяльність дає підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

5. Відносно аргументів відповідача про застосування строків позовної давності зазначено таке.

Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексуУкраїни (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України, у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема, у постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення про виявлені порушення та про необхідність пред'явлення відповідного позову в інтересах держави.

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю Грінбудінвест

1. Відносно посилання прокурора на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц, яким визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 24.12.2008 № 1898/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22 в смт Коцюбинське" від 24.12.2008 № 1898/25-5 та виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:040:0046 зазначено таке.

Спірне рішення прийнято виключно на доказах позивача, оскільки, відповідач не був присутнім у судових засіданнях та не надавав будь-яких заперечень з приводу позовних вимог.

Крім того, у рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц, на яке прокурор посилається як на преюдиційний доказ, міститься посилання на те, що межі смт ОСОБА_1 встановлені Указом Президії Верховної ОСОБА_6 УРСР від 11.02.1942, однак графічні матеріали до вказаного указу не збереглись і те, що селище ОСОБА_1 було підпорядковане Ірпінській міській раді згідно з Указами Президії ВР УРСР від 30.12.1962, від 04.01.1965 і з моменту набрання чинності Земельним кодексом України (2001 року) відповідні межі не розроблялись і Київською міською радою не затверджувались.

Згідно з графічним зображенням червоної лінії адміністративної межі, спірна земельна ділянка входить до адміністративних меж м. Ірпеня як регіонального центру та селища ОСОБА_1, відповідно, що підтверджується рішенням виконкому Київської обласної ОСОБА_6 депутатів трудящих від 28.10.1968 № 791, яким затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище ОСОБА_1, тобто, спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 селищна рада розпоряджалась законно, однак, вказане рішення не було досліджено під час розгляду справи в Ірпінському міському суді.

Також, мотивувальна частина рішення містить посилання на те, що суд не бере до уваги агрументи позивача відносно того, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду та перебуває у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , оскільки, останнє не є державним лісогосподарським підприємством та нелажним чином не підтверджено право користування спірними землями.

Крім того, під час розгляду справи Ірпінським міським судом Київської області щодо перевищення повноважень ОСОБА_1 селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки не враховані обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам, що встановлювались у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову, тобто, висновки суду у справі № 367/573/13-ц не можна вважати преюдиційними обставинами, оскільки, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-6236/11/2670 набрало законної сили та не скасовано у визначеному законом порядку.

2. Відносно посилання прокурора на пояснювальну записку та проектні матеріали до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, згідно з якими встановлено, що спірна земельна ділянка входить до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський і входить до попереднього функціонального зонування у 18 квартал, тобто, розташована у межах Національного природного парку Голосіївський , зазначено таке.

Відповідно до змісту Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 встановлено, що заповідання земель здійснюється без вилучення у землекористувача та не вбачається, що заповідання носить назву Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський , крім того, відповідно до наказу Мінприроди № 244 від 04.08.2014 Про внесення змін до Положення про Національний природній парк Голосіївський також не вбачається висновків про формування Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський, тобто, враховуючи те, що документи про створення зазначеної філії розроблені у 2012 році та не містять ознак затвердження їх у встановленому порядку відповідно до статті 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України та відсутність затвердженого проекту організації території НПП Голосіївський станом на прийняття радою рішення, що підтверджується листом Мінприроди № 90-2/1030-15 від 13.10.2015, згідно з яким, лише проведено закупівлі щодо розроблення змін до проекту про встановлення меж земельних ділянок, які входять до складу національного природного парку Голосіївський , з урахуванням листа Департаменту з питань заповідної справи Міністерства екології та природніх ресурсів України № К-238/ЗДПІ-17 від 23.03.2017, яким підтверджується відсутність розробленого проекту землеустрою з урахування змін меж на підставі вищезазначеного Указу, очевидно, що посилання позивача на зазначені документи як на доказ віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду є хибним.

3. Відносно аргументів прокурора про витребування спірної земельної ділянки з власності відповідача в порядку статті 388 Цивільного кодексу України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, останній є розпорядником зазначеного майна, вказано таке.

Згідно з частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції від 14.10.2008) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, з урахуванням розміру земельної ділянки - 0,15 га, керуючись статтею 1 Лісового кодексу України (в редакції від 29.03.2006) та частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 14.10.2008), очевидно, що в момент передачі спірної земельної ділянки інтереси Кабінету Міністрів України порушено не було.

4. Відносно аргументів прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення зазначено таке.

Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До матеріалів позовної заяви не надано документів щодо формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , а також не надано рішень про встановлення відповідного цільового призначення, а саме: віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення в розумінні положень статті 55 Земельного кодексу України, оскільки, такими є лише земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісогосподарського призначення.

КП Святошинське лісопаркове господарство не входить до системи органів лісового господарства, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Лісового кодексу України, будучи комунальним підприємством, останнє позбавлено можливості посилання на матеріали лісовпорядкування як на документ, що підтверджує права користування землями лісового фонду, оскільки, таким правом користуються лише державні лісогосподарські підприємства системи Держлісагенства України.

Також, матеріали справи містять відповідь на запит Держкомзему України до Генеральної прокуратури України від 16.06.2011 № 05/3-387 згідно з якою встановлено, що на підставі пунктів 1, 2 ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 території Святошинського та Київського лісгоспів були передані у користування Управління зеленої зони м. Києва, а у 1965 році Госпрозрахункове управління зеленої зони м. Києва Зеленгосп , що в подальшому перетворене в Виробниче управління підприємства земеленого господарства Київзеленгосп , що в подальшому згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 № 2715 перейменовано в КО Київзеленбуд .

Отже, зазначеними документами підтверджується лише передача територій Святошинського та Київського лісгоспів у користування КО Київзеленбуд , що не входить до системи органів лісового господарства і є комунальним об'єднанням Київської міської ради.

5. Позов подано з пропуском строків позовної давності, з огляду на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України безпосередньо знала та/або повинна була знати про відведення спірних земельних ділянок в смт ОСОБА_1 у 2008 році, оскільки, рішення Київської міської ради від 26.04.2012 № 489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної ОСОБА_6 України, Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища ОСОБА_1 Київської області в якому зазначено про прийняття ОСОБА_1 селищною радою рішення № 869/22-5 від 25.09.2008 на підставі якого в подальшому передано у приватну власність громадян земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, було отримано Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 01.06.2012.

Крім того, з урахуванням позиції ОСОБА_7 Верховного Суду у справі № 907/50/16 від 20.11.2018, а саме: положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади, очевидно, що прокурором пропущено строк звернення до суду, оскільки, відповідні питання розглядались у 2011 році Окружним адміністративним судом м. Києва та у 2013 році - Ірпінським міським судом Київської області, за результатами розгляду яких позивачу відмовлено у визнанні права власності держави на спірну земельну ділянку.

Аргументи Міністерства екології та природніх ресурсів України

Відповідно до інформації Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених ОСОБА_1 селищною радою, земельна ділянка з кадастровим номером № 3210946200:01:040:0046 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський розташована на землях Національного природного парку Голосіївський .

Крім того, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493 перейменовано Київське державне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-1956, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Отже, враховуючи вищенаведене, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, належить до земель державної власності та знаходиться за межами смт ОСОБА_1, тобто, ОСОБА_1 селищна рада не мала права на розпорядження цими землями, що також підтверджується рішенням Ірпінського міського суду від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц.

Аргументи Національного природного парку "Голосіївський"

Позов підтримується повністю, з підстав, що зазначені Міністерством екології та природніх ресурсів України. Спірну земельну ділянку вважає такою, що відноситься до земель Національного природного парку "Голосіївський".

Аргументи ОСОБА_1 селищної ради Київської області

Заперечує проти позову, оскільки землі, що є його предметом, знаходяться у межах селища ОСОБА_1, встановлених рішенням виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 № 791 "Про затвердження адміністративних меж міських /селищних/ ОСОБА_6 депутатів трудящих Київської області" та подальшим розмежуванням територій між населеними пунктами, а саме: м. Ірпінь, м. Буча, сел. Гостомель, сел. Ворзель, сел. Коцюбинське.

Норми права, що підлягають застосуванню

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті, у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно частини дев'ятої статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні: ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно із статтями 43 - 45 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

За змістом статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1, частинами 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом статтей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з статтею 324 цього Кодексу, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 327 цього Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто, позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку, власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексуУкраїни).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодесу України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодесу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно з статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

1. Відносно правомірності звернення прокурора з позовом в інтересах держави та витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи представництво у суді, прокурор зазначає, що Кабінет Міністрів України як орган державної влади, уповноважений державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, з моменту скасування судом рішення ОСОБА_1 селищної ради про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, не звернувся до суду із вимогою про витребування спірної земельної ділянки на користь держави, тобто, наявні підстави для зверенння прокурора в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (пункт 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Представництво у суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

На підтвердження своїх повноважень, прокурором долучено до матеріалів справи лист Генеральної прокуратури України від 27.02.2018 № 05/1-91вих-18 про доручення прокуратурі Київської області на пред'явлення позовів про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та лист прокуратури Київської області від 07.03.2018 № 05/2-365 вих- 18 згідно з яким державу в особі Кабінету Міністрів України повідомлено про звернення до суду з позовними заяви про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, що підписаний першим заступником прокурора області - ОСОБА_8

Відповідно до пункту 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до пункту 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на відповідність вказаному у даній справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокуратурою держави в особі Кабінету Міністрів України.

Підставою звернення прокурора з позовною заявою стало те, що земельна ділянка, що належить до земель природоохоронного призначення незаконно вибула з державної власності без згоди розпорядника майна - Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" та, з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За правилами статтей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1, частиною 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Враховуючи вищенаведені вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Грінбудінвест у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Крім того, суд зазначає, що "суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

У питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і у питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землель лісогосподарського призначення, Закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною та прямо забороняє органам місцевого самоврядування, органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Тобто, витребування спірних земельних ділянок із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Грінбудінвест на підставі статті 388 Цивільного кодексу України відповідає критерію законності у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що звернення прокурора з вимогою про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання держави в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, оскільки, спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави, що підтверджується наявними у матеріалах справи рішеннями Ірпінського міського суду Київської області, отже, аргументи відповідача про неможливість застосування статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що вилучення земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, суд не бере до уваги.

2. Відносно аргументів про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та знаходження її в межах земель природного заповідного фонду Національного природного парку Голосіївський , суд зазначає таке.

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до цього указу, розширення меж відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, у тому числі, його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Зі змісту листа Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.2014 № 472, вбачається, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями ОСОБА_1 селищної ради, розміщені у частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства, увійшли до території НПП "Голосіївський".

Відповідно до інформації Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених ОСОБА_1 селищною радою, земельна ділянка з кадастровим номером № 3210946200:01:040:0046 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал, тобто, розташована на землях Національного природного парку Голосіївський .

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано Київське державне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-1956, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

З огляду на те, що у матеріалах справи наявна схема розширення НПП "Голосіївський", з якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку, суд, за результатами дослідження: карти-схеми із нанесеними межами НПП "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених ОСОБА_1 селищною радою, інформаційного листа Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 за яким встановлено, що спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування знаходиться у 18 кварталі, з урахуванням документів, якими підтверджується факт віднесення спірних земельних ділянок, що розташовані поблизу смт ОСОБА_1 до земель лісового фонду, а саме: листа Державного агентства лісових ресурсів України від 08.10.2014 №331, листа Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.2014 № 472, листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 16.06.2011 № 05/3-387 вих-11, інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, витягу з пояснювальної записки та проектних матеріалів Національного природного парку Голосіївський , Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, Інституту зоології ім. ОСОБА_9 НАН України, Національного екологічного центру України до Указу Президента України "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" від 01.05.2014 № 446/2014 (Обґрунтування створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку Голосіївський ), відхиляє аргументи відповідача про те, що прокурором не доведено віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду, у зв'язку з відсутністю документів щодо формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , рішень про встановлення відповідного цільового призначення, а саме: віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель лісогосподарського призначення та розробленої документації із землеустрою на розширені межі НПП "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 , оскільки, земельна ділянка з кадастровим номером №3210946200:01:040:0046 відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться у межах НПП "Голосіївський", що підтверджується вищенаведеними документами та з урахуванням частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" відноситься до територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

3. Відносно аргументів прокурора про наявність підстав для витребування земельної ділянки на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Рішеннями Ірпінського міського суду Київської області від 27.03.2014 та від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22 в смт Коцюбинське" від 24.12.2008 № 1898/25-5 та виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:040:0046.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на час прийняття ОСОБА_1 селищною радою Київської області рішення від 24.12.2008 № 1898/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній 22" межі смт ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

ОСОБА_1 селищна рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки: у межах чи за межами селища й відповідності прийнятого рішення пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, крім того, визначена Законом України "Про планування і забудову територій" містобудівна документації у смт ОСОБА_1 відсутня, а перспективний план розвитку селища та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації та не може бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб в розумінні Закону України "Про планування і забудову територій", тобто, ОСОБА_1 селищною радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 24.12.2008 № 1898/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 22 порушено норми чинного законодавства.

Окружним адміністративним судом міста Києва вирішувався спір у справі № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме: Ірпінською міською радою та ОСОБА_1 селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді, з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого є Київська міська рада.

Тобто, у цій справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, він виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на земельні ділянки, до того ж, витребування лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, становить суспільний інтерес.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлена рішеннями Ірпінського міського суду Київської області, які набрали законної сили, тобто, є доведеною.

Крім того, суд зазначає, що у нього відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких суди виходили, приймаючи зазначене судове рішення, тому посилання відповідача на те, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, неналежні.

Також під час прийняття рішення, судом враховано висновок експерта № 325 від 05.03.2012 у кримінальній справі № 49-3221 згідно з постановою від 08.02.2012 про призначення судово-землевпорядної експертизи, згідно з яким встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72 га, яка протягом 2008 року передана рішеннями ОСОБА_1 селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на той час відносилася до території (знаходилась в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віданні територіальної громади міста Києва, тобто, знаходяться за межами смт ОСОБА_1.

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 Цивільного кодексу України).

Статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб та земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Зважаючи на вищевказане, на підставі положень статтей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірними земельними ділянками віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вони розташовані на землях природно-заповідного фонду, відтак, спірні земельні ділянки підлягають витребовуванню на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею і набута у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" від особи, яка не мала права їх відчужувати, наявні правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0046 є доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростовними, а відтак, правомірними.

4. Відносно аргументів сторін про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з статтею 257 цього Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статтей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

При цьому, суд звертає увагу, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Якщо, у передбачених законом випадках, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

(Аналогічні правові позиції викладені у постановах ОСОБА_7 Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, суд встановив, що прокуратурі про порушення інтересів держави, а саме: відведення спірної земельної ділянки у власність фізичній особі стало відомо під час перевірки щодо порушення діючого законодавства службовими особами ОСОБА_1 селищної ради та відділу земельних ресурсів у м. Ірпені при виділенні земельних ділянок громадянам в сел. ОСОБА_1, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.07.2009.

У матеріалах справи наявний висновок експерта № 325 від 05.03.2012 у кримінальній справі № 49-3221 згідно з постановою від 08.02.2012 про призначення судово-землевпорядної експертизи, згідно з яким встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72 га, яка протягом 2008 року передана рішенням ОСОБА_1 селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на той час відносилась до території (знаходилась в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віданні територіальної громади міста Києва, що також підтверджує обізнанність прокурора про порушення інтересів держави.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.04.2013 у справі № 367/573/13-ц, визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 24.12.2008 №1898/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 22 в смт Коцюбинське , визнано недійсним держаний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0046, виданий на ім'я ОСОБА_4 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5 та скасувано його державну реєстрацію, відомості про скасування зазначеного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні ( http://reestr.court.gov.ua/Review/30918237 ).

Також, обставини відносно відведення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3210946200:01:040:0046, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на користь фізичної особи, чітко зазначені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2011 у справі № 2-а-6326/11/2670, яка розглядалась за участі прокуратури міста Києва.

Крім того, рішеннями Ірпінського міського суду Київської області від 27.03.2014, від 28.12.2015 у справі № 367/573/13-ц визнано недісним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 24.12.2008 № 1898/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 22 в смт Коцюбинське , визнано недійсним держаний акт серії ЯЖ №903299 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0046, виданий на ім'я ОСОБА_4 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5 та скасовано його державну реєстрацію, в яких також брав участь прокурор.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Тобто, враховуючи вищенаведені роз'яснення ОСОБА_7 Верховного Суду, а саме: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і те, що в матеріалах справи наявний висновок експерта у кримінальній справі № 325 від 05.03.2012 по кримінальній справі № 49-3221 згідно з постановою від 08.02.2012 про призначення судово-землевпорядної експертизи, згідно з яким встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72 га, яка протягом 2008 року передана рішеннями ОСОБА_1 селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на той час відносилась до території (знаходилась в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віданні територіальної громади міста Києва та з урахуванням дати звернення до суду з позовною заявою - 19.10.2018, очевидно, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Вказаних висновків суду не спростовують доводи прокурора про те, що йому не було відомо про особу порушника - саме відповідача у даній справі - товариство, оскільки спірне порушення відбулось без участі товариства у правовідносинах між радою та фізичною особою, якій вперше надано спірну земельну ділянку у власність, і саме з того моменту, коли прокурор довідався про вказане порушення - безпідставне вибуття земельної ділянки, і починає обраховуватись позовна давність у даних правовідносинах. Одночасно, товариство - відповідач виступає у спірних правовідносинах добросовісним набувачем, отже, не являє собою порушника, за визначенням.

Відносно аргументів прокурора про необізнаність Кабінету Міністрів України про порушення його права, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 3, 9 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 2 Закону України Про Кабінет Міністрів України до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів; здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів; координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов'язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України Про центральні органи виконавчої влади систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, судом встановлена наявність листа Державного комітету України із земельних ресурсів № 05/03-387 вих-11 від 16.06.2011 на адресу Генеральної прокуратури України в якому є посилання на безпідставність прийняття ОСОБА_1 селищною радою рішень про передачу у власність громадянам земельних ділянок, тобто, державний комітет із земельних ресурсів був обізнаний про порушення права держави у 2011 році.

Відповідно до частини 1 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224) Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Держкомзем забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища.

Згідно з частиною 3 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів основними завданнями Держкомзему є: розроблення пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища та забезпечення її реалізації, проведення земельної реформи та подання їх Кабінетові Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель.

Пунктом 3 частини 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів встановлено, що Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань: подає в установленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин.

Крім того, у листі Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11.11.2008 № 06-13/8489/27 зазначено, що управління не заперечує проти надання земельної ділянки громадянину України під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в смт Коцюбинське Київської області.

Відповідно до частини 1 Положення Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1524) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Згідно з частиною 3 Положення Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України основними завданнями Мінприроди є: здійснення управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення надр, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, організації охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, формування, збереження та використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також забезпечення здійснення державного геологічного контролю, державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю.

Тобто, з урахуванням пунктів 3, 9 статті 116 Конституції України, частини 2 статті 1, частини 1 статті 21 Закону України Про Кабінет Міністрів України держава в особі Кабінету Міністрів України довідалась про порушення свого права у 2011 році, оскільки, Державним комітетом України із земельних ресурсів направлено на адресу Генеральної прокуратури України лист № 05/03-387 вих-11 від 16.06.2011 за яким вбачається наявність у нього відомостей про прийняття ОСОБА_1 селищною радою рішення про передачу у власність громадянам земельних ділянок.

Крім того, судом досліджено додаток № 4 до рішення Київської міської ради від 26.04.2012 № 489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної ОСОБА_6 України, Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища ОСОБА_1 Київської області , що отримано Департаментом забезпечення документообігу секретаріату Кабінету Міністрів України 01.06.2012 № 22805/0/1-12, за яким вбачається, що 25.09.2008 рішенням ОСОБА_1 селищною радою Київської області № 869/22-5 Про перспективний план розвитку смт ОСОБА_1 незаконно затверджено техніко-економічне обґрунтування розвитку селища ОСОБА_1 за рахунок територій, які відносяться до земель лісогосподарського призначення міста Києва і обліковуються за КП Святошинське лісопаркове господарство та після чого, ОСОБА_1 селищною радою приймались рішення, якими громадянам передавались у приватну власність для індивідуального житлового будівництва землі, що обліковуються землями лісогосподарського призначення м. Києва, тобто, враховуючи зазначене, держава в особі Кабінету Міністрів України могла довідатись про порушення її права на спірну земельну ділянку у 2011 році, довідалась про прийняття радою рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність для індивідуального житлового будівництва - 01.06.2012.

Відносно аргументів прокурора про звернення з позовом в межах строків позовної давності, оскільки, спірна земельна ділянка передана у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Грінбудінвест на підставі акту приймання - передачі 22.06.2016, відомості про що внесені до Єдиного державного реєстру 05.08.2016, а прокурором вчинялись дії щодо відновлення порушеного права держави, що підтверджується вищенаведеними рішення Ірпінського міського суду, суд зазначає таке.

Відповдіно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема, у постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Тобто, враховуючи вимоги статті 261 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що особою, яка порушила права держави на спірне майно є ОСОБА_1 селищна рада, а не Товариство з обмеженою відповідальністю Грінбудінвест , оскільки, на підставі її рішення передано у власніть фізичній особі спірну земельну ділянку, про що як прокурору, так і державі в особі Кабінету Міністрів України стало відомо у 2012 році.

Крім того, приписами частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, при цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження.

Витребовуючи майно від добросовісного набувача, власник має довести лише обставини, передбачені частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Тобто, враховуючи те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.03.2014 року у справі № 367/573/13-ц, що набрало законної сили 11.08.2014 та яким визнано недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 24.12.2008 № 1898/25-5 Про затрведження проекту земелеутрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по адресі вул. Озерна, 22 в смт Коцюбинське Київської області , очевидно, що держава в особі Кабінету Міністрів України або прокурор, могли звернутись до суду з позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, з моменту набрання рішенням законної сили -11.08.2014, проте, зазначених дій вчинено не було.

Конституцією України проголошено, що Україна є правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8).

Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Відповідно до пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (16 квітня 2009року, № 7-рп/2009 Справа № 1-9/2009) Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Отже, під час розгляду справи, з урахуванням висновків ОСОБА_7 Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, суд дійшов висновку, що прокуратурі про відведення спірних земельних ділянок у власність фізичним особам стало відомо під час перевірки щодо порушення діючого законодавства службовими особами ОСОБА_1 селищної ради та відділу земельних ресурсів у м. Ірпені, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.07.2009 та висновком експерта № 325 від 05.03.2012 по кримінальній справі № 49-3221, а незаконність відведення спірних земельних ділянок чітко визначена у заочному рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 17.04.2013 у справі № 367/573/13-ц та рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 27.03.2014 року у справі № 367/573/13-ц, що набрало законної сили 11.08.2014, тобто, очевидно, що станом на дату звернення до суду - 19.10.2018, прокурором пропущено строк позовної давності.

Відносно аргументів прокурора, що держава в особі Кабінету Міністрів України довідалась про порушення свого права у 2018 році, що підтверджується листом прокуратури Київської області від 07.03.2018 № 05-2-365 вих, про направлення до суду позовних заяв про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд зазначає таке.

Оскільки, Державним комітетом України із земельних ресурсів повідомлено Генеральну прокуратуру України листом № 05/03-387 вих-11 від 16.06.2011 в якому зазначено про передачу у власність громадянам земельних ділянок, з урахуванням частини 1 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища та дату отримання - 01.06.2012, Департаментом забезпечення документообігу секретаріату Кабінету Міністрів України додатку № 4 до рішення Київської міської ради від 26.04.2012 № 489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної ОСОБА_6 України, Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища ОСОБА_1 Київської області , за яким вбчається про прийняття радою спірного рішення, з урахуванням порівняльного аналізу змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обізнаність Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави у 2012 році, тобто, станом на момент подання позову - 19.10.2018, позивачем пропущено загальний, трирічний, строк позовної давності.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судом обставин справи зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про відмову у задоволеннні позову у зв'язку із пропуском строків позовної давності.

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на прокурора у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 76-80, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. № 2378/18 від 19.10.2018) Першого заступника прокурора Київської області ( 01601, м. Київ, Печерський р-н, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України ( 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінбудінвест» ( 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40021445) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1762,00 грн. залишити за прокуратурою Київської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.04.2019.

Суддя С.О. Саванчук


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	12.03.2019
Оприлюднено	16.04.2019
Номер документу	81173108
Судочинство	Господарське

Саванчук С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 12.03.2019 по справі 911/2297/18ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/2297/18

Рішення від 12.03.2019

Рішення
від 12.03.2019 по справі 911/2297/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ