Рішення

від 10.04.2019 по справі 1340/6165/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1340/6165/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 року

зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача Скочинця А.Б.,

представника відповідача Войтків З.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю БРОК до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю БРОК (далі - позивач, ТзОВ БРОК ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Львівській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 № 0020191402.

Ухвалою від 26.12.2018 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 16.01.2018 суддя відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 18.03.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки відповідача не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що реальність його правовідносин з контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю Аманд-М (далі - ТОВ Аманд-М ) підтверджується договором, укладеним належним чином та у відповідній формі; наявністю первинної документації за господарськими операціями з контрагентом; рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Також вказує, що в акті перевірки податковий орган не навів будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними. Крім того, позивач зазначає, що на момент вчинення дій, визначених у договорі, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідач прийняв безпідставно, тому просить суд його скасувати.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований неможливістю підтвердити факт проведення позивачем операцій з контрагентом, а саме з ТОВ Аманд-М . Перевіркою встановлено непідтвердження факту надання послуг ТОВ Аманд-М для ТОВ БРОК . Таким чином, в первинних документах, виписаних ТОВ Аманд-М для ТОВ БРОК , зазначені господарські операції, які фактично не відбулися. Тому, за рахунок проведення операцій без реального настання правових наслідків, проведення лише операцій з оформленням документів без реального руху товарів (робіт, послуг) від ТОВ Аманд-М , ТОВ БРОК безпідставно включено до складу податкового кредиту за лютий 2018 року суму ПДВ 34840 грн. Відтак, оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено правомірно і підстав для його скасування немає.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та додаткових поясненнях. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Позивач - ТОВ БРОК зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 20833498, місцезнаходження: м. Львів, вул. В.Великого, 97/88, 79053.

На підставі направлення від 02.10.2017 № 7377, виданого ГУ ДФС у Львівській області, відповідно до п.п. 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 т. 16, п.п. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, п. 73.3 ст. 73, п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Львівській області від 29.09.2017 № 4379 відповідач провів позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ БРОК з питань проведення взаємовідносин з ТОВ Аманд-М за лютий 2017 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2017 року в сумі 34840 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.10.2017 № 1701/13-01-14-02/20833498 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 № 0020191402, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 52060,00 грн, в тому числі 34840 грн за основним зобов'язанням та 17420 грн за штрафними санкціями.

20.11.2017 позивач подав до ДФС України скаргу № 122 на вказане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням ДФС України від 26.12.2017 № 31471/6/99-99-11-01-02-25 продовжено строк розгляду скарги до 01.02.2018 включно.

31.01.2018 рішенням про результати розгляду скарги ДФС України № 3215/6/99-99-11-01-02-25 залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0020191402, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Аманд-М код ЄДРПОУ 41068662 суд встановив таке.

Між позивачем та ТОВ Аманд-М 01.02.2017 укладено договір про надання послуг №01/02 відповідно до умов якого виконавець (ТОВ Аманд-М ) зобов'язується за завданням замовника (ТОВ БРОК ) надати послуги в порядку та на умовах визначених договором.

На підтвердження реальності господарських відносин з ТОВ Аманд-М позивач надав суду копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2017 № ОУ-0000056.

На підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав суду податкову накладну від 28.02.2017 № 2.

Вказана податкова накладна не має жодних недоліків та порядок її заповнення відповідає чинному законодавству. Суми ПДВ за вказаною податковою накладною включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації з ПДВ, що сторонами не заперечується.

Факт оплати за договором на суму 209040,00 грн підтверджений випискою банку по особовому рахунку № 26000000000784 від 22.03.2017.

Щодо посилань відповідача про те, що договір № 01/02 про надання послуг підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень для його підписання, оскільки такий укладений 01.02.2017 та підписаний директором ОСОБА_3, яка стала керівником ТОВ Аманд-М лише з 17.02.2017 суд зазначає таке.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.02.2017 керівником ТОВ Аманд-М з 17.02.2017 є ОСОБА_3.

Суд зазначає, що при дослідженні питання реальності конкретної господарської операції суд бере до уваги особливості та умови її здійснення, в тому числі і ті, що закріплені у договорі.

Суд встановив, що на виконання договору про надання послуг № 01/02, ТОВ БРОК підписало акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2017 № ОУ-0000056 директором ТОВ Аманд М - ОСОБА_3 про проведення робіт по рахунку № СФ 0000056 від 28.02.2017.

Крім того, саме директором ТОВ Аманд М - ОСОБА_3 складено на ТОВ БРОК податкову накладну від 28.02.2017 № 3, яку зареєстровано 14.03.2017.

У судовому засіданні представник позивача вказав, що помилка в даті договору №01/02 зроблена механічно, та замість дати 21.02.2017 помилково вказано дату 01.02.2017.

При цьому суд звертає увагу на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Поряд з цим, недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні правочину, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості(частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 зазначеного Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

ГУ ДФС у Львівській області не надало належних та допустимих доказів недійсності правочину, укладеного між ТОВ Аманд-М та ТОВ БРОК , а також жодного рішення про визнання такого правочину недійсним.

Виходячи з встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, суд зазначає про помилковість висновків контролюючого органу щодо нереальності таких господарських операцій.

Відповідач зазначає, що з аналізу податкової інформації, наведеної в АІС Податковий блок , вбачається, що у ТОВ Аманд-М відсутня достатня кількість трудових ресурсів, матеріально-технічних та технологічних можливостей для здійснення будь-якої діяльності.

Суд критично оцінює посилання відповідача на податкову інформацію щодо ТОВ Аманд-М , яка міститься в АІС Податковий блок , зокрема, на підставі якої відповідач зробив висновок про нереальність господарських операцій.

Суд бере до уваги те, що при складенні податкової інформації податковий орган не мав жодних первинних документів щодо здійснення фінансово - господарських відносин між позивачем та його контрагентом. При цьому, використання податковим органом при складанні податкової інформації звірки даних із внутрішніх баз даних ДФС України не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом.

Посилаючись лише на власні розрахунки, відповідач вказує на неможливість проведення робіт в обсягах, вказаних в акті здачі-прийняття робіт, штатною чисельністю працівників (4 особи). Разом з тим, згідно з актом перевірки при її проведенні не з'ясовувався факт залучення товариством до виконання робіт інших суб'єктів господарювання, крім штатних працівників.

Також, суд зазначає, що кількість штатних працівників контрагента не впливає на результати виконання робіт, тому що законодавство України не містить заборони щодо залучення для співпраці суб'єктів господарювання будь -яких організаційно-правових форм, а посилання на відсутність такої інформації не може бути підставою для невизнання реальності господарських операцій.

Суд зауважує, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів у контрагентів і відносити понесені витрати на придбання товару та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

В період здійснення господарських операцій ТОВ Аманд-М було включене до ЄДРПОУ та було платником податку на додану вартість. Доказів відсутності статусу платника податку на додану вартість у ТОВ Аманд-М чи анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість у ТОВ Аманд-М з боку відповідача не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між ним та його контрагентом ТОВ Аманд-М .

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідний договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вже встановив суд на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача було належним чином зареєстроване як юридична особа та платник ПДВ.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що на момент укладення договору з контрагентом, позивач проявив належну обачність.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 вказаного Кодексу .

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог вказаного Положення.

Пункт 2 вказаного Положення передбачає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як вже зазначав суд податкова накладна, видана ТОВ Аманд-М та ТОВ БРОК містить всі реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно з п. 201.10 ст.201 ПК України є підставою для нарахування податкового кредиту.

При розгляді справи суд враховує постанови Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 згідно з якими, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 10.11.2017 № 0020191402 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1762,00 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення від 06.12.2018 № 1047.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 10.11.2017 № 0020191402.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 387000743, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю БРОК код ЄДРПОУ 20833498, місцезнаходження: м. Львів, вул. В.Великого, 97/88, 79053, судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 15.04.2019.

Суддя А.Г. Гулик