ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5292/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Онишкевича Т. В., Хобор Р. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року (рішення прийнято судом у складі головуючого судді Гулика А. Г. о 13:09 год у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БРОК до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
21 грудня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю БРОК (далі - ТзОВ БРОК ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 10 листопада 2017 року № 0020191402.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року вказаний позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 13 жовтня 2017 року № 1701/13-01-14-02/20833498, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржене рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ БРОК з питань проведення взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю Аманд-М (далі - ТзОВ Аманд-М ) за лютий 2017 року, за результатами проведення якої складено акт від 13 жовтня 2017 року № 1701/13-01-14-02/20833498.
Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за лютий 2017 року на 34840 грн.
Вказані висновки обґрунтовані покликанням на безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ Аманд-М з огляду на непідтвердження фактів здійснення останнім для позивача послуг з відновлення (реставрації) рекламних конструкцій. Зазначено, що ТзОВ Аманд-М надаються послуги з підміни позицій товарних груп (робіт, послуг), що в подальшому реалізуються на адресу інших суб`єктів господарювання, в тому числі позивача, та відсутні факти подальшої реалізації придбаних товарів по ланцюгу постачання.
На підставі вказаного вище акта перевірки Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2017 року № 0020191402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 52260 грн, з яких за основним зобов`язанням - 34840 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 17420 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ БРОК вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять факт здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ АМАНД-М , відповідні первинні документи містять всі обов`язкові реквізити та відображають в повній мірі зміст вказаних господарських операцій.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Отже, предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій, при обчисленні сум податкового кредиту для визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Апеляційний суд зазначає, що доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
При цьому, вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, 01 лютого 2017 року між позивачем як замовником та ТзОВ Аманд-М як виконавцем укладено договір про надання послуг № 01/02, відповідно до умов якого виконавець зобов`язувався за завданням замовника надати послуги по виготовленню, монтажу, демонтажу, обслуговуванню рекламного зображення на рекламних конструкціях, послуги з ремонту, виготовлення, демонтажу ремних конструкцій та рекламоносіїв, інші послуги погоджені із замовником в порядку та на умовах визначених договором.
В підтвердження реальності господарських відносин з ТзОВ Аманд-М позивач надав суду копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2017 року № ОУ-0000056, податкової накладної від 28 лютого 2017 року № 2, сума податку на додану вартість за якою включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду.
Також в матеріалах справи міститься виписка банку по особовому рахунку позивача від 22 березня 2017 року, яка підтверджує факт здійснення оплати за згаданим вище договором на суму 209040,00 грн.
Судом першої інстанції правильно не взято до уваги покликання відповідача на те, що договір № 01/02 про надання послуг підписаний зі сторони ТзОВ Аманд-М неуповноваженою особою, оскільки такий був підписаний директором ОСОБА_1 , яка стала керівником з 17 лютого 2017 року, враховуючи при цьому особливості та умови здійснення господарських операцій за вказаним договором, які мали місце 28 лютого 2017 року.
Більше того, за твердженнями позивача була допущена механічна помилка в даті договору № 01/02 - замість дати 21 лютого 2017 року помилково вказано дату 01 лютого 2017 року, наявність якої не може бути підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулася, за умови фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків за результатами здійснення такої господарської операції.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що господарські операції з надання послуг, проведені між ТзОВ БРОК у ТзОВ Аманд-М в лютому 2017 року, є реальними, оскільки послуги були надані, оплачені, використані в господарській діяльності позивачем, що підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами і визнається відповідачем.
Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента матеріально-технічні та технологічні можливості були недостатніми для проведення відповідного виду господарської діяльності, обумовленого укладеним договором з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, а судом першої інстанції не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та контрагентом ТзОВ Аманд-М з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, пункті 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначено, якщо державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку наведеним обставинам та зробив обґрунтований висновок, що Головним управлінням ДФС у Львівській області не доведено заниження ТзОВ БРОК суми податку на додану вартість за лютий 2017 року.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 1340/6165/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Т. В. Онишкевич Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 05 серпня 2019 року.
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.07.2019 |
Оприлюднено | 06.08.2019 |
Номер документу | 83442832 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Іщук Лариса Петрівна
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Гулик Андрій Григорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні