Постанова

від 16.04.2019 по справі 804/1291/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

16 квітня 2019 року

справа №804/1291/16

адміністративне провадження №К/9901/27711/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Багін-центр

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у складі судді Сидоренко Д.В.

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року у складі суддів Гімона М.М., Чумака С.Ю., Юрко Ю.В.,

у справі №804/1291/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Багін-центр

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення та вимоги,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Багін-центр (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 квітня 2016 року №0001292205, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з орендної плати за землю на 90 774,21 грн, з яких за основним платежем на 72619,37 грн, за штрафними санкціями на 18154,84 грн, та податкової вимоги від 08 лютого 2016 року №1773-25, з мотивів безпідставності їх прийняття.

07 червня 2016 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції висновувався з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності та вказав, що розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган правомірно здійснив нарахування позивачу орендної плати відповідно до зазначених норм Податкового кодексу України.

05 вересня 2016 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0001292205, прийняте 03 квітня 2015 року податковим органом, яким Товариству визначено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб, в частині суми 5351,85 грн, в тому числі основного зобов'язання в розмірі 4281,48 грн та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1070,37 грн, визнано частково протиправним та скасовано податкову вимогу від 08 лютого 2016 року №1773-25 в частині сум основного платежу 4281,48 грн, суми штрафних санкцій 1070,37 грн та пені в сумі 14743,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняття спірних рішень поза строками встановленими законодавством, а також недоведеністю податковим органом суми розрахунку нарахованої пені, що свідчить про прийняття таких рішень у спосіб, не передбачений законодавством. В іншій частині податковим органом доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень.

У вересні 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову суду апеляційної інстанції, залишивши скасованою постанову суду першої інстанції, та задовольнити позов в повному обсязі. В касаційній скарзі наголошує, що позивач неодноразово звертався до Дніпропетровської міської ради про необхідність приведення договорів оренди земельних ділянок відповідно до вимог чинного законодавства, які залишилися нею без розгляду, що не враховано судами. Крім того, позивач вважає що контролюючим органом протиправно не розглянуто його скаргу на спірне податкове повідомлення-рішення у процедурі адміністративного оскарження.

02 грудня 2016 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 27 вересня 2016 року, справу №804/1291/16 витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

05 січня 2017 року справа №804/1291/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

22 лютого 2018 року справа № 804/1291/16 разом з матеріалами касаційного провадження №К/9901/27711/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Заперечення або відзив від податкового органу до Суду на касаційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи, що на час розгляду справи у Верховному Суді, постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, тому перегляду підлягає лише постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 26 грудня 2014 року співробітниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати плати за землю за період листопад 2011 року - жовтень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 13 лютого 2015 року №391/04-61-22-01/01558164 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки відповідач зробив висновок про порушення позивачем пункту 274.1 статті 274, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження розміру податкового зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 77066,48 грн.

03 квітня 2016 року на підставі акта перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України керівником податкового органу винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням №0001292205 за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з орендної плати за землю на 90774,21 грн, з яких за основним платежем на 72619,37 грн (січень - грудень 2012 року 25688,85 грн; січень - грудень 2013 року 25688,85 грн; січень - жовтень 2014 року 21241,67 грн), за штрафними санкціями на 18154,84 грн.

08 лютого 2016 року відповідачем сформовано податкову вимогу №1773-25 на суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у загальному розмірі 105517,69 грн (основний платіж - 72619,31 грн, штрафні санкції - 18154,84 грн, пеня - 14743,54 грн).

Перевіривши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для його скасування, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03 вересня 2003 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0927 га. (площа частки складає 0,0572 га.) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Громадянської війни, 11, кадастровий номер 1210100000:01:574:0001 строком до 17 серпня 2015 року, цільове призначення - фактичне розміщення магазину. Згідно з пунктом 3.1 Договору, сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 46396,18 грн.

26 квітня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду, якою підпункт 1.1 договору оренди землі викладено у новій редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0907 га, площа частки за яку справляється орендна плата - 0,0560 га.

Також між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством 03 вересня 2003 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0342 га. (площа частки складає 0,0011 га.) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Громадянської війни 11, кадастровий номер 1210100000:01:574:0024, строком до 17 серпня 2015 року. Договір зареєстровано в реєстрі нотаріуса за № 7073. Згідно з пунктом 3.1 Договору, сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 892,23 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року у справі №904/3902/14 внесено зміни до пункту 3.1. договору оренди земельної ділянки від 03 вересня 2003 року, зареєстрованого за № 7073, та до пункту 3.2. договору оренди земельної ділянки від 03 вересня 2003 року, в яких, зокрема, зазначено, що орендна плата за земельну ділянку не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановлюється та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції до 01 квітня 2014 року), тобто не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції з 01 квітня 2014 року) встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що до моменту внесення до договору оренди земельної ділянки відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що з набранням чинності Податкового кодексу України (01 січня 2011 року) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Твердження позивача про те, що Дніпропетровська міська рада не ініціювала внесення змін у договори оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства, є безпідставним, оскільки не звільняє позивача від виконання обов'язку по сплаті податків відповідно до норм податкового законодавства, які знаходяться в площині публічно-правових, а не договірних відносин.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем порушено процедуру адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, а тому вказана скарга правомірно залишена відповідачем без розгляду на підставі пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, відповідь платнику податку не направлялась.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 03 квітня 2016 року №0001292205 та податкової вимоги від 08 лютого 2016 року №1773-25 в частині дотримання строку їх прийняття, встановленого законодавством, без нарахування пені.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних правовідносин, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Багін-центр залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року у справі №804/3875/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер