Рішення

від 16.04.2019 по справі 642/945/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"16" квітня 2019 р.

Справа №642/945/19

Провадження № 2/642/813/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Грінчук О.П.,

за участі секретаря - Сузанського О.І.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Харкові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати квартиру, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на Ѕ цієї квартири, вказуючи, що він перебуває у шлюбі з відповідачем по справі з 18.09.2010, проте в даний час в провадженні суду також перебуває позовна заява про розірвання шлюбу між ними. Згоди щодо поділу майна немає. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 06.06.2013 ними за сумісні гроші придбана квартира АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано на дружину, ОСОБА_2 Оскільки квартира придбана під час перебування у шлюбі, просить її визнати спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на Ѕ цієї квартири.

Ухвалою суду від 15.02.2019 справу відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11.03.2019 відповідачем подано зустрічний позов, який ухвалою суду від 12.03.2019 залишений без руху та надано позивачу за зустрічним позовом строк на усунення недоліків.

У зв'язку з неусуненням недоліків, зустрічний позов повернутий ОСОБА_2 20.03.2019.

20.03.2019 відповідач надала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позов позивача є передчасним, оскільки їй незрозуміло в чому права позивача порушені, адже він не звертався до неї для досудового врегулювання спору.

Ухвалою суду від 29.03.2019 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов визнали в повному обсязі.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебувають у шлюбі з 18.09.2010.

Згідно договору купівлі-продажу від 06.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, тобто під час перебування у шлюбі з позивачем - ОСОБА_1

Вказана квартира була придбана за спільні кошти сторін, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право приватної власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ч. 1ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 487/9384/14-ц, провадження № 61-6839св18.

Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007р. № 11, визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Таким чином, придбане під час перебування сторін у шлюбі нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності сторін і будь-яких доказів щодо належності цього майна лише відповідачу, на якого воно зареєстроване, суду не надано.

Враховуючи вищенаведені норми права, докази на які посилається позивач, суд вважає, що спірне майно придбано за час перебування сторін у шлюбі, їх спільного проживання, ведення спільного господарства за кошти подружжя та в інтересах сім'ї, тому є спільним сумісним майном подружжя.

Щодо визнання за позивачем права власності на Ѕ спірної квартири суд зазначає наступне.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України та ч.2 ст 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Шлюбний договір між сторонами укладено не було.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Придбавши нерухоме майно під час перебування в шлюбі, позивач та його дружина - відповідач, набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та його право на рівну частку в майні презюмується.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст.77, 78 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем надано докази того, що нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, що не заперечується відповідачем по справі, тому наявні законні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного майна.

Таким чином, з огляду на досліджені докази по справі, як кожного окремо так і їх в сукупності, враховуючи вище викладене, задоволення позову не суперечить закону та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, тому вимога про визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею всі документально підтвердженні судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 325, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12-13, 17, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.

Визнати квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2), право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Змінити режим спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 на режим спільної часткової власності.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 6241 (шість тисяч двісті сорок одна) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено 16.04.2019.

Головуючий: