Постанова

від 18.07.2019 по справі 642/945/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року м. Харків

Справа № 642/945/19

Провадження № 22-ц/818/ 3349 /19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Бровченко І.О ., Маміної О.В.,

секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року, ухвалене суддею Грінчук О.П.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності за ним та ОСОБА_2 по Ѕ частини вказаної квартири, змінивши режим спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності, а також просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 вересня 2010 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, справа про його розірвання перебуває на розгляді в Ленінському районному суді м. Харкова, також сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказує, що згідно договору купівлі-продажу від 6 червня 2013 року ними за спільні грошові кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на відповідача ОСОБА_2 , та відносно якої подружжя не досягло згоди щодо поділу, при цьому шлюбний договір не укладався.

У відзиві на позов відповідач вказувала, що позивач не звертався до неї з пропозицією мирного врегулювання спору, адже він мешкає у спірній квартирі, має вільний доступ до неї, тому не вбачає підстав порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача, відтак вважає позов передчасним.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Змінено режим спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 на режим спільної часткової власності. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6241 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем надано докази того, що нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, що не заперечується відповідачем по справі, тому наявні законні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного майна. Задоволення позову не суперечить закону та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просила змінити рішення суду першої інстанції та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину спірної квартири, а за ОСОБА_2 - ѕ частини квартири. В іншій частині просила рішення суду залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, судом порушено норми матеріального права, застосовано до спірних правовідносин виключно норму ч.1 ст.70 СК України та ч.2 ст.372 ЦК України, одночасно проігноровано інші норми, якими врегульовано порядок поділу майна подружжя, та фактичні обставини справи.

В обґрунтування скарги зазначає, що висновок суду про перебування сторін у шлюбі з 18 вересня 2010 року по 6 червня 2013 року та придбання у цей період спірної квартири є вірним, проте, не погоджується з її рівним поділом між подружжям, оскільки існують істотні обставини для збільшення частки відповідача.

Вказує, що з відповідачем проживають та знаходяться на її утриманні двоє дітей, які народились у подружжя в період шлюбу. Відповідно до судового наказу від 4 березня 2019 року, виданим Ленінським районним судом м. Харкова, з позивача стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.02.2019 і до досягнення ними повноліття, тоді як витрати на утримання дітей становлять більше 5000 грн. При цьому, позивач за весь період здійснив лише один платіж у мінімальному розмірі 1626 грн., тобто він свідомо ухиляється від участі в утриманні дітей.

Стверджує, що в період шлюбу також було придбано автомобіль Mitsubishi Lancer X, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який є спільною власністю подружжя та був відчужений позивачем на користь третьої особи - його батька ОСОБА_5 . Крім того, позивачем за час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу була придбана квартира АДРЕСА_3 , яка 27 грудня 2018 року була також переоформлена на його батька. Вважає, що вказані дії позивача свідчать про приховування спільного майна подружжя та є істотними обставинами в розумінні ч.2 ст.70 СК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим. Вказує, що не ухиляється від утримання дітей, постійно надає матеріальну допомогу. Щодо квартири АДРЕСА_4 зазначає, що вона була куплена за особисті кошти позивача до реєстрації шлюбу та спільного проживання з відповідачем. Відносно автомобіля Mitsubishi Lancer вказує, що його було продано за взаємною згодою під час сумісного життя до розірвання шлюбу, а грошові кошти, вилучені від його продажу, витрачені в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 18 вересня 2010 року по 1 лютого 2019 року (а.с.11,90), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайський Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис №178, серії НОМЕР_2 та рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2019 року.

В період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося 2 дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать свідоцтва про народження, видані Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану РС ХМУЮ серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно (а.с.12,13).

Згідно договору купівлі-продажу від 6 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В.В., ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , тобто під час перебування у шлюбі з позивачем - ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право приватної власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Відповідно до ч. 1ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України та ч.2 ст 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 70 СК України також встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана квартира є спільним майном подружжя.

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 4 березня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2019 року і до досягнення ними повноліття.

Між тим, на підтвердження доводів відповідача щодо ухилення позивача від сплати аліментів (довідок щодо заборгованості тощо) до суду апеляційної інстанції не надано. Посилання на те, що позивачем сплачено аліменти у мінімальному розмірі, тоді як витрати на утримання дітей становлять більше 5000 грн., не є доказами його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки платіж у такому розмірі не суперечить судовому наказу, згідно якого стягуються аліменти.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 28 серпня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А., ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_3 . Згідно договору дарування від 27 грудня 2018 року, засвідченим приватним нотаріусом Первомайського РНО Харківської області Васильєвою С.І., квартира наразі належить ОСОБА_5 .

Посилання відповідача на те, що вказана квартира була придбана під час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу не можуть братися до уваги, оскільки факт спільного проживання без реєстрації шлюбу за вказаний період не встановлено у передбаченому законом порядку і що до цієї квартири позовні вимоги сторонами не заявлялись.

Також, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 з 16 березня 2016 року ОСОБА_1 був власником транспортного засобу Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску. Згідно виписки з сайту МВС України вказаний автомобіль належить ОСОБА_5 .

Доводи позивача, що автомобіль було продано в період шлюбу і грошові кошти витрачено на потреби сім"ї, відповідач не спростувала.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстав для скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року-залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови .

Головуючий С.С. Кругова

Судді І.О.Бровченко

О.В. Маміна

повний текст постанови складено 19 липня 2019 року