Постанова

від 02.04.2019 по справі 6-50/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 6-50/2011 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.

Провадження № 22-ц/811/6/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого судді - Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар Фейір К.О.

за участю:представника ОСОБА_2 - адвоката Огородника О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 13 травня 2011 року у справі за поданням Начальника Галицького ВДВС Львівського МУЮ Бойка О.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13 грудня 2018 року відновлено втрачене судове провадження у справі №6-50/11 за поданням начальника Галицького ВДВС Львівського МУЮ Бойка О.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2.

Відновлено зміст ухвали Галицького районного суду м.Львова від 13 травня 2011 року, якою задоволено подання начальника Галицького ВДВС Львівського МУЮ Бойка О.В. та тимчасово обмежено право виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, до сплати ним заборгованості, згідно судового наказу №2н-650/09, виданого 19 серпня 2009 року Галицьким районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ УкрСиббанк заборгованість у розмірі 443240,11 грн.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2011 року оскаржив ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з ухвалою, вважає її такою, що постановлена без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Задовольняючи подання, суд першої інстанції не врахував, що державним виконавцем не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б вказували на неправомірні дії чи бездіяльність боржника, що свідчать про його ухилення від виконання рішення суду, таких обставин відповідно не встановлено і судом. Крім того, боржник ні на момент видачі судового наказу, ні на момент відкриття виконавчого провадження та на час постановлення ухвали не проживав за адресою АДРЕСА_1, що стверджується копією паспорта. Звертає увагу, що сам факт відкриття виконавчого провадження та вчинення певних дій по його виконанню державним виконавцем при відсутності належних та допустимих доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду не свідчить про необхідність тимчасового обмеження конституційних прав боржника. Крім цього, звертає увагу, що в Єдиному реєстрі боржників дані стосовно нього відсутні, що свідчить про відсутність станом на сьогодні відкритих виконавчих проваджень Просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні подання відмовити.

Представник Галицького ВДВС Львівського МУЮ у судове засідання не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - Огородника О.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Постановляючи ухвалу про задоволення подання, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у боржника невиконаного зобов язання, покладеного на нього судовим рішенням є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України.

Однак з такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з ч.1 ст.377-1 ЦПК України (в редакції, діючій на час розгляду справи) питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до п.18 ст.11 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, діючій на час розгляду справи) державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов язань за рішенням.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21.01.1994 року Про порядок виїзду з України і в їзду в Україну громадян України регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Так, п. 2 ст.6 вказаного Закону передбачено, як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до ч.6 ст.12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, діючій на час розгляду справи)боржник зобов язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Із змісту відновленої оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, що судом першої інстанції надавалася оцінка доказів того, що боржник ухиляється від виконання зобов язань, покладених на нього судовим рішенням або ухиляється від вчинення дій передбачених ч.6 ст.12 Закону України Про виконавче провадження . В ухвалі відсутні мотиви того, що державним виконавцем вчинено всі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження (в редакції, діючій на час розгляду справи) спрямовані на погашення боргу, хоча саме державний виконавець зобов'язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника на свободу пересування.

Поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Судом не встановлено фактів, що боржник вчиняв дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов язання, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця, а є лише голослівне посилання на факт ухилення від виконання та на невиконання зобов язань.

Крім того, як вбачається з відповіді Галицького ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 27.11.2018р. на адвокатський запит, матеріали виконавчого провадження №26230320 з виконання судового наказу від 19.08.2009 року №2н-650 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ УкрСиббанк заборгованості у розмірі 443240,11 грн. з постановою про закриття виконавчого провадження від 09.06.2011р. передано до Личаківського ВДВС ЛМУЮ. Вказане виконавче провадження було знищене, у зв'язку з закінченням терміну архівного зберігання (аркуш 34 справи про відновлення втраченого судового провадження ).

Відповідно до відповіді Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 06.12.2018р. на адвокатський запит, матеріали виконавчого провадження №27205282 з виконання судового наказу від 19.08.2009 року №2н-650 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ УкрСиббанк заборгованості у розмірі 443240,11 грн. з постановою про закриття виконавчого провадження від 31.11.2011р. передано до ВДВС Рогатинського РУЮ. Вказане виконавче провадження було знищене, у зв'язку з закінченням терміну архівного зберігання (аркуш 35 справи про відновлення втраченого судового провадження).

З Інформації з Єдиного реєстру боржників встановлено, що боржник ОСОБА_2 в реєстрі відсутній.

За результатами пошуку в Автоматизованій системі виконавчого провадження відкритих виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_2 немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про наявність підстав для обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.

Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: "Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною". При чому згідно ч. 3 вказаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" ("Gochev v. Bulgaria" від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника без встановлення факту ухилення від виконання зобов'язань не буде відповідати одному із критеріїв, визначених ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, за яких обмеження права на свободу пересування може бути виправдане.

В ухвалі судом першої інстанції не зазначено фактів та конкретних доказів, які б підтверджували те, що боржник знав про відкрите виконавче провадження та ухилявся від зобов'язання, покладеного на нього судовим рішенням. Крім цього, станом на час розгляду справи апеляційним судом відомості про відкриті виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_2 відсутні, а тому законних підстав для обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України немає.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання державного виконавця.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 13 травня 2011 рокускасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Відмовити Начальнику Галицького ВДВС Львівського МУЮ у задоволенні подання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 12 квітня 2019 року.

Головуючий : Мікуш Ю.Р.

Судді: Приколота Т.І.

Савуляк Р.В.