Постанова

від 17.04.2019 по справі 904/4688/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2019 року м. Дніпро Справа № 904/4688/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Кузнецової І. Л., Подобєда І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р.

( суддя Суховаров А.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 10.12.2018 р. )

у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

в особі Дніпропетровської філії

Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані",

с. Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна у розмірі 49 120,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" ( далі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" ( далі – Відповідач ) про стягнення неустойки за Договором оренди нерухомого майна № 2525-42/12 від 19.12.2012 р. у розмірі 49 120,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, у зв'язку з порушенням зобов'язання в частині своєчасного повернення майна з оренди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р. позов задоволено - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" на користь Публічного акціонерного товариства "Уктелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Уктелеком" суму 49 120,00 грн. неустойки, 1 762,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, фактичним обставинам справи, а також в зв'язку з тим, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального та неправильним застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, в зв'язку з тим, що справу розглянуто господарським судом за відсутністю Відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду. Оскільки Відповідачу взагалі не було відомо про існування спору по справі, було порушено його право, як учасника справи, у тому числі на ознайомлення з матеріалами справи, на надання суду доказів, на участь у судових засіданнях та інші, визначені законом процесуальні права.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції в порушення своїх повноважень вийшов за межі предмету спору та замість стягнення заборгованості за договором оренди стягнув неустойку за користування річчю за час прострочення.

При цьому Скаржник зазначає, що у будь-якому разі суд не мав правових підстав для стягнення з Відповідача неустойки.

Скаржник наголошує на тому, що як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні строк дії договору оренди сплив 31.10.2015 р., а акт про повернення майна Позивачу був складений 01.09.2016 р. Саме з вказаного терміну, тобто з 01.09.2016 р. у Позивача виникло право вимагати сплати неустойки за прострочення повернення орендованого майна. Для пред'явлення вимог про стягнення неустойки встановлений строк позовної давності 1 рік. Вказаний строк сплив 01.09.2017 р. Ніяких перешкод, які б не дозволяли Позивачу своєчасно звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки за прострочення повернення орендованого майна не існувало. Таким чином, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки після того, як строк позовної давності сплив.

Скаржник вважає, що сплив строку позовної давності є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, Позивач просить суд залишити рішення господарського суду по справі № 904/4688/18 без змін а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що доводи апеляційної скарги не грунтуються на нормах законодавства та не спростовують висновку першої інстанції відповідно до встановлених обставин справи.

Позивач також посилається на те, що відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2012 р. неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не застосовується спеціальна позовна давність, передбачена ст. 258 ЦК України. Оскільки вимоги ст. 785 ЦК України не обмежують орендодавця будь якими строками для справлення неустойки за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі з урахуванням загального строку позовної давності.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М.( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Подобєда І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2019 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р. у справі № 904/4688/18 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2019 р. Відновлено строк подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Відповідача з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначає частина перша ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Майново-господарськими, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.12.2012 р., між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" ( Орендар ) укладено Договір оренди нерухомого майна товариства ( технологічні приміщення ) № 2525-42/12, згідно п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар бере в строкове платне користування приміщення (далі - майно), розташоване на 5-му поверсі 5-поверхової промислової будівлі АТС74 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Димитрова, 30, загальною площею 47,2 кв. м. - технологічних приміщень для розміщення обладнання електрозв'язку.

На виконання Договору оренди Орендодавець передав, а вОрендар прийняв майно в користування на підставі Акту приймання-передачі майна від 07.12.2012 р.

31.01.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" ( Орендар ) укладена Додаткова угода № 1/223-128107 про внесення змін до Договору оренди від 19.12.2012 р. № 2525-42/12, за змістом якої змінено загальну площу технологічних приміщень для розміщення обладнання електрозв'язку - 30,7 кв. м.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди, в редакції укладеної додаткової угоди № 1/223-128107 від 31.01.2013 р., передача Орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання-передачі майна ( додаток 1а ), вказаного в п. 1.1 Договору.

01.01.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" ( Орендар ) підписано Акт приймання-передачі майна, а саме: технологічних приміщень загальною площею 30,7 кв. м.

Відповідно до п. 2.3 Договору майно, передане Орендареві, повертається Орендодавцеві не пізніше дати закінчення строку дії Договору ( якщо не досягнуто згоди про його продовження або в разі його дострокового розірвання ) за актом передачі-приймання, звіреним з актом приймання-передачі майна, зазначеним у п. 2.1 Договору, разом з отриманим від Орендодавця устаткуванням, інвентарем та іншим майном у належному стані, з усіма зробленими поліпшеннями, які неможливо відокремити від об'єкта оренди.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди, в редакції укладеної додаткової угоди № 1/223-128107 від 31.01.2013 р., оренда плата встановлюється Орендодавцем на підставі його внутрішніх нормативних актів, становить 80,00 грн. за 1 кв. м., та складає 2 456,00 грн. з ПДВ за перший місяць оренди за 30,7 кв. м. всієї орендованої площі та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії договору оренди.

Розрахунок плати за місяць оренди нерухомого майна ПАТ “Укртелеком” на 01.01.2013 р. встановлено у Додатку - 3а до Договору.

Витрати на утримання майна, плату за комунальні послуги та інші включено до розміру фіксованої орендної плати ( п. 3.3 Договору ).

Орендна плата перераховується Орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок Орендодавця не пізніше 27 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються Орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною ( п. 3.6 Договору ).

Орендар зобов'язаний у разі припинення Договору оренди повернути Орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки за погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна з вини Орендаря ( п. 6.1.7 Договору ).

Відповідно до п. 12.1 сторони погодили, що договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє по 31.10.2015 р. включно.

Дія договору припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено ( п. 12.7.1 Договору ).

Відповідно до п. 12.3 Договору оренди всі зміни та доповнення до цього Договору оформляється у вигляді додаткових угод, які дійсні лише за умови складення в письмовій формі та підписання повноважними представниками сторін.

Після закінчення строку дії договору ( 31.10.2015 р. ), всупереч умовам Договору, Орендар не повернув Орендодавцеві орендоване майно ( доказів не надано ).

Позивач звернувся до Відповідача з вимогою щодо необхідності демонтажу обладнання, звільнення приміщення згідно п. 2.3 Договору та сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення згідно направлених рахунків, проте Відповідач залишив зазначений лист без реагування ( лист № 12Е200-267 від 13.05.2016 р. ).

Судом також встановлено, що лише 01.09.2016 р. Орендар повернув Орендодавцеві орендоване майно за Актом приймання-передачі. 01.09.2016 р. сторонами також укладено Акт демонтажу технологічного обладнання власника, встановленого на виробничих площах ПАТ “Укртелеком” Дніпропетровська філія КЦТ № 525.

З огляду на порушення Орендарем обумовлених Договором зобов'язань, Позивач виставив на оплату Відповідачу рахунки № 120КР/15-547 від 31.03.2016 р., № 120КР/15-548 від 30.04.2016 р., № 120КР/16-585 від 31.05.2016 р., № 120КР/16-635 від 30.06.2016 р., № 120КР/16-677 від 31.07.2016 р., рахунок № 120КР/16-679 від 31.08.2016 р. на загальну суму 49 120, 00 грн. неустойки, які не сплачені Відповідачем.

На час розгляду спору Відповідачем не було надано господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми неустойки, доказів, наведених Позивачем в обґрунтування позовних вимог, спростовано не було.

В основу оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог покладено висновок місцевого господарського суду, що невиконання Відповідачем зобов'язання стосовно повернення орендованого майна, внаслідок припинення дії договору оренди з 31.10.2015 р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, є підставою для стягнення з Відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, на загальну суму 49 120,00 грн. за період з 01.11.2015 р. по 31.08.2016 р. ( 2 456,00 грн. х 2 х 10 місяців прострочення до дати укладення акту приймання-передачі майна від 01.09.2016 р.).

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги: порушення процесуальних прав Відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи; в порушення своїх повноважень суд першої інстанції вийшов за межі предмету спору та замість стягнення заборгованості за договором оренди стягнув неустойку за користування річчю за час прострочення; з 01.09.2016 р. ( час складення акту про повернення майна ) у Позивача виникло право вимагати сплати неустойки за прострочення повернення орендованого майна; Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки після того, як строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Спір у справі про стягнення неустойки в порядку, визначеному ч. 2 ст. 785 ЦК України, у зв'язку з невиконанням Відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за договором.

За приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, за змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 6.1.7 Договору сторони погодили, що у разі припинення Договору оренди Орендар зобов'язаний у разі припинення Договору оренди повернути Орендодавцеві орендоване майно.

Відповідно до п. п. 12.1, 12.7.1 Договору, останній діє по 31.10.2015 р. і припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Орендар повернув Орендодавцеві орендоване майно за Актом приймання-передачі від 01.09.2016 р.

Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди.

Отже, місцевий господарський суд обгрунтовано стягнув з Відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, на загальну суму 49 120,00 грн. за період з 01.11.2015 р. по 31.08.2016 р. ( 2 456,00 грн. х 2 х 10 місяців прострочення до дати укладення акту приймання-передачі майна від 01.09.2016 р. ).

Щодо доводів Скаржника пов'язаних із спливом строку позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення неустойки, який складає 1 рік, то апеляційний суд зазначає наступне.

Ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням ч. 2 ст. 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж ст. 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 р. № 14-рп/2012 зі справи N 1-20/2012 також зазначено, що положення ст. 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність ( п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р., № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" ).

Щодо доводів Скаржника пов'язаних із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права – розгляд справи господарським судом за відсутністю Відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, то апеляційний суд зазначає наступне.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані", на адресу: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Ватутіна, 1 Позивачем була направлена позовна заява з додатками, що підтверджується копією поштової квитанції від 11.10.2018 р. та описом вкладення у цінний лист ( а. с. 7 ).

Судом першої інстанції, Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані", на адресу вказану Позивачем у позовній заяві, направлялася копія ухвали від 22.10.2018 р. про відкриття провадження та про те, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до реєстру № 318 згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Україні з повідомленням, поштовому відправленню ( копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. про відкриття провадження та про те, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження ) на адресу Відповідача, присвоєно 13-символьний цифровий номер ( штрихкодовий ідентифікатор ) 4930006713299. Згідно результату пошуку за штрихкодовим ідентифікатором 4930006713299 на WEB сторінці Укрпошти (http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), вбачається, що 01.11.2018 р. відправлення за вищевказаним номером надійшло у точку видачі /доставки, проте, 29.11.2018 р. воно було повернуто за зворотною адресою до Господарського суду без вручення, із довідкою публічного акціонерного товариства “Укрпошта” з відміткою поштового відділення “за закінченням терміну зберігання”.

Слід зазначити, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ).

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" є адреса: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Ватутіна, 1 ( а. с. 57 ).

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою ( тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає, що відмова адресата від отримання кореспонденції, або неотримання ним кореспонденції від судового органу, зумовлена не об'єктивними причинами, а суто суб'єктивними причинами ( залежало від власної ініціативи самого Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" ).

Відповідно до загальних норм процесуального Кодексу права та обов'язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд. Також сторони мають обов'язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів.

Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

Крім того, Скаржник не був позбавлений можливості ознайомитися з рухом справи у спорі за його участю та з прийнятим за результатом судового вирішення цього спору процесуальним рішенням, оскільки інформація про призначення судових засідань є відкритою, її можна отримати як на сайті в мережі інтернет (http://court.gov.ua/fair/), так і в інформаційному центрі суду. Усі процесуальні документи суду наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. у справі № 904/4688/18 було надіслано Скаржнику судом 24.10.2018 р. та оприлюднено у вказаному реєстрі 24.10.2018 р.

В рішенні від 26.04.2007 р. у справі “Пономарьов проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( п. 27 ).

Враховуючи встановлені обставини справи, посилання Апелянта на його необізнаність про розгляд цієї справи Господарським судом Дніпропетровської області, спростовується матеріалами справи.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для правильного вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Оскільки місцевим господарським судом ухвалою було відкрито провадження у справі, при цьому не було встановлено недоліків позовної заяви, як і не було встановлено способу та строку їх усунення, безпідставним є залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України з підстав неусунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк (див. mutatis mutandis висновки у пункті 18 постанови Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/16706/17 ), зважаючи на те, що наслідки встановлених у цій справі апеляційним судом порушень норм процесуального права могли бути усунуті під час апеляційного перегляду з огляду на межі перегляду, визначені у ст. 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції, якщо дійде висновку, що Відповідач був позбавлений можливості подати докази до суду першої інстанції, має право їх прийняти і переглянути справу з урахуванням таких доказів (ч. 3 ст. 269 ГПК України) ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2019 р. у справі № 913/329/18 ).

Скаржником не додадо до апеляційної скарги будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, які Відповідач мав намір подати до суду першої інстанції в обгрунтувавння своїх заперечень.

Не знайшли свого підтвердження і доводи Скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету спору та замість стягнення заборгованості за договором оренди стягнув неустойку за користування річчю за час прострочення.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємство "Промторгінвест-компані" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р. у справі № 904/4688/18 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв'язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя                                                                                І.М. Кощеєв

Суддя                                                                                                    І.Л. Кузнецова

Суддя                                                                                           І.М. Подобєд