Рішення

від 17.04.2019 по справі 520/2039/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2019 р. № 520/2039/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чайкіної Н.Е.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дівінтос (м. Харків, вул. Наріманова, 10 А) до Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дівінтос звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області № 00002111411 від 26 вересня 2018 року (форма Р ).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Дівінтос (податковий номер 36458026) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ Леон-Строфи (податковий номер 40400574) за липень 2016 року, червень 2017 року, липень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки 05.09.2018 контролюючим органом було складено акт № 3701/20-40-14-11/36458026 (а.с.102-121, том № 1).

За висновками складеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00002111411 від 26.09.2018 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 133913,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 107131 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 26782,75 грн. (а.с.154, том № 1).

За результатами розгляду заперечень ТОВ Дівінтос від 12.09.2018 № 78 на акт позапланової виїзної документальної перевіри Головним управління ДФС у Харківській області висновки перевіряючого залишено без змін (а.с.151- 153, том № 1).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.12.2018, за результатами розгляду скарги ТОВ Дівінтос (вх. № 56303/6 від 10.10.2018) податкове повідомлення-рішення № 00002111411 від 26.09.2018 форми Р залишено без змін.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно висновків акту перевірки від 05.09.2018 № 3701/20-40-14-11/36458026 було встановлено відсутність оформлення за звітні періоди декларування ПДВ неправомірно визначених сум податкового кредиту, порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 107131, в т.ч. в липні 2016 року у сумі 65833 грн., червні 2017 року у сумі 33048 грн., липні 2017 року у сумі 8250 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті за липень 2016 року у сумі 65833 грн., червень 2017 року у сумі 33048 грн., липень 2017 року у сумі 8250 грн.

Зокрема, контролюючим органом зазначено, що згідно наданих до перевірки укладених між ТОВ Дівінтос та ТОВ Леон-Строй договорів встановлено, що згідно п.п.5.1.2 підрядник зобов'язаний здійснити приймання, розвантаження та збереження отриманого майна, проте згідно наданих до перевірки ТТН одержувач вказаний - ТОВ Дівінтос .

При аналізі наданих до перевірки товарно-транспортних накладних б/н від 02.07.2016 та б/н від 04.07.2016 було встановлено, що ТОВ Дівінтос придбав послуги щодо вантажних перевезень автомобілем Фольксваген ВМ 89-96-А у ФОП ОСОБА_3, проте ані в ТТН б/н від 02.07.2016 та б/н від 04.07.2016, ні в акті прийняття-передачі виконаних робіт б/н від 04.07.2016 не вказані ідентифікаційні дані виконавця послуг, тому ідентифікувати ФОП ОСОБА_3 немає можливості. Також в ТТН б/н від 02.07.2016 та б/н від 04.07.2016 відсутні дані щодо номеру посвідчення водія ОСОБА_4, що передбачено формою бланку. При аналізі наданих до перевірки товарно-транспортних накладних від 26.05.2017 вбачається дефектність, а саме - вказана не повна адреса пунктів розвантаження товару. В кожному укладеному договорі між ТОВ Дівінтос та ТОВ Леон-Строй передбачалося виконання останнім робіт самостійно та на свій власний ризик , проте підрядник з\а відсутності власних трудових ресурсів та потужностей для виконання будівельно-ремонтних робіт, звернувся за сторонньою допомогою до СГД з ознаками фіктивності, та які не могли надавати будівельно-ремонтні роботи з ряду причин, детально описаних в акті перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи 31.12.2014 між ТОВ Харківський міський молочний завод № 1 та ТОВ Дівінтос було укладено договір оренди № 34 (а.с.208-211, том № 1).

Згідно п. 1.1 договору оренди № 34 від 31 грудня 2014 року позивачем прийнято в оренду частину нежилого приміщення, яке знаходиться в нежилих приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський міський молочний завод № 1 , розташованих за адресою: м. Харків, вул. М. Гончарівська, 17. Загальна площа приміщення, яке прийнято в оренду, складає 94,80 кв.м. (п. 1.2. договору оренди № 34 від 31.12.2014р.), цільове призначення - розміщення складу 94,80 кв.м (п. 1.5. договору оренди № 34 від 31.12.2014).

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 31.12.2016р до договору оренди № 34 від 31.12.2014 договір оренди є діючим, оренді відносини не припинені (а.с.218, том № 1).

Відносини між ТОВ Леон-Строй та ТОВ Дівінтос виникли з приводу улаштування бетонних підлог виробничих приміщень на таких об'єктах: виробниче приміщення ТОВ Веста за адресою: м. Харків, провулок Сімферопольський, 6; молочно-товарна ферма за адресою: Сумська обл.. Конотопський р-н., с. Тернівка, вул. Миру, 43; молочно-товарна ферма за адресою: Сумська обл., Сумський р-н., с. Мар'ївка, вул. Іванова, ЗБ; виробниче приміщення прядильно-ткацької фабрики за адресою: м. Харків, вул. Текстильна, 18; офісні приміщення по вулиці Наріманова, буд. 10-А, м. Харків; виробниче приміщення TOB Слобожанський Миловар за адресах Харківська область, Дергачівський р-н., с. Подвірки, вул. Сумський шлях, 53.

Між ТОВ Лон-Строй та ТОВ Дівінтос були укладенні наступні договори: договір підряду № 218-3-СП від 01.07.2016 (а.с.241-241, том № 1); договір підряду № 250/1-СП від 13.03.2017 (а.с.164-165, том № 2); договір підряду № 225-СП від 04.07.2016 (а.с.75-76, том №2); договір підряду № 26/06-СП від 26.06.2017 (а.с.41-42, том №3); договір підряду № 261-СП від 07.06.2017 (а.с.222-223, том № 2); договір підряду №257/1 -СП від 05.05.2017 (а.с.245-246, том № 2).

За умовами вказаних договір ТОВ Леон-Строй в порядку та на умовах, визначених в цих договорах, на свій ризик бере на себе обов'язки виконати з матеріалів та обладнання замовника роботу.

Таким чином, обов'язок по забезпеченню матеріалами для виконання робіт, місцем їх зберігання договорами покладено на ТОВ Дівінтос , що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема щодо наявності у позивача власного транспорту, договорами на перевезення вантажів автомобільним транспортом, акти про приймання- передачу виконання робіт з перевезення, накладні на внутрішнє переміщення, акти про прийняття-передачі виконання робіт по перевезенню обладнання, машин та матеріалів, товарно-транспортні накладні, акти прийому-здачі матеріалів, машин і механізмів, акти про цільове призначення матеріалів, машин і механізмів, акти про повернення машин і механізмів; накладні на внутрішнє переміщення з об'єкта на склад позивача, видатковими накладними на придбання палива та матеріалів, податковим накладним, виписаними контрагентами по факту придбання останніх, квитанціями про реєстрацію податкових накладних, виписаних за фактами придбання матеріалів, а також рішенням № 12Н/379 від 03.07.2012 органу сертифікації продукції ДП Харківстандартметрологія (а.с.19-24, том № 2, а.с.99-107, том № 2, а.с.179-186, том № 2, а.с.187-194, том № 2, а.с.54, том № 3, а.с.61 том № 3).

Місце виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ Леон-Строй , є місцем знаходженням об'єктів будівництва, що вказані вище. Інформація про наведені об'єкти нерухомого майна міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Висновок про неможливість постачання ТОВ Леон-Строй Товариству з обмеженою відповідальністю Дівінтос товарів, послуг, робіт з підстав відсутності в ньому будь-якої інформації про зберігання товарів спростовується наявними в матеріалах справи доказами, актами прийому-передачу виконаних робіт.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій з ТОВ Леон-Строй судом встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; рахунків на оплату.

Щодо посилання відповідача на отримання протоколів допиту директорів та інших посадових осіб щодо непричетності до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, слід зазначити, що оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, про наявність вироку у кримінальній справі, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів надано не було. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV , відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені ДФС аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів з контрагентом, суд дійшов висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

За таких обставин податкове повідомлення - рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області № 00002111411 від 26 вересня 2018 року (форма Р ) не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 72, 73, 74, 77, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дівінтос (м. Харків, вул. Наріманова, 10 А) до Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 00002111411 від 26 вересня 2018 року (форма Р ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дівінтос (код ЄДРПОУ 36458026) судовий збір у розмірі 2008,72 грн. (дві тисячі вісім гривень 72 копійки).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.04.2019.

Суддя В.В. Єгупенко