Ухвала

від 16.04.2019 по справі 640/19399/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

16 квітня 2019 року м. Київ № 640/19399/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Смолій І.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву третьої особи Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська про відвід судді Пащенко К.С. в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківської районної у місті Києві ради в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради

третя особа Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради (надалі також - відповідач), третя особа Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська (надалі також - третя особа), в якому просить суд:

визнати бездіяльність Шевченківської районної у місті Києві ради в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради в частині дострокового припинення повноважень Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "Квартал Пушкінська-Червоноармійська" протиправною;

зобов'язати Шевченківську районну у місті Києві раду в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради прийняти рішення про дострокове припинення повноважень Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "Квартал Пушкінська-Червоноармійська".

14.03.2019 третьою особою подано заяву про відвід судді Пащенко К.С. у зв'язку з позбавленням права третьої особи подати заперечення на позов, що виключає об'єктивний та всебічний розгляд справи, а тому існують підставі для відводу судді, встановлені статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.04.2019 визнано заявлений відвід необґрунтованим. Передано справу №640/19399/18 на автоматизований розподіл для визнання судді у порядку, встановленому частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Дослідивши подану заявником заяву, матеріали справи та наявні докази, суд приходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу вирішення питання про відвід судді Пащенко К.С. здійснюється суддею Смолієм І.В., який не входить до складу суду, що розглядає справу №640/19399/18, і визначений у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами п. 8 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви третьої особи про відвід судді Пащенко К.С. по справі №640/19399/18 у письмовому провадженні.

Розглянувши подану заяву, Окружний адміністративний суд м.Києва звертає увагу на наступне.

Частиною третьою статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

При цьому частини четверта статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб'єктивного критерію, але й об'єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (Рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Стаття 15 Кодексу суддівської етики затвердженого на XI з'їзді суддів України 22.03.2013 зазначає, що: "Неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді".

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 у справі "Білуга проти України", від 28.10.1998 у справі "Ветштайн проти Швейцарії" тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи "Пуллар проти Сполученого Королівства" і "Томанн проти Швейцарії", а також "Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції" і "Дактарас проти Литви").

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Довіра це суб'єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але всупереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв'язку з цим викликають недовіру до суду.

При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.

У відповідності до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям:

забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду;

судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Так, стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.

Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 етапі 6 Конвенції захист прав і основних свобод людини, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії", рішення від 24.02.1993, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (заява № 33958/96. п. 42. ЄСПЛ 2000-ХІІ).

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те. що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996 Reports 1996-III, с. 794. п. 38).

Застосовуючи об'єктивний критерії, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумнів в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обгрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, ( п. 44. та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (рішення від 07.08.1996. Reports 1996-ІІІ, с. 951- 952. п. 58).

У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (рішення від 26.10.1984, серія А. № 86. с. 14. п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (рішення від 28.10.1998. Reports 1998-УІІІ. с. 3116. п. 45).

Крім того, як вказав Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10.10.2009), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" , "Веттштайн проти Швейцарії". У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996. Reports 1996- ІІІ. с. 794. п. 38).

Європейських суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що посадові особи держави не мають права виказувати будь-які думки щодо певних юридичних обставинах, які є предметом розгляду судовими інстанціями, так як в країнах, де є реальний поділ гілок влади, виконавчі та законодавчі органи влади не мають будь-яким чином впливати на судову владу.

В рішенні ЄСПЛ "Тhe Sunday Times проти Сполученого Королівства" від 26.04.1979, вказано: "Якщо спірні питання обговорюються публічно і в такий спосіб, що громадськість може передчасно зробити свої висновки стосовно них, існує небезпека втрати довіри до суду. Крім того, якщо люди звикають до псевдо-процесів у ЗМІ, із часом це може спричинити невизнання суду єдиним органом, створеним для вирішення правових спорів".

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилання заявника, щодо не передачі справи до суду апеляційної інстанції, судом відхиляються, як такі, що не можуть бути підставою для відводу судді, відповідно до статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення заяви третьої особи про відвід судді Пащенко К.С. у даній справі відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із основних засадам (принципом) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява третьої особи про відвід судді Пащенко К.С. є безпідставною та про відсутність підстав для її задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 36, 39, 40, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити третій особі у задоволенні заяви про відвід судді Пащенко К.С..

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Смолій