Постанова

від 10.04.2019 по справі 1840/3358/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 р. Справа № 1840/3358/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 19.11.18 року по справі № 1840/3358/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ряснянське"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ряснянське" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.06.2018 в частині збільшення зобов`язання з податку на додану вартість на 392078 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 98019 грн. 50 коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 14.06.2018, яким зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на 90693 грн.

Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (400009, м. Суми,вул. Іллінська 13, код ЄДРПОУ 39456414) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ряснянське" ( 42452, Сумська область, Краснопільський район, с. Рясне, код ЄДРПОУ 30841386) судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовом у сумі 8711 (вісім тисяч сімсот одинадцять) грн. 86 коп.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в ході перевірки позивача було виявлено порушення податкового законодавства, а саме: п.188.1 ст. 188, ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5 ст. 198, п. 201. 4 ст. 201 Податкового кодексу України. У зв'язку з цим податковими повідомленнями-рішеннями зменшено розмір від'ємного значення та визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість

Згідно зі ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, ГУ ДФС у Сумській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Ряснянське» .

За наслідками перевірки винесено 14.06.2018 податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 90693 грн. та № НОМЕР_1, яким збільшено зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 610519 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 152629,75 грн. ( а.с. 14, 166).

Не погоджуючись з податковим повідомлення рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 14.06.2018, яким зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на 90693 грн., № НОМЕР_1 від 14.06.2018 в частині збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 392078 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 98019 грн. 50 коп. є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на встановлене.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є виробником сільськогосподарської продукції та здійснює її реалізацію. За висновками акту перевірки протягом 2015 року позивачем здійснювалась реалізація пшениці за цінами нижчими від фактичної її собівартості. З відомостей на бухгалтерському рахунку 271 «Продукція рослинництва» відповідачем зроблено висновок про вартість одиниці продукції як відношення рівня фактичних витрат по кожному виду продукції та місцю зберігання до її кількості. Фактична собівартість відповідачем визначена на рівні 2,33 грн за 1 кг для пшениці 6 класу (2015), на рівні 2,33 грн. за 1 кг для пшениці 5 класу (2015) та 2.5 грн. за 1 кг для пшениці 6 класу (2015). Реалізація пшениці різник класів здійснювалась позивачем за цінами від 1,57 грн. до 2,08 грн., що відображено в акті перевірки та не заперечується позивачем (а.с. 85).

Також, судом встановлене, що наказом № 1/2 від 01.01.2015 у ТОВ "Ряснянське" введено в дію на підприємстві «Положення про облікову політику № 3/01012015 (версія № 14-01.01.2015)» (а.с. 205). Відповідно до витягу з Положення облік біологічних активів на підприємстві здійснюється у відповідності до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку. Пріоритетним підходом в оцінці біологічних активів визнано оцінку по справедливій вартості. Справедлива вартість - сума на яку можливо обміняти актив чи врегулювати зобов'язання при вчиненні правочину між добре обізнаними та такими, що бажають укласти угоду і незалежними одна від одної сторонами. Біологічний актив на момент першого визнання оцінюється по справедливій вартості за відрахуванням витрат на місці продажу, що передбачаються. Накопичення витрат на біологічну трансформацію біологічних активів здійснюється на рахунку 231.

На кінець кожного кварталу ( на дату балансу) біологічні активи оцінюються по справедливій вартості за відрахуванням витрат на місці продажу. Збільшення вартості біологічних активів рослинництва, що враховуються по справедливій вартості, у процесі сільськогосподарської діяльності , в обліку проводиться шляхом накопичування витрат на управління біологічною трансформацією на рахунках обліку витрат виробництва (231 «Основне виробництво» ) з додаванням цих витрат до вартості біологічних активів на кінець кожного місяця. При проведенні переоцінки біологічних активів до справедливої вартості на дату балансу, збільшення їх вартості визнається доходами, а зменшення їх вартості визнається витратами від зміни вартості біологічних активів, що обліковуються по справедливій вартості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що при проведенні обліку за встановленим на підприємстві порядком за справедливою вартістю та відображена на рахунку 271 вартість продукції не є тотожною фактичній її собівартості. За таких обставин прийняття відповідачем відображеної на рахунку 271 вартості продукції за фактичну собівартість та висновки про продаж позивачем товарів за ціною нижчою від собівартості є хибними.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем зобов'язань з податку на доладну вартість при вчиненні угод з продажу такої продукції на загальну суму 330982 грн.

Щодо висновку акту перевірки про заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації пшениці за цінами, що є нижчими від мінімально встановлених регульованих цін. Де думку відповідача, позивач мав визначити зобов'язання на суму різниці між мінімально встановленою регульованою ціною та ціною реалізації та позивач мав додатково визначити зобов'язання на загальну суму 61096 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ряснянське» в грудні 2015 - травні 2016 років укладено ряд договорів на постачання пшениці кормової. Поставка відбувалась в липні 2016 року, що підтверджується копіями видаткових та товарно-транспортних накладних, звітами по обліку зважування (а.с. 15-74).

Відповідно до ст. 188 п. 188.1 ПК України (в редакції на момент виникнення правовідносин) база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню.

Згідно зі ст. 3 п.п. 3.1, 3.2 закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції (далі - державне цінове регулювання), встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені цим Законом, при дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції. Зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України.

У відповідності до ст. 4 п. 4.1 п.п. 4.1.1, 4.1.2, зазначеного закону мінімальна інтервенційна ціна метричної одиниці окремого об'єкта державного цінового регулювання є ціновим індикатором, який: а) є підставою для прийняття рішення про здійснення фінансової інтервенції; б) використовується для планування доходів продавців такого об'єкта в Україні та з іншими цілями, визначеними цим Законом. Мінімальна інтервенційна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання установлюється на визначений період цінового регулювання центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства.

Так, у пункті 2.12 статті 2 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", зазначено, що організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на Накази Міністерства аграрної політики та промисловості № 242 від 24.06.2014, № 384 від 03.10.2014, № 292 від 29.07.2015, № 305 від 14.09.2016. Відповідно до змісту наведених нормативних актів, усі вони були видані відповідно до п.п. 4.1.2 п.4.1 ст.4 та п.п. 5.1.2 п. 5.1 ст.5 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", Методики визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об'єкта державного цінового регулювання.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначеними відповідачем в акті перевірки Наказами Міністерства аграрної політики та промисловості встановлювались мінімальні інтервенційні ціни, в тому числі і на пшениці тверду та маяку різних класів. За змістом наведених норм закону, державне регулювання цін полягає у здійсненні товарної або фінансової інтервенції при досягненні цінами на встановлений вид продукції мінімальних чи максимальних інтервенційних цін. Як було зазначено, таке регулювання здійснюється лише в межах організованого аграрного ринку та не здійснюється за його межами.

Як вбачається з копій договорів на постачання пшениці кормової, правочини укладались безпосередньо між позивачем та постачальником. Наявними доказами не підтверджується укладення позивачем біржових договорів (контрактів) за правилами Аграрної біржі.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним розповсюдження відповідачем на такі правовідносини дії нормативних актів, зокрема Наказів Міністерства аграрної політики та промисловості № 242 від 24.06.2014, № 384 від 03.10.2014, № 292 від 29.07.2015, № 305 від 14.09.2016 та норм закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" в частині державного цінового регулювання.

Зі змісту поняття державного цінового регулювання та мінімальної інтервенційної ціни, відповідно до норм закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" встановлення інтервенційних мінімальних та максимальних цін не є забороною здійснення реалізації продукції за цінами нижчими за мінімальні чи вищими за максимальні, а є лиже підставою. Для вжиття державою в особі Аграрного фонду заходів для встановлення цінової рівноваги.

Відповідно до ст. 1 ч. 1 п.п. 2, 13, Закону України «Про ціни і ціноутворення» (в редакції на момент виникнення правовідносин) гранична ціна - максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб'єктом господарювання; фіксована ціна - обов'язкова для застосування суб'єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та державними колегіальними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та компетенції. Відповідно до ст. 12 ч. 1 державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів). запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Враховуючи встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем безпідставно ототожнюється встановлення Наказами Міністерства аграрної політики та промисловості мінімальних та максимальних інтервенційних цін для цілей, визначених законом України "Про державну підтримку сільського господарства України" з заходами державного регулювання цін, передбаченими законом України «Про ціни і ціноутворення» .

Таким чином, будь-яких доказів встановлення граничних чи фіксованих цін у 2016 році, зокрема на пшеницю кормову, реалізація якої здійснювалась позивачем, та продаж такої продукції зі цінами нижчими від встановлених відповідачем не подано. Висновки відповідача про вчинення у цій частині позивачем порушень податкового законодавства колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ряснянське" та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 14.06.2018, яким зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на 90693 грн., № НОМЕР_1 від 14.06.2018 в частині збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 392078 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 98019 грн. 50 коп.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у спірному випадку відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений Законом.

Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Так, як визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року по справі № 1840/3358/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 Постанова складена в повному обсязі 18.04.19р.