Постанова

від 17.04.2019 по справі 1340/4891/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2254/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Носа С.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

суддя у І інстанції Костецький Н.В.,

час ухвалення рішення 15 год. 30 хв.,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 21 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС) від 25 вересня 2018 року № 1167 у частині свого звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за пунктом 64 є (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити на посаді помічника дільничного інспектора Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Шевченківський РВ ЛМУ);

- стягнути з Шевченківського РВ ЛМУ середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня незаконного звільнення до дня ухвалення судом рішення по справі.

Обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що був незаконно звільнений з посади помічника дільничного інспектора у липні 2012 року і своєчасно звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про поновлення на посаді. Станом на 2015 рік зупинено дане провадження. Не міг передбачати, що буде повторно звільненим з посади помічника дільничного ще в 2015 році уже за скороченням штату. Крім того, відповідачем, підставою звільнення зазначено пункт 64 є (через скорочення штату), хоча даний пункт Положення передбачає звільнення працівника за порушення трудової дисципліни. Стверджує, що відповідачем йому не запропоновано жодної посади в органах поліції, в порушення вимог пунктів 9 та 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію до прийняття спірного наказу від 25 вересня 2018 року. Таким чином, відповідачем при повторному звільненні позивача з займаної посади 25 вересня 2018 року з 6 листопада 2015 року грубо порушено також вимоги статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), та Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 1340/4891/18 позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії ГУ МВС від 25 вересня 2018 року № 1167 о/с у частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ України в запас за пунктом 64 є (через скорочення штатів) Положення № 114. Поновлено позивача на посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ з 26 вересня 2018 року. Стягнено з Шевченківського РВ ЛМУ на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 9350,88 грн.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем ГУ МВС, який просить його скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

На виконання згаданої постанови Кабінету Міністрів України було видано наказ Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) № 1388 від 6 листопада 2015 року Про організаційно - штатні питання , яким було скорочено всі штатні посади ГУ МВС (у тому числі і посаду ОСОБА_2.). Тому 6 листопада 2015 року позивача було звільнено зі служби (роботи). На виконання цього наказу МВС ГУ МВС було видано оспорюваний наказ № 1167 о/с від 25 вересня 2018 року.

При цьому звертає увагу на те, що Національна поліція не належить до складу органів внутрішніх справ та сфери управління МВС, а є самостійним центральним органом виконавчої влади, який був утворений Кабінетом Міністрів України.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГУ МВС та Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП) є окремими юридичними особами та мають різні ідентифікаційні коди юридичних осіб 08592247 та 40108833 відповідно.

Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що органи Національної поліції є правонаступниками органів міліції.

Видаючи оспорюваний наказ, ГУ МВС діяло відповідно до вимог закону, оскільки позивача не було переведено до поліції через неподання ним у період з 6 серпня 2015 року по 6 листопада 2015 року документу (рапорт, заява), який би став підставою для видачі наказу про прийняття на службу до поліції. Будь-яких законних підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС № 1167 о/с від 25 вересня 2018 року у частині звільнення ОСОБА_2 немає.

Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції помилково стягнув із відповідача кошти за час вимушеного прогулу за 112 календарних дні, хоча грошове забезпечення позивачу виплачувалось виходячи із робочих, а не календарних днів.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ МВС позивач заперечив можливість задоволення апеляційних вимог, які вважає безпідставними та погоджується із доводами, викладеними у оскаржуваному судовому рішенні.

Позивач та його представник у ході апеляційного розгляду заперечили обґрунтованість вимог апелянта. Просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 10 червня 2007 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та на час звільнення перебував на посаді помічника дільничного інспектора Шевченківського РВ ЛМУ.

Наказом ГУ МВС від 13 липня 2012 року № 1133 прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення № 114 за грубе порушення положень Закону України Про міліцію , Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, наказу МВС від 16 березня 2007 року № 81, що призвело до надзвичайної події - порушення кримінальної справи, дискредитації звання працівника органів внутрішніх справ. Вказаний наказ реалізований наказом начальника ГУ МВС від 31 липня 2012 року № 240 о/с, яким ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ з 31 липня 2012 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2018 року у справі № 2а-6750/12/1370 було визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу ГУ МВС № 1133 від 13 липня 2012 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Шевченківського районного відділу ЛМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у частині накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ, а також визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС № 240 о /с від 13 липня 2012 року По особовому складу у частині його звільнення з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил України за пунктом 64 є (за порушення дисципліни). Поновлено ОСОБА_2 на посаді помічника дільничного інспектора Шевченківського РВ ЛМУ з 1 серпня 2012 року та стягнено з Шевченківського РВ ЛМУ на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 1 серпня 2012 року по 7 серпня 2018 року у розмірі 125986,41 грн. з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Наказом Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС від 25 вересня 2018 року № 1166 о/с Про виконання рішення суду ОСОБА_2 поновлено на посаді помічника дільничного інспектора Шевченківського РВ ЛМУ з 1 серпня 2012 року.

Одночасно наказом Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС від 25 вересня 2018 року № 1167 о/с Про звільнення позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 є (через скорочення штатів) Положення № 114 з 6 листопада 2015 року.

До вказаного наказу наказом ГУ МВС № 1186 о/с від 23 листопада 2018 року було внесено зміни в частині зазначення пункту звільнення, а саме вказано пункт 63 з (через скорочення штатів), копія якого була надана позивачу та суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення даного публічно-правового спору судом першої інстанції оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Підпунктом з пункту 63 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів..

Положеннями пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

За приписами пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що зазначеними положеннями Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію передбачають дві підстави для звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів:

при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції;

при неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому наданню згоди особою повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту з пункту 64 Положення № 114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі у конкурсі на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь у конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування до неї приписів пункту 10 розділу XI Закону України Про Національну поліцію щодо звільнення за скороченням штатів.

При цьому підпунктом з пункту 63 Положення № 114 передбачено можливість звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів за умови відсутності можливості подальшого використання працівника на службі.

Отже, на думку апеляційного суду, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що після винесення Львівським окружним адміністративним судом 7 серпня 2018 року рішення у адміністративній справі № 2а-6750/12/1370 відповідачами у порушення вимог підпункту з пункту 63 Положення № 114 не було перевірено можливості подальшого використання ОСОБА_2 на службі та відповідності вимогам поліцейського та не запропоновано жодної посади в органах поліції, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З огляду на покладений на відповідачів, як суб'єктів владних повноважень, приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності своїх рішень, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під час розгляду справи ГУ МВС та Шевченківським РВ ЛМУ не надано будь-яких доказів того, що позивачу пропонувалися посади в органах Національної поліції та його відмови від таких посад.

При цьому невиконання органом державної влади свого обов'язку у спірних правовідносинах у встановлений законом строк не може позбавляти особу права на прийняття на службу до поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України Про Національну поліцію . Посада, яка може бути запропонована скаржнику, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, може бути рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади, яку він обіймав під час проходження служби в міліції.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 березня 2019 року у справі № №825/3735/15-а.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, за таких обставин звільнення ОСОБА_2 з посади помічника дільничного інспектора міліції Шевченківського РВ ЛМУ відбулося без належних правових підстав, а отже є неправомірним.

Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які були незаконно звільнені поновлюються на попередній посаді. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 звільнений з посади помічника дільничного інспектора міліції Шевченківського РВ ЛМУ, а отже його слід поновити на посаді, які він обіймав на час незаконного звільнення.

Так само, оскільки грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а ОСОБА_2 проходив службу безпосередньо у Шевченківському РВ ЛМУ, висновок суду першої інстанції про стягнення відповідних виплат із цього відповідача є правильним.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Положенням № 114 не врегульовано порядок визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Відтак, при вирішення даного спору у цій частині субсидіарно підлягають застосуванню відповідні норми трудового законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2018 року у справі № 2а-6750/12/1370, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становив 83,49 грн.

Відповідно до матеріалів справи та позовних вимог ОСОБА_2 на його користь слід стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2018 року по 15 січня 2019 року.

Таким чином, розмір грошового забезпечення за вказаний період, що підлягає виплаті позивачу, становить 6801,24 грн. = (89,49 грн. х 76 робочих днів).

Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні даного публічно-правового спору суд першої інстанції при вирішенні вимог позивача щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу неправильно застосував норми матеріального права і у цій частині вимоги апелянта є обґрунтованими, а оскаржуване рішення суду - скасуванню з ухваленням нового. Решта доводів ГУ МВС висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають правових підстав для скасування Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі у іншій частині.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 1340/4891/18 у частині визначення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_2.

Стягнути з Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (вул. Ак.Кучера, 5, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 08673945) на користь ОСОБА_2 (вул. Садова, 25/318, м. Львів, 79021, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 6801 (шість тисяч вісімсот одну) грн. 24 коп. з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню при виплаті позивачу.

У решті апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова у повному обсязі складена 18 квітня 2019 року.