Постанова

від 17.04.2019 по справі 306/400/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/432/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції - Гаврилко С. Є.,

час ухвалення рішення - 07.11.2018 року, 09:09 год.,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 09.11.2018 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідача - ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, в якому просила визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні її стажу як фармацевта за період з 11 серпня 1998 року по 11 грудня 2008 року, з 09 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року, з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року; зобов'язати Мукачівське об'єднане управління ПФУ в Закарпатській області зарахувати до її стажу як фармацевта періоди роботи в TOB "Свалява-Фарм" з 11 серпня 1998 року по 11 грудня 2008 року, у ПП ОСОБА_3 з 09 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року, у ПП ОСОБА_4 з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в зарахуванні ОСОБА_2 спеціального стажу за вислугу років як фармацевта за період роботи з 11 серпня 1998 року по 11 грудня 2008 року, з 09 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року, з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року. Зобов'язано Мукачівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області зарахувати ОСОБА_2 до спеціального стажу за вислугу років як фармацевта періоди роботи в TOB "Свалява-Фарм" з 11 серпня 1998 року по 11 грудень 2008 року, у ПП ОСОБА_3 з 09 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року, у ПП ОСОБА_4 з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що до стажу роботи, який дає права на пенсію за вислугою років, зараховується, зокрема, робота на посадах ревізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації. Крім того, позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії не надана усіх необхідних документів, які б підтверджували спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення . Апелянт також вказує на відсутність предмету спору у цій адміністративній справі, оскільки спірні періоди зараховані до загального трудового стажу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 22 вересня 2017 року звернулася в Мукачівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я.

02 жовтня 2017 року на засіданні комісії по розгляду питань, пов'язаних з відмовою у призначенні та перерахунку пенсії ухвалено відмовити в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного стажу набутого в закладах охорони здоров'я, що давав би право на пенсію за вислугою років, що зафіксовано у протоколі №12 від 02 жовтня 2017 року.

ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року № 8418/06 позивачу повідомлено про те, що на дату звернення її загальний страховий стаж становив 33 роки 1 місяць 20 днів, а спеціальний стаж за вислугу років - 13 років 0 місяців 3 дні. Зокрема, при розрахунку стажу періоди роботи позивачу не зараховані до спеціального стажу: періоди роботи з 11 серпня 1998 року по 11 грудня 2008 року у ТОВ "Свалява-фрам", у ФОП ОСОБА_3 з 09 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року та у ФОП ОСОБА_4 з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року через невідповідність назв підприємств Переліку закладів охорони здоров'я затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385. Таким чином, відсутні правові підстави для призначення пенсії як працівнику охорони здоров'я за вислугою років у зв'язку із відсутністю необхідного для такого виду пенсії стажу.

Вказана відмова також підтверджується протоколом №1026 від 15 листопада 2017 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, яка працювала на посаді фармацевта в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, має право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п."е" ст.55 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , а тому відмова відповідача у зарахуванні ОСОБА_2 стажу як фармацевта за відповідні періоди є протиправною; належним способом захисту є зобов'язання зарахувати вказані періоди роботи позивача до її стажу як фармацевта.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.2 Закону України Про пенсійне забезпечення одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (ст.51 цього Закону).

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них (ч.2 ст.7 вказаного Закону). Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення право на пенсію за віком мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом ОСОБА_5 України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.

Відповідно до ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_5 України.

Матеріалами справи, зокрема, записами у трудовій книжці БТ- ІІ №0447995 підтверджується, що позивач ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - Вашкевич) працювала у спірні періоди на посаді фармацевта, а саме: 11 серпня 1998 року прийнята на підставі наказу № 34 від 01 серпня 1998 року на посаду фармацевта у ТОВ "Свалява-фарм", 11 грудня 2008 року звільнена з вказаної посади за угодою сторін на підставі наказу № 14-к від 11 грудня 2008 року; 09 квітня 2010 року прийнята ПП ОСОБА_3 на посаду фармацевта на підставі трудового договору від 09 квітня 2010 року № 93, зареєстрованого Свалявським РЦЗ, 31 травня 2011 року ОСОБА_2 звільнена з вказаної посади за власним бажанням; 01 червня 2011 року прийнята ПП ОСОБА_4 на посаду фармацевта на підставі трудової угоди від 01 червня 2011 року № 220, зареєстрованої Свалявським РЦЗ, 31 травня 2011 року - звільнена за угодою сторін.

Крім того, матеріалами справи стверджується, що ТОВ "Свалява-фарм", ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 здійснювали свою діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Зокрема, витягом з ЄДРПОУ підтверджується, що основним видом діяльності ТОВ "Свалява-фарм" (код ЄДРПОУ 22070188) є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Свалява-Фарм" видана Ліцензія на зайняття роздрібною торгівлею лікарськими засобами, серія АБ № 109415 від 26 травня 2005 року.

Відповідно з ЄДРПОУ основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами; також ФОП ОСОБА_3 видані Ліцензія на зайняття роздрібною торгівлею лікарськими засобами, серія АБ № 293839 від 28 лютого 2006 року та Ліцензія на зайняття роздрібною торгівлею лікарськими засобами, серія АВ № 553201 від 25 серпня 2010 року.

Матеріалами справи, витягом з ЄДРПОУ, підтверджується, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_4 є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; крім того, ФОП ОСОБА_4 видана Ліцензія на зайняття роздрібною торгівлею лікарськими засобами, серія АВ № 553497 від 21 серпня 2010 року, місце провадження діяльності - аптечний пункт № 1, Закарпатська область, м. Свалява, вул. Головна, 76.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач мотивує відмову у призначенні позивачу пенсії як працівнику охорони здоров'я за вислугою років відсутністю необхідного для такого виду пенсії стажу у зв'язку з невідповідністю назв підприємств, на яких працювала ОСОБА_2 Переліку закладів охорони здоров'я затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385.

Згідно зі ст.3 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до ст.16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами.

Громадяни забезпечуються лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами через заклади охорони здоров'я, які мають право на це відповідно до закону (ст.54 Закону № 2801-ХІІ).

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 17 листопада 2004 року № 1570 Про затвердження Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах аптека - це заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі; аптечний пункт - структурний підрозділ аптеки, який створюється у лікувально-профілактичних закладах для торгівлі готовими лікарськими засобами; аптечний кіоск - структурний підрозділ аптеки, який створюється на підприємствах, установах та організаціях для роздрібної торгівлі готовими лікарськими засобами, що відпускаються без рецептів лікаря.

Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 04 листопада 1993 року № 909 Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до п.2 Переліку № 909 до закладів охорони здоров'я і посад, робота на яких дає право на пенсію, відносяться провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти, які працюють в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Згідно з приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 затверджений перелік установ охорони здоров'я, лікувальних, провізорних посад і посад молодших фахівців з фармацевтичною освітою в установах охорони здоров'я (далі - Перелік № 385).

П.3 Переліку № 385 затверджені фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких віднесені: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).

Відповідно до п.16 пояснень до цього Переліку № 385 аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що на час звернення позивача до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до ч.5 ст.16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я встановлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_5 України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Встановлений ч.1 ст.19 Закону України Про лікарські засоби (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в ст.3 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я визначення поняття заклад охорони здоров'я , також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому, у ч.2 ст.19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Проходження першої акредитації закладу охорони здоров'я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.

З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що особа, яка працювала на посаді фармацевта в аптеці, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Подібний правовий підхід щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї ж категорії міститься у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 492/446/15-а), у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року (справа № 355/632/17), від 01 листопада 2018 року (справа №484/3/17), від 15 березня 2019 року (справа №820/1602/18), і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що вищенаведені мотиви спростовують доводи апелянта про те, що для зарахування відповідних періодів роботи позивача до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення необхідна державна акредитація аптеки як закладу охорони здоров'я, а тому такі відхиляє за їх безпідставністю.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що на працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров'я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Аналізуючи вищенаведене законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, яка працювала на посаді фармацевта в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, має право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п."е" ст.55 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , а тому відмова відповідача у зарахуванні ОСОБА_2 стажу як фармацевта за відповідні періоди є протиправною; належним способом захисту порушеного права є зобов'язання зарахувати вказані періоди роботи позивача до її спеціального стажу - стажу як фармацевта.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії не надала усіх необхідних документів, які б підтверджували спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення , оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача, є її трудова книжка; при цьому, судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Крім того, ч.1 ст.101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, які призначають пенсії мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій, окремих осіб, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Разом з тим, відповідач не надав доказів щодо здійснення будь-яких дій для встановлення виду діяльності ТОВ "Свалява-фарм", ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 за спірні періоди.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на відсутність спору, бо спірні періоди зараховані до загального трудового стажу, оскільки предметом заявленого позов є зарахування відповідних періодів роботи позивача до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 306/400/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий - суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 18 квітня 2019 року.