Постанова

від 17.04.2019 по справі 910/11249/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2019 р. Справа№ 910/11249/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Хурсевич С.В. за довіреністю від 04.03.2019;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2019 (повний текст рішення складений 30.01.2019)

у справі №910/11249/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кантьєре"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа"

про стягнення заборгованості у розмірі 276 391,56 грн,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кантьєре" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа" (далі - відповідач) про стягнення боргу за недопоставлену продукцію з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми та штрафних санкцій у загальному розмірі 276 391,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за усним договором поставки від 30.03.2017 року позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 419244,68 грн. за товар (мінеральну вату), однак відповідач поставив товар лише на суму 237259,11 грн., тому заборгованість становить 181985,57 грн.

У процесі розгляду справи позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій він просив суд стягнути з відповідача 181985,57грн. заборгованості, а також 3% річних у розмірі 1197,00 грн та пеню у розмірі 13736,13 грн.

Заява про зменшення розміну позовних вимог була прийнята судом до розгляду.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що він діяв добросовісно, вчинив максимально необхідні дії для належного виконання зобов'язання, проте, позивач зобов'язаний був забезпечити вивезення товару власним автотранспортом зі складу продавця, однак, цього не здійснив, тому поставка не відбулась через бездіяльність покупця. Також відповідач заперечив проти стягнення нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України та пені як похідних від основного боргу, та, окрім того, вказав на їх неправомірний (щодо пені) та невірний (щодо 3% річних та інфляційних) розрахунок.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 січня 2019 року позов задоволено частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кантьєре" борг у розмірі 181 985 грн. 57 коп та судові витрати.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа" 18.02.2019 звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлені обставини справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач не має автотранспорту для доставки товару; товар поставлявся шляхом його самовивозу позивачем зі складу відповідача; позивач не вчинив дій щодо направлення транспорту за залишком товару, тому у діях відповідача відсутнє порушення зобов'язань.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що поставка двох партій товару відбувалась транспортом відповідача, на неодноразові звернення та вимоги позивача відповідач не здійснив поставку залишку оплаченого товару та не повернув суму попередньої оплати.

11 квітня 2019 року від представника відповідача адвоката Москаленко А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що вона перебуватиме у відпустці за кордоном до закінчення травневих свят, а інший представник - Карапетян К.С. не є адвокатом.

Судом відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, представник апелянта, звертаючись у березні 2019 року до суду із заявою про бажання взяти участь у судовому засіданні завчасно знав про своє звернення з апеляційною скаргою, про строки усунення тих недоліків апеляційної скарги, які він допустив, про визначені законом строки розгляду апеляційної скарги, а відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

При цьому судом враховано, що згідно наявної у матеріалах справи довіреності від 03.12.2018 (зі строком дії до 31.12.2019) представниками відповідача є Бердан І.Ю., Москаленко А.В., Супрун Г.Б., Ташматова А.К., Карапентян К.С., і згідно матеріалів справи, крім Москаленко А.В., адвокатами є також Бердан І.Ю. та Ташматова А.К., а юридична особа не позбавлена права брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи).

Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2018 року відповідачем, як постачальником, було виставлено позивачу, як одержувачу, рахунок-фактуру №ЮА-000275 на загальну суму 419244,68 грн. на товар - "Белтел фасад 12 - 100 мм. в кількості 136,0800 куб.м." та "Белтел фасад 12 - 50 мм в кількості 35,040 куб.м.).

На підставі вказаного рахунку позивач платіжним дорученням №306 від 30.03.2018 сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 419244,68 грн.

19 квітня 2018 року відповідач передав, а позивач отримав товар - "Белтел фасад 12 - 100 мм. в кількості 20,1600 куб.м." на суму 49392,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЮА-00155.

23 квітня 2018 року відповідач передав, а позивач отримав товар - "Белтел фасад 12 - 100 мм. в кількості 76,6800 куб.м." на суму 187866,31 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЮА-00168.

Отже, вказаними доказами підтверджується, що відповідач передав позивачу товар на загальну суму 237259,11 грн., а недопоставленим залишився товар на суму 181985,57 грн. (419244,68 грн. - 237259,11 грн.).

Листом від 25.05.2018 за вих.№24/05-6 позивач просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 181985,57 грн. у зв'язку із тривалою відсутністю даного товару на складі відповідача.

24 липня 2018 року позивач за вих.№24/07-1 направив відповідачу претензію, у якій вимагав негайно погасити заборгованість в сумі 181985,57грн.

Відповідач отримав претензію 31.07.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, однак залишив її без відповіді та реагування.

У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом.

В процесі розгляду справи позивач 11.10.2018 за вих. №25 направив відповідачу вимогу, у якій, згідно ст. 530 ЦК України, вимагав протягом семи днів з дня отримання вимоги поставити товар на суму 181985,57 грн., а у разі його відсутності та неможливості поставити протягом семи днів - вимагав повернути сплачені кошти в сумі 181985,57 грн. Вимога отримана відповідачем в цей же день, 11.10.2018, що підтверджується накладною Експрес-пошти, однак залишена без відповіді і виконання.

02 листопада 2018 року позивач направив відповідачу претензію від 31.10.2018 за вих.№31, в порядку ст. 526, 530 ЦК України, ст.222 ГК України, ст.19 ГПК України, та вимагав повернути сплачені кошти в сумі 181985,57 грн. Відповідач відмовився приймати претензію, що підтверджується відміткою на накладній Експрес-пошти та листом вказаної пошти від 07.11.2018 №108-К.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що він не відмовлявся від поставки товару, однак позивач не направляв транспорт для його отримання, а власного транспорту відповідач не має, що підтверджує роздруківкою відповіді на запит до бази МВС та власним листом від 18.01.2019 за вих. №18/01/2019.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, однак відповідачем не надано доказів поставки товару у повному обсязі або повернення залишку попередньої оплати, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 181985,57 грн. основного боргу є доведеними та обґрунтованими. Щодо вимог про стягнення пені та 3% річних, то вони є безпідставними.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За нормою ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов юридично вірного висновку, що 30.03.2018 між сторонами був укладений договір поставки шляхом виписки відповідачем рахунку-фактури (оферти), де були вказані всі істотні для договору поставки умови: назва товару, кількість, ціна, вартість, строк оплати, та прийняття позивачем пропозиції (акцепту) шляхом прийняття рахунку-фактури та оплати повної вартості товару в сумі 419244,68 грн.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про повернення суми попередньої оплати за недопоставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Статтею 265 ГК України, яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, видатковими накладеними підтверджується факт передачі відповідачем позивачу товару на суму 237259,11 грн.

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України позивачем було направлено відповідачу вимогу №25 від 11.10.2018, якою встановлено обов'язок відповідача поставити товар або повернути сплачені за нього грошові кошти у випадку його відсутності чи неможливості поставки протягом семи днів з дати отримання вимоги, отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання за поставкою товару та/або повернення коштів мали бути виконані відповідачем у строк з 12.10.2018 по 18.10.2018 включно, однак відповідач вказані зобов'язання не виконав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3).

Заперечення відповідача з приводу невчинення позивачем необхідних дій щодо отримання товару обґрунтовано відхилені судом, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами було погоджено порядок здійснення поставки шляхом самовивозу зі складу відповідача і поставка за наявними у справі видатковими накладними відбувалась саме так. При цьому, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження реагування на вимогу позивача про повернення коштів та не надав доказів звернення до позивача з повідомленням про готовність товару до поставки (вивозу).

Посилання відповідача на роздруківку запиту з бази МВС, як на доказ відсутності у нього транспортних засобів, то вказаний доказ не є належним, оскільки, як зазначено у самій роздруківці, "Послуга працює поки що в тестовому режимі. База містить записи здебільшого за останні кілька років та постійно поповнюється."

Щодо листа відповідача від 22.01.2019 з повідомленням про можливість отримання позивачем товару на суму 181 985,57 грн. на складі за адресою: м.Київ, вул. М.Василенка, 1, то він також обґрунтовано відхилений судом першої інстанції, оскільки строк виконання зобов'язань з поставки товару відповідачем пропущено, а з пояснень позивача не вбачається подальша актуальність для нього такої господарської операції.

За вказаних обставин є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, не здійснив поставку товару та повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, отже, не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого, починаючи з 19.10.2018, у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 181985,57 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог у частині стягнення 3% річних у розмірі 1197,00 грн. за порушення строків поставки товару за період з 29.05.2018 по 17.08.2018 та пені у розмірі 13 736,13 грн. за період прострочення з 29.05.2018 по 17.08.2018, то це рішення позивач не оскаржує, а перевірка судом апеляційної інстанції пов'язаних з цим обставин справи та правова оцінка рішення суду першої інстанції не дає підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будцентр.юа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23 січня 2019 року - без змін.

2. Справу №910/11249/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.04.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б.Михальська