Постанова

від 18.04.2019 по справі 903/830/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року Справа № 903/830/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 січня 2019 року в справі № 903/830/18 (суддя - Шум М.С.), повний текст рішення складено 21 січня 2019 року

за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій"

про стягнення 97 951 грн 43 коп..

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод будівельних конструкцій (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача 96 480 грн 00 коп. заборгованості та 1 471 грн 43 коп. трьох відсотків річних.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на невиконанням Відповідачем відповідно до видаткової накладної №РН-0001789 від 19 вересня 2016 року зобов'язань в частині оплати за отриману продукцію. Листом № 89 від 28 грудня 2017 року Відповідач просив відтермінувати проплату від 19 вересня 2016 року до 31 березня 2018 року. Вказує, що листом №17 Відповідач суму заборгованості в розмірі 96480 грн. визнав та зобов'язався оплатити. При цьому, Позивач звернувся до Відповідача з вимогою № 08-484 від 1 серпня 2018 року до 25 серпня 2018 року сплатити суму боргу в сумі 96480 грн. Позивач обгрунтовує свої вимоги статтею 23 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , статтями 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 96480 грн 00 коп. заборгованості та 1 443 грн 24 коп. річних. В задоволенні позову щодо стягнення 28 грн 19 коп. трьох відсотків річних відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 грн судового збору.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що згідно видаткової накладної №PH-0001789 від 19 вересня 2016 року Позивач поставив Відповідачу товар (стояки СВ 95-2) на суму 116480 грн 22 коп. (з ПДВ). Водночас Відповідач лише частково оплатив за поставлений товар (стояки СВ 95-2), сплативши на поточний рахунок Позивача суму в розмірі 20 000 грн., вказавши що неоплаченою залишилась сума 96 480 грн. Місцевим господарським судом зазначено, що Позивач звернувся до Відповідача з вимогою №08-484 від 1 серпня 2018 року сплату суму боргу в сумі 96 480 грн до 25 серпня 2018 року. Однак станом на день розгляду справи Відповідачем не подано доказів про сплату суду 96 480 грн 22 коп. боргу. Відтак, суд прийшов до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 96 480 грн. є підставною та підлягає до задоволення. Водночас, не погоджуючись з розрахунком трьох відсотків річних суд першої інстанції задоволив дану вимогу частково.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, 5 лютого 2019 року Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 38-42), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення місцевого місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Відповідач у своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції приймав оскаржуване рішення без участі Відповідача. Також, апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що видаткова накладна № РН-0001789 від 19 вересня 2016 року на яку посилається Позивач як на підставу своїх позовних вимог не містить даних, підтверджуючих існування між Позивачем та Відповідачем будь-яких зобов'язальних правовідносин, відтак на переконання апелянта не може слугувати належними та допустимими доказами. Окрім того, апелянт зауважує, що судом першої інстанції порушено правила предметної юрисдикції, а саме відповідно до частини 4 статті 10 закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , яка є спеціальною нормою, суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Відповідач вказує, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2017 року Відповідача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Тому даний господарський спір на його переконання підлягав вирішенню судом, який розглядає справу про банкрутство № 7/98-Б за правилами виключної підсудності та в порядку, встановленому законом про банкрутство без відкриття нової справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2019 року (а.с. 37), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 903/830/18 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 18 лютого 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 903/830/18 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 19 квітня 2019 року.

1 березня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Позивача, в котрому останній, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної №PH-0001789 від 19 вересня 2016 року Позивач поставив Відповідачу товар - стояки СВ 95-2; кількістю 91 шт. 27.3000 кубм за ціною 80 566 грн 85 коп.; плата за транспортування 16 500 грн, а всього по накладній - 116 480 грн 22 коп. (а.с. 9).

З даної видаткової накладної вбачається, що одержувачем та платником товару є Відповідач, замовлення - рахунок-фактура № СФ-0001345 від 15 вересня 2016 року, Дог. № 93 від 15 вересня 2016 року; ціна договірна ст. Луцьк Львівська ЗД ваг. № 66724238; умова продажу - безготівковий розрахунок.

24 січня 2017 року Відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений товар (стояки СВ95-2), сплативши при цьому на поточний рахунок Позивача суму в розмірі 20 000 грн. З огляду на вказане, неоплаченим залишився товар на сума 96480 грн. Окрім того зазначене опосередковане підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 27 грудня 2017 року (а.с. 13), а також випискою по рахунку Позивача за період з 24 січня 2017 року по 24 січня 2017 року (а.с. 11).

Листом №89 від 28 грудня 2017 року Відповідач просив Позивача відтермінувати проплату ОСОБА_1 по видатковій накладній до 31 березня 2018 року, зазначивши при цьому, що Відповідач оплату гарантує (а.с. 12).

Листом №17 від 17 травня 2018 року Відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 96480 грн. визнав та зобов'язався її оплатити, запропонувавши для вирішення даного питання наступний графік погашення заборговності: червень - 32 160 грн; липень 32160 грн; серпень 32 160 грн (а.с. 14).

При цьому суд апеляційної інстанції з огляду на зміст даних листів констатує, що вищевказані листи також є опосередкованими доказами здійснення спірної поставки у відповідних об'ємах та сумах, та в свою чергу вказують на невідповідність доводів апеляційної скарги щодо непоставки даного товару Позивачем для Відповідача.

Водночас, суд констатує, що Позивач звернувся до Відповідача з вимогою №08-484 від 1 серпня 2018 року (отримано Відповідачем 8 серпня 2018 року; доказ отримання на а.с.16) про сплату заборгованості в розмірі 96 480 грн в строк до 25 серпня 2018 року (а.с. 15).

Однак станом день розгляду справи Відповідачем не подано суду доказів сплати 96 480 грн 22 коп. боргу.

У зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за отриманий товар, Позивач звернувся з позовом до суду, з метою захисту порушеного, на його думку права, в якому просить стягнути з Відповідача 96 480 грн 00 коп. заборгованості та 1 471 грн 43 коп. трьох відсотків річних.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 2 статті 175 Господарського кодексу України: майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Північно-західним апеляційним господарським судом встановлено, що Позивач поставив, а Відповідач отримав ОСОБА_1, згідно видаткової накладної та товарно-транспортної накладної на загальну суму 116480 грн 22 коп.. Факт прийому ОСОБА_1 без будь-яких зауважень обох сторін підтверджується підписами представника Відповідача (а.с. 9) на видатковій накладній.

Крім того, Відповідач у своїх листах (а.с. 12, 14) та й у апеляційній скарзі не заперечує факт отримання асортименту ОСОБА_1 саме по даній накладній та не заперечує існування господарських відносин з Позивачем, наголошуючи при цьому, на відтермінування оплати та гарантування й визнання своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару. Однак, матеріали справи не містять доказів, поданих Відповідачем, з котрих прослідковувалося б проведення Відповідачем оплати за поставлений Позивачем ОСОБА_1.

В той же час, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять вимогу Позивача (а.с. 15) щодо звернення до Відповідача з вимогою про погашення заборгованості.

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність (підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України (дане в свою чергу підтверджує факт здійснення господарської операції)), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.5).

З огляду на зазначене, колегія суду критично оцінює посилання Відповідача на те, що з наявних в матеріалах справи видаткової накладної та товарно-транспортної накладної неможливо встановити існування між Позивачем та Відповідачем будь-яких зобов'язальних відносин, в розрізі ще й того факту, що Відповідач в принципі не оспорює сам факт поставки та отримання ОСОБА_1 по даних первинних докумантах.

При цьому суд наголошує на тому, що Відповідачем не доведено факт неотримання ОСОБА_1 по даній видатковій накладній та товарно-транспортній накладній. Крім того суд ще раз вказує на факт того, що всі заперечення Відповідача апріорі спростовані його ж листами про гарантію оплати (а.с. 12) та про визнання вказаного боргу з проханням його розстрочення (а.с. 14).

В той же час, на переконання судової колегії, дії Позивача по передачі товару Відповідачу та дії Відповідача (навіть без врахування вищевказаних листів) по прийняттю цього товару (даний факт не оспорюється самим Відповідачем) та щодо оплати за такий товар (частково в сумі 20 000 грн), свідчать про те, що у Відповідача виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар та існування між сторонами відносин, котрі носять зобов'язальний характер.

При цьому Відповідачем не подано доказів оплати а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстнації.

Отже, враховуючи все вищенаведене у даній постанові, заборгованість Відповідача, станом на момент винесення оспорюваного рішення справи становить 96 480 грн та підтверджена наявними у справі належними та допустимими доказами. Відповідно, вимога Позивача щодо стягнення даної суми заборгованості є підставною і підлягає до стягнення. Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині.

Дане рішення в цій частині було прийняте і місцевим господарським судом, відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж до стягнення з Відповідача 1471 грн 43 коп. трьох відсотків річних за період з 1 квітня 2018 року по 30 вересня 2018 року, то суд зазначає таке.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок річних за допомогою калькулятора Системи ліга закон , колегія суддів констатує, що підставною та арифметично вірною до стягнення є річні в розмірі 1 443 грн 24 коп..

Відтак Північно - західний апеляційний господарський суд частково задовільняє позовні вимоги Позивача щодо стягнення річних в розмірі 1 443 грн 24 коп., в задоволенні річних в розмірі 28 грн 19 коп. пені слід відмовити.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі щодо порушення правил предметної підсудності, то колегія суддів дослідивши в ЄДРСР процесуальні докази з цього приводу зауважує наступне.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2017 року Відповідача було визнано Банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців.

Водночас, ухвалою Господарського суду Волинської області від 8 серпня 2017 року було схвалено та затверджено план санації Відповідача зі строком санації до 31 грудня 2022 року.

Відтак, як вбачається з даного процесуального документа на даний період часу Відповідач перебуває на стадії санації тобто здійснюються дії по відновленню його платоспроможності зі строком до 31 грудня 2022 року.

Відповідно до визначень наведених у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Позивач звернувся до Відповідача із позовною вимогою про стягнення заборгованості з оплати послуг за поставлений товар після порушення провадження у справі про банкрутство, тобто заявлений до стягнення борг носить характер поточних вимог до боржника (Відповідача).

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Абзацом 4 частини 8 статті 23 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом встановлено, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що згідно зазначених норм законодавства до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом , у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися з такими вимогами до останнього в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.

Як було встановлено вище, позовна заява подана 12 листопада 2018 року після введення процедури санації, а відтак заявлена до стягнення заборгованість є поточною в розумінні Закону про банкрутство, оскільки виникла після порушення провадження у справі про банкрутство (22 жовтня 2009 року).

З аналізу вищенаведених законодавчих вимог випливає, що до визнання боржника банкрутом, спори з поточними вимогами до боржника, зокрема, щодо стягнення заборгованості, розглядаються в окремому позовному провадженні господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавчо не встановлено та зі змісту частини 8 статті 23 вищенаведеного Закону не випливає, що така справа повинна розглядатись в окремому позовному провадженні саме тим складом суду (суддею ), в провадженні якого перебуває справа про банкрутство щодо боржника.

Усе вищеописане повністю нівелює твердження апелянта щодо розгляду даної справи саме тим суддею що розглядає справу про банкрутство Відповідача і саме в цьому провадженні, оскільки в силу діі статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мова йде про суд а не про конкретного суддю такого суду.

Отже суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що даний позов згідно вимог частини 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягає розгляду Господарським судом Волинської області в окремому позовному провадженні.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі відносно того, що Відповідач не був присутній в судовому засіданні, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв копії ухвали про відкриття провадження, копію ували від 4 грудня 2018 року про відкладення розгляду справи, та прийняте за наслідками розгляду спору рішення на адресу Відповідача: вул. Січневий прорив, 39, м. Біла Церква, Київська область, 09113, яка зазначена у позовній заяві, вказані відправлення були отриманні Відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 20, 28).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що Відповідачем неодноразова заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 23, 29).

Тобто, Відповідач мав достатньо часу подати відповідні докази та заперечення з приводу заявлених позовних вимог.

Дане на переконання колегії суддів є підтвердженням того, що Відповідач був належним чином повідомлений про те, що Позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду з огляду на невиконання Відповідач своїх зобов'язань, є й докази направлення Позивачем позовної заяви та всіх документів долучених до неї Відповідачу.

Інші доводи, висвітлені у відзиві не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмету доказування.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 січня 2019 року в справі № 903/830/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 15 січня 2019 року в справі № 903/830/18 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 903/830/18 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.