Рішення

від 11.04.2019 по справі 920/918/18

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2019 Справа № 920/918/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/918/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця (49038, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237),

до відповідача: Державного підприємства Краснопільське лісове господарство (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Калініна, буд. 6, ідентифікаційний код 00992912),

про стягнення 45810,00 грн. штрафу за невірно вказану у накладній № 43273754 масу вантажу, нарахованого на підставі статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_1 згідно ордеру серії СМ № 2 від 02.012.2019.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача штраф в сумі 45810,00 грн. за невірно вказану у накладній № 43273754 масу вантажу, а також судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 1762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтованітим, що відповідачем у залізничній накладній № 43273754 невірно зазначено масу вантажу, що є порушенням норм Статуту залізниць України, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 45810,00 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.11.2018 задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/918/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 18.12.2018.

Відповідач подав відзив на позовну заяву б/н від 10.12.2018 (вх. № 8741 від 10.12.2018), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем не доведено правильність визначення маси вантажу, який перевозився у вагоні № 67351478, під час зважування цього вагону. Крім того, як зазначає відповідач, позивачем не доведено встановленими засобами доказування, що комерційний акт № 454502/87/26 від 27.06.2018 складено саме тими працівниками позивача, які мають право приймати участь у перевірці маси вантажу, а тому зазначений акт не відповідає приписам пункту 10 Правил складання акту (стаття 129 Статуту залізниць України). При цьому вага вантажу, зазначена відповідачем у накладній № 43273754 складає 58500 кг, вага вантажу зазначена позивачем у комерційному акті складає 50900 кг. У будь-якому випадку вантажомісткість вагону відповідачем не перевищена. А також відповідач звертає увагу суду на те, що маса вантажу визначалась сторонами різними способами, що є порушенням пункту 22 Правил видачі вантажів.

У клопотанні б/н від 17.12.2018 (вх. № 2826к від 17.12.2018) про витребування доказів, відповідач зазначає, що відповідно до телеграми ПАТ Укрзалізниця від 08.02.2017 вих. № Ц-1-25/315-17 за підписом ОСОБА_2 щодо зобов'язання у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність.

Ухвалою від 18.12.2018 у справі № 920/918/18 задоволено клопотання відповідача б/н від 17.12.2018 (вх. № 2826к від 17.12.2018) про витребування доказів та зобов'язано позивача надати суду телеграму ПАТ Укрзалізниця від 08.02.2017 вих. № Ц-1-25/315-17 за підписом ОСОБА_2 щодо зобов'язання у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність.

На виконання вимог ухвали суду від 18.12.2018 позивач подав клопотання від 11.01.2019 № НЮс-06/37 про залучення доказів до матеріалів справи, в якому просить суд залучити засвідчену належним чином копію телеграми ПАТ Укрзалізниця від 08.02.2017 вих. № Ц-1-25/315-17.

Зазначений письмовий доказ долучено судом до матеріалів даної справи (а.с. 73).

24.01.2019 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки визначення відповідачем маси вантажу на кранових вагах, а залізницею на вагонних, що не є порушенням чинного залізничного законодавства України; вантаж було прийнято шляхом візуального огляду, згідно пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, то залізниця не могла знати про невідповідність маси вантажу, а тому вантаж відправнику не повертався та не переоформлялися нові перевізні документи; телеграма № Ц-1-25/315-17 від 08.02.2017 не є нормативно-правовим документом і має виключно інформаційно-розпорядчий характер та за своєю суттю не вносить зміни до Статуту залізниць України щодо підстав та виду відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу у перевізному документі у вигляді стягнення штрафу; сумніви відповідача стосовно того, що ДС ОСОБА_3 є начальником станції, а до трудових обов'язків прийомоздавальника ОСОБА_4 входить обов'язок здійснювати контрольні зважування спростовуються їхніми посадовою та робочою інструкціями; сумніви відповідача стосовно можливості зважування вантажів на таких вагах є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ЗВВТ № 7 ст. Павлоград-1 було вчасно проведено державну повірку, огляд-перевірку та подовжено термін експлуатації до 17.07.2019.

Ухвалою від 22.01.2019 у справі № 920/918/18 доручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання 24.01.2019 в режимі відеоконференції.

Господарським судом Сумської області ухвалою від 24.01.2019 у справі № 920/918/18 постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.02.2019 з повідомленням учасників справи.

Представником відповідача подано до суду клопотання про залучення доказів б/н від 21.02.2019 (вх. № 1377 від 21.02.2019), відповідно до якого представник відповідача просить суд залучити до матеріалів даної справи копію листа АТ Укрзалізниця № ЦЦТех-10/154 від 12.02.2019. Зазначений письмових доказ долучено судом до матеріалів даної справи.

08.02.2018 від представника позивача до суду надійшла заява б/н, б/д (вх. № 952 від 08.02.2019) про визнання справи малозначною.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 26.02.2019 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 920/918/18 та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.03.2019, а також відмовлено в задоволенні заяви б/н, б/д (вх. № 952 від 08.02.2019) представника позивача про визнання справи малозначною.

12.03.2019 до суду від представника позивача - Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця (49038, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237) надійшло клопотання б/н від 06.03.2019 (вх. № 1867 від 12.03.2019), в якому представник позивача просить суд проводити усі судові засідання у справі № 920/918/18 в режимі відеоконференції та визначити Центральний апеляційний господарський суд (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65) відповідальним за проведення відеоконференції під час слухання даної справи.

14.03.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв'язку з усуненням обставин, які унеможливлювали розгляд справи, судом ухвалою від 25.03.2019 призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 04.04.2019 та доручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання 04.04.2019 в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 04.04.2019 у справі № 920/918/18 відкладено розгляд справи по суті на 11.04.2019 з повідомленням учасників справи тадоручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання 11.04.2019 в режимі відеоконференції.

Представник позивача 11.04.2019 для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду не з'явився, про поважність причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового слухання даної справи був повідомлений належним чином, про що свідчать відомості про явку представника позивача у протоколі судового засідання від 04.04.2019.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 11.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

У червні 2018 року зі станції Корчаківка Південної залізниці відповідачем здійснено відправлення вагону № 67351478 (далі - вагон) згідно накладної № 43273754 на станцію Дніпро-Головний Придніпровської залізниці.

При проходженні вагону через станцію Павлоград-1 Придніпровської залізниці, на підставі статті 24 Статуту залізниць України, позивачем проведено перевірку маси вантажу, під час якої виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відповідачем в накладній № 43273754.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (стаття 307 Господарського кодексу України).

Аналогічні положення містить і стаття 908 Цивільного кодексу України.

Предметом даного спору є стягнення залізницею штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу.

Приписами статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина перша стаття Господарського кодексу України).

Статтею 3 Закону України Про залізничний транспорт визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України Про транспорт , Закону України Про особливості утворення акціонерного товариствазалізничного транспорту загального користування , Закону України Про залізничний транспорт , Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статутузалізниць України). На підставі цього Статутузалізниць України затверджені Мінтрасом Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статутузалізниць України).

Відповідно до статті 6 Статутузалізниць України, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 затверджено Правила оформлення перевізних документів. Наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138 Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів внесено зміни до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та викладено їх в новій редакції.

Так, згідно пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.

Виникнення між сторонами у даній справі господарських договірних відносин у сфері перевезення вантажу залізничним транспортом стверджується перевізним документом накладною від 21.06.2018 № 43273754. Накладна як основний перевізний документ повинна відповідати вимогам, встановленим Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до п 1.1 Правил оформлення перевізних документів, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001р. за №798/5989).

Обов'язок відправника зазначати у накладній відповідні реквізити, в т.ч. масу вантажу, установлено пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Правил оформлення перевізних документів. Вантажовідправником заповнюється, зокрема, графа накладної маса вантажу в кг, визначена відправником , де вказується маса вантажу у кілограмах. У разі визначення маси на вагонних вагах у відповідних графах зазначається маса брутто, тари вагона і нетто вантажу. Відправником також заповнюються графи: Спосіб визначення маси , де зазначається, яким способом визначено масу вантажу. При зважуванні вантажу необхідно зазначити тип ваг: на товарних вагах , на вагонних вагах вантажопідйомністю...т , на елеваторних вагах чи інших вагах; Навантаження засобами зазначається відправника , якщо навантаження здійснюється відправником. У графі 55 Правильність внесених відомостей підтверджую представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреність на оформлення перевезення.

Маса вантажу вважається правильною, якщо різниця між фактично виявленою масою і зазначеною в перевізних документах не перевищує 0,2 % (пункт 2.6 Правил оформлення перевізних документів).

Якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статті 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт (пункт 5.5 Правил оформлення перевізних документів).

Частиною першою статті 26 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.

Аналогічну норму містить стаття 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць. За правилами цієї статті комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеними у транспортних документах. Вищевказаною статтею передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002.

Комерційним актом від 26.06.2018 № 454502/87/26 підтверджується, що в накладній № 43273754 від 21.06.2018 вказана маса вантажу 58500 кг, а фактично маса вантажу вагона № 67351478 складає 50900 кг, що на 7600 кг менше від маси, вказаної у накладній на перевезення.

А тому суд приходить до висновку, що до даних правовідносин підлягають застосуванню приписи вищенаведених норм статей 118, 122 Статуту залізниць України, оскільки штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитків.

Такої ж думки дотримується Вищий господарський суд України, що знайшло відображення у постанові від 14.10.2014 у справі № 918/493/14, а також Верховний Суд у постановах від 05.04.2018 у справі № 906/533/17.

Статтею 37 Статуту залізниць України встановлено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.

Маса вантажу згідно статті 37 Статуту залізниць України та пункту 5 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, визначається відправником.

Згідно пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, на піввагони тощо), а у даному випадку спірні вагони є напіввагонами, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Як вже зазначалось раніше, по прибутті вагону на станцію Павлоград-1 Придніпровської залізниці, при переважуванні на вагонних вагах представниками позивача виявлено, що маса вантажу, зазначена у накладній не відповідає фактичній масі вантажу у вагоні, про що було складено комерційний акт № 454502/87/26 від 27.06.2018. Перевіркою було виявлено, що в накладній № 43273754 у вагоні № 67351478 вказана маса вантажу складає 58500кг, фактично ж встановлено, що маса вантажу складає 50900 кг, що на 7600 кгменше, ніж вказано у накладній.

Статтею 24 Статуту залізниць України встановлено, щовантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. У свою чергу, статтею 122 Статутузалізниць України встановлено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статутузалізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Згідно статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць.

Підставою для покладання на відправника відповідальності, згідно зі статтею 122 Статутузалізниць України, за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу, є комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статутузалізниць України (пункт 3.15 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 за № 04-5/225) та Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 № 01-8/917 щодо штрафу нарахованого у розмірі відповідно до статті 118 Статутузалізниць України, штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитків.

Зазначений комерційний акт № 454502/87/26 від 27.06.2018 у передбаченому порядку відповідачем не оскаржувався.

З аналізу вищевказаних норм, можна зробити висновок, що зазначення у накладній маси вантажу є обов'язком вантажовідправника, перевірка правильності заповнення цього реквізиту є правом залізниці, факт неправильного зазначення відправником відомостей про масу вантажу засвідчується комерційним актом, а з відправника за невірно зазначену у накладній масу вантажу стягується штраф у п'ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.

Посилання відповідача у клопотанні б/н від 17.12.2018 (вх. № 2826к від 17.12.2018) про витребування доказів на телеграму ПАТ Укрзалізниця від 08.02.2017 вих. № Ц-1-25/315-17 за підписом ОСОБА_2 щодо зобов'язання у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Дослідивши копію вищезазначеної телеграми суд встановив, що вона дійсно містить вказівку щодо зобов'язання у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність.

Проте, вказана телеграма не є нормативно-правовим документом і має виключно інформаційно-розпорядчий характер та за своєю суттю не вносить зміни до Статуту залізниць України щодо підстав та виду відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу у перевізному документі у вигляді стягнення штрафу.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 08.08.2017 у справі № 906/27/17.

Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву б/н від 10.12.2018 (вх. № 8741 від 10.12.2018), що позивачем не доведено встановленими засобами доказування, що комерційний акт № 454502/87/26 від 27.06.2018 складено саме тими працівниками позивача, які мають право приймати участь у перевірці маси вантажу, а також, що маса вантажу визначалась відповідачем та позивачем різними способами, що є порушенням пункту 22 Правил видачі вантажів, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Пункт 22 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 (далі - Правила видачі вантажів) передбачає, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення, затверджених затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 (далі - Правила приймання вантажів до перевезення).

Однак, саме зважування є найбільш точним способом визначення маси вантажу. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.18 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею .

Крім того, Залізниця, користуючись правом, визначеним статтею 24 Статуту залізниць України під час перевірки на проміжних станціях не позбавлена права обрати для перевірки вантажу зручний для себе та більш точний спосіб.

Суд вважає звернути увагу сторін на те, що накладна є письмовою формою договору перевезення вантажу, що укладається вантажовідправником із залізницею згідно зі статтею 24 Статуту залізниць України і вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, то й відповідачем за позовами про стягнення штрафу за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача є відправник вантажу (пункт 6.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею ).

Визначення відповідачем маси вантажу на кранових вагах, а залізницею на вагонних, не є порушенням чинного залізничного законодавства України. Вантаж прийнято позивачем шляхом візуального огляду, згідно пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, а тому позивач не міг знати про невідповідність маси вантажу, а тому вантаж відправнику не повертався та не переоформлялися нові перевізні документи. Сумніви відповідача стосовно того, що ДС ОСОБА_3 є начальником станції, а до трудових обов'язків прийомоздавальника ОСОБА_4 входить обов'язок здійснювати контрольні зважування спростовуються їхніми посадовою та робочою інструкціями, а також сумніви відповідача стосовно можливості зважування вантажів на таких вагах є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ЗВВТ № 7 ст. Павлоград-1 було вчасно проведено державну повірку, огляд-перевірку та подовжено термін експлуатації до 17.07.2019.

Відповідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку сумаштрафу за вищевказане порушення складає: 9162,00 х 5 = 45810,00 грн., де, 9162,00 грн. - провізна плата за вагон від станції Корчаківка Південної залізниці до станції Дніпро-Головний Придніпровської залізниці. Судом встановлено, що розрахунок суми штрафу виконано позивачем арифметично вірно.

Сума штрафу за невірно вказану у накладній масу вантажу становить 45810,00 грн. Відповідно до пункту 1.1 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 № 861/5082, у разі зважування вантажів на вагонних вагах відправник у разі потреби провадить дозування вантажу (довантаження або часткове вивантаження). Для цього він повинен безпосередньо біля вагонних ваг організувати дозувальний майданчик, забезпечити його необхідним інвентарем, а при відправленні масових вантажів (вугілля, руди, цементу тощо) - додатковими механізмами для виконання дозувальних операцій в процесі зважування. Тобто, відповідач має можливість запобігти подібних порушень і провадити чітке зважування та вказувати у перевізних документах вірну інформацію стосовно маси вантажу.

За приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною першою статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами Статуту залізниць України прямо передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, а також факт невірно вказаної відповідачем у залізничній накладній маси вантажу суд приходить до висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог позивача, а заперечення відповідача не приймаються судом до уваги за їх необґрунтованістю та безпідставністю. Матеріалами даної справи спростовуються доводи відповідача щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов'язань відповідача та обґрунтованості заявленого позивачем позову.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню, слід враховувати майнові інтереси відповідача та інтереси позивача, які полягають у належному виконанні покладених законодавством завдань, у тому числі забезпечення безпеки усіх учасників залізничного перевезення та їх майнових інтересів, які в силу специфіки правовідносин, були поставлені відповідачем під загрозу через свою неправомірну поведінку.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником .

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи до уваги вищенаведене, а також те, що позивач не довів суду факт понесення ним збитків у зв'язку з порушенням умов перевезення відповідачем, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу на 30 %, керуючись частиною другою статті 233 Господарського кодексу України, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 32067,00 грн.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні з даним позовом до господарського суду сплачено відповідно до платіжного доручення № 2490302 від 05.09.2018 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1762,00 грн.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства Краснопільське лісове господарство (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Калініна, буд. 6, ідентифікаційний код 00992912) на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця (49038, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237) штраф за невірно вказану у накладній масу вантажу в сумі 32067,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_5