Постанова

від 12.04.2019 по справі 911/3738/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2019 р. Справа№ 911/3738/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання Кондратенко Н.О.

За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 12.04.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 (суддя Христенко О.О., м. Київ, повний текст рішення складено 14.03.2018)

за позовом першого заступника прокурора Київської області, м. Київ

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", м. Ірпінь, Київська обл.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ

2) Національний природний парк "Голосіївський", м. Київ

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 93 711,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь Прокуратури Київської області 1 600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, що беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_1 та передачі її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Також до апеляційної скарги додано, зокрема, заяву про застосування строків позовної давності.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з відповідним позовом. Відповідач посилається на помилкове віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності на підставі рішення Ірпінського міського суду у справі № 367/2236/13 обґрунтовуючи це тим, що рішення у вказаній справі прийнято заочно і щодо інших підстав позову, у рішенні відсутні висновки про неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави.

Скаржник зазначає про невірне посилання на лист КП "Святошинське лісопаркове господарство"; не врахування положень ст. 47 Закону України "Про землеустрій"; про відсутність підстав врахувати лист ВО "Укрдержліспроект"; про неможливість визначення приналежності земельних ділянок до складу НПП "Голосіївський", з огляду на відсутність затвердженого проекту землеустрою та помилковість віднесення її до заповітного фонду в межах НПП "Голосіївський". Вказує на помилкове застосування ч. 9 ст. 149 ЗК України та відсутність підстав посилатись на матеріали лісовпорядкування, як на правовстановлюючий документ з огляду на те, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не є державним підприємством. Обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам встановлювались в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову. Попередній власник ОСОБА_2 набув права власності у момент спливу строку позовної давності (15.01.2015), оскільки у процесі розгляду справи Ірпінським міським судом прокурором вже обґрунтовувалась поважність спливу строку позовної давності. Вилучення земельної ділянки на користь ОСОБА_2 здійснювалось за згодою державних органів, що на думку відповідача, виключає підстави витребування цієї земельної ділянки у встановленому ст. 388 ЦК України порядку. Також, відповідач вказує, що рішення прийнято без участі відповідача, оскільки судові повістки не отримувались останнім.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 у справі № 911/3738/17 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/3738/17, призначено справу до розгляду на 31.05.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 911/3738/17 прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.; призначено справу до розгляду на 26.06.2018.

26.06.2018 у справі № 911/3738/17 оголошено перерву до 24.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 у справі № 911/3738/17 зупинено апеляційне провадження у справі № 911/3738/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 907/50/16.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Актом прийняття-передачі судової справи від 03.10.2018 справу № 911/3738/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2018, справу № 911/3738/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 у справі № 911/3738/17 прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.; зобов'язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 907/50/16.

02.01.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію) від першого заступника прокурора Київської області надійшло клопотання № 05/2-3738 вих-18 від 28.12.2018 відповідно до якого останній просить суд поновити провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 911/3738/17 поновлено провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 призначено на 30.01.2019; зобов'язано учасників справи завчасно, а саме до 28.01.2019, надати письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі № 911/3738/17 відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 на 20.02.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 911/3738/17 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду апеляційної скарги; відкласти розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 на 20.03.2019.

20.03.2019 в судове засідання не з'явилися представники Міністерства екології та природних ресурсів України і Національного природного парку "Голосіївський", які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином.

В судовому засіданні представник прокуратури звернувся з заявою в порядку ст.ст. 2, 8, 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки враховуючи складність справи та необхідність забезпечення всіх процесуальних прав учасників процесу, просив здійснити розгляд справи упродовж більш тривалого, розумного строку, необхідного для вирішення спору.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах "Савенкова проти України" no. 4469/07 від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції", "Смірнова проти України").

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції оцінюючи "розумність" тривалості строку розгляду у даній справі, враховуючи те, що вищевказані учасники справи не забезпечили явку належних представників, для надання вказаним особам можливості скористатись своїми процесуальними правами, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, забезпечення дотримання принципу пропорційності, враховуючи завдання господарського судочинства, особливості конкретних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про наявність підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи складність справи, з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, забезпечення дотримання принципу пропорційності, враховуючи завдання господарського судочинства, особливості конкретних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про наявність підстав для відкладення розгляду справи.

На підставі ст.ст. 216, 270 ГПК України ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 відкладено на 12.04.2019.

Прокурор у судовому засіданні 12.04.2019 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві та письмових поясненнях на апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні 12.04.2019 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представники відповідача у судовому засіданні 12.04.2019 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності інших учасників справи, які у судове засідання не з'явились.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень до апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.12.2008 рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області 25 сесії п'ятого скликання "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" № 1931/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянину ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об'єкт.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 18.11.2015 № 6-1858цс15, від 16.12.2015 № 6-688цс15, від 10.02.2016 № 6-2124цс15.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.10.2009 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_2, про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2

В подальшому, 30.12.2015, ОСОБА_2 за Актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", передано, в тому числі, спірну земельну ділянку до статутного капіталу товариства шляхом передачі оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку, про що 27.09.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 16681288 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за ТОВ "Грінінвест".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.08.2013 у справі № 367/2236/13 позов прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, за участю третьої особи - комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково, зокрема: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 № 1931/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1"; визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 24.12.2008 № 1931/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Разом з тим встановлено, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України "Про планування і забудову територій" в смт Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради Київської області та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації й згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка б могла бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Тому Ірпінський міський суд Київської області дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою, при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено норми чинного законодавства.

Таким чином, факт неправомірності вибуття з державної власності земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1, встановлено судом та є доведеним.

Прокурор вказує на те, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях Міністерства екології та природних ресурсів України, наданих до суду першої інстанції.

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія листа комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А124/180, засвідчену копію якого також містять матеріали справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

У зв'язку із викладеним вище, прокурор вважає, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення, а оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки, на яку в подальшому ТОВ "Грінінвест" набуло права власності від особи, яка не мала права його відчужувати, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 ГПК України (ст. 1 ГПК України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 ГК України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України вбачається, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

У силу ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у передбачених законом випадках (ст.388 Цивільного кодексу України), зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі відчуження майна за відплатним договором, відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059).

Добросовісним визначається набувач, який не лише об'єктивно не був проінформований про відсутність у відчужувача майна права на таку дію, але й не міг про це знати, хоча й проявив розумну обачність і обережність у процесі набуття майна.

Однак з урахуванням презумпції добросовісності набувача майна вбачається, що вирішення індикаційної вимоги залежить від суб'єктивної складової поведінки власника майна чи особи, якій він передав майно у володіння, а саме від того, чи можна вважати їх дії такими, що свідчать про наявність волі на передачу майна.

Крім того, витребування власником майна від добросовісного набувача також можливе, якщо буде встановлено, що власник самостійно здійснив відчуження майна (передачу його у володіння іншій особі) згідно з правочином, який у подальшому визнаний недійсним з підстав наявності дефекту волі правочину - власника майна, але набувач за цим недійсним правочином у свою чергу здійснив відчуження майна також за правочином іншій, третій особі.

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обгрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно із частиною дев'ятою статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Колегія суддів апеляційного господарського суду розглянувши заяву ТОВ "Грінінвест" про застосування позовної давності, додану до апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення зазначеної заяви без розгляду, оскільки заява про застосування позовної давності може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції (постанова ВСУ від 11.02.2015 № 6-246цс14).

Також слід зазначити, що в матеріалах справи № 911/3738/17 наявні поштові відправлення Господарського суду Київської області, зокрема, за № 0103262106709, № 0103263363578, № 0103264030602, надіслані на адресу ТОВ "Грінінвест", а саме: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, які повернуті до Господарського суду Київської області із зазначенням: "За закінченням терміну зберігання".

Тобто, Господарським судом Київської області вживались усі можливі дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення ТОВ "Грінінвест" про розгляд справи № 911/3738/17, однак, рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 надіслане судом на зазначену вище адресу, ТОВ "Грінінвест" отримало, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103264061028.

Також слід зазначити, що отримання поштової кореспонденції є правом ТОВ "Грінінвест", яким останній не скористався для отримання ухвал Господарського суду Київської області.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Твердження скаржника про те, що прокурором не дотримано положення статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним, оскільки, як встановлено судами, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 31.05.2017 за № 05/1-324вих-17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуті листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред'явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред'явлення зазначених позовів відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області.

Також слід зазначити, що направлення Прокуратурою Київської області листа на адресу Кабінету Міністрів України щодо пред'явлення в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України 53 позовів, свідчить лише про те, що Генеральною прокуратурою України надано не одне доручення на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Твердження скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі Національного природного парку "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єкті природно-заповідного фонду.

Прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою.

Відповідно до акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства № А124/180 від 19.07.2016 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал.

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський".

Посилання скаржника на належність земельної ділянки до смт Коцюбинське відповідно до містобудівної документації та на те, що належним розпорядником спірної земельної ділянки є Коцюбинська селищна рада є необґрунтованим, оскільки відповідно до Закону України "Про основи містобудування" та чинним законодавством України не передбачено зміну цільового призначення земельних ділянок, їх вилучення у власників та землекористувачів на підставі будь-якої містобудівної документації.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є таких захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам права користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на підставі ст. 388 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" без задоволення.

2. Справу № 911/3738/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 289-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 19.04.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко