Постанова

від 04.02.2020 по справі 911/3738/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3738/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.

за участю представників:

прокурора - Баклан Н.Ю.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Захарчук І.А. (адвокат), Крайнік Д.В. (керівник)

третьої особи 1 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Забур`янов В.В.,

третьої особи 2 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019

та рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Міністерство екології та природних ресурсів України,

2. Національний природний парк "Голосіївський"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.

1.1. Перший заступник прокурора Київської області (прокурор, позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (відповідач) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

1.2. В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що спірне майно - земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0109, розташована за адресою: Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Молодіжна, 18 вибула із володіння держави поза її волею, що встановлено рішенням суду у справі № 367/2236/13, а відтак набуття відповідачем на підставі акту прийому-передачі № 1 від 30.12.2015 нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ Грінінвест , у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим прокурор, в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ Грінінвест на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109, що розташована по вул. Молодіжній, 18 в смт Коцюбинське Київської області.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Христенко О.О.) від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено повністю.

Витребувано з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109), вартістю 93 711 грн.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (р/р, 352016008015641, МФО 820172, Державне казначейство України, м. Київ, код ЄДРПОУ 02909996) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

2.2. Рішення суду мотивоване тим, що беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109 та передачі її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 (колегія суддів Разіна Т.І., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу ТОВ "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

2.4. При цьому апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції в повному обсязі, наголосивши, що факт неправомірності вибуття з державної власності земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109, яка розташована по вул. Молодіжній, 18 в смт Коцюбинське Київської області, встановлено судом та є доведеним.

На даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", посилання скаржника на належність земельної ділянки до смт Коцюбинське відповідно до містобудівної документації та на те, що належним розпорядником спірної земельної ділянки є Коцюбинська селищна рада є необґрунтованим, оскільки відповідно до Закону України "Про основи містобудування" та чинного законодавства України не передбачено зміну цільового призначення земельних ділянок, їх вилучення у власників та землекористувачів на підставі будь-якої містобудівної документації.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи.

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2018 та Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі №911/3738/17, ТОВ "Грінінвест", було подано касаційну скаргу в якій воно просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що, на думку скаржника, суди не обґрунтували неправомірність передачі спірної земельної ділянки, не врахували, що рішення Ірпінського міського суду Київської області не стосувалось правової оцінки обставин набуття права власності.

3.3.Також скаржник наголошує, що справа в суді першої інстанції розглядалась без його участі, оскільки ним не отримувались відповідні судові повістки з підстав неналежного виконання працівниками ПАТ Укрпошта своїх обов`язків.

3.4. Додатково скаржник зазначає, що витребування земельної ділянки здійснюється на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, яка не може бути застосована у даній ситуації з огляду на добросовісність набувача.

3.5. При цьому ТОВ "Грінінвест" звертає увагу на порушення норм ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України щодо неправильного застосування положень про строки позовної давності.

3.6. Першим заступником прокурора Київської області було подано відзив на касаційну скаргу в якому він просить відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі №911/3738/17 залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятих рішень при повному дослідженні обставин справи.

3.7. Також Міністерством екології та природних ресурсів було подано пояснення, в яких воно також просить відмовити в задоволенні вимог касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення у справі без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом.

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду від 14.06.2019 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду від 18.07.2019 провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 587/430/16-ц.

4.3. Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.10.2019 провадження у справі №911/3738/17 було поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 30.09.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

4.4. Ухвалою Касаційного господарського суду від 05.11.2019 провадження у справі № 911/3148/17 за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 914/3224/16.

4.5. Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.01.2020 провадження у справі № 911/3148/17 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 18.12.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

4.6. Крім того, у судових засіданнях ухвалами від 31.10.2019, 30.01.2020 робились перерви.

4.7. Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.07.2019 надійшло клопотання про передачу справи на Велику Палату у зв`язку із необхідністю відступу від позицій Великої Палати Верховного Суду, вирішення кого було відкладено з огляду на неможливість з`ясування питання необхідності такого відступу на цьому етапі справи.

В подальшому, під час розгляду справи, колегія суддів не знайшла правових підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на відсутність необхідності відступу від правових позицій Великої Палати Верховного Суду.

4.8. Зважаючи на вищевикладене, з огляду на неодноразове зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах, складність справи, а також необхідність опрацювання значної кількості правових позицій для прийняття законного та обґрунтованого рішення справа розглядається Верховним Судом у розумний строк.

5. Обставини встановлені судами.

5.1. Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області 25 сесії п`ятого скликання Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 24.12.2008 № 1931/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 ; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянину Яценку В.О. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

5.2. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 922233 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0109, площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

5.3. На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.10.2009 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 , про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_3

5.4. В подальшому, 30.12.2015, ОСОБА_3 за Актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ Грінінвсет , передано, в тому числі, спірну земельну ділянку до статутного капіталу товариства шляхом передачі оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку, про що 27.09.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 16681288 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109 за ТОВ Грінінвест .

5.5. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.08.2013 у справі № 367/2236/13 позов прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство , про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково, зокрема: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 № 1931/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 922233 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0109.

5.6 У позовній заяві прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку Голосіївський .

5.7. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський змінено межі національного природного парку Голосіївський шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , що включаються до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача.

5.8. Листом комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарства від 14.07.2014 № 472, повідомлено, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку Голосіївський , який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

5.9. Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А124/180, засвідчену копію якого також містять матеріали справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0109, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

6. Позиція Верховного Суду.

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України.).

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

6.3. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.08.2013 у справі № 367/2236/13, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 24.12.2008 № 1931/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

При цьому у колегії суддів у цій справі немає повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.

6.4. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.5. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.6. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

6.7. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

6.8. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

6.9. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

6.10. Також в усталеній практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

6.11. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

6.12. У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

6.13. За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

6.14. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

6.15. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

6.16. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.17. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.18. Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм, акта перевірки перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А124/180, картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал, листа комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472, установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

6.19. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

6.20. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.21. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Відповідно до інформації ЄДРОУ засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, в свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

6.22. Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

6.23. Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

6.24. Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

6.25. При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

6.26. Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

У такий спосіб, з огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

При цьому Суд виходить зі загальних принципів права, зокрема nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам).

6.27. Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

6.28. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

6.29. Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

6.30. За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Грінінвест" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

6.31. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

6.32. Верховний Суд погоджується, що повернення спірних земельних ділянок позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

6.33. До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 ЗК України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

6.34. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

6.35. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

6.36. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

6.37. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

6.38. Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (схожі висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

6.39. Твердження скаржника про неправомірне залишення судом апеляційної інстанції без розгляду заяви про застосування позовної давності колегія суддів вважає безпідставним з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

6.40. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судами першої та апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваних судових рішень слід змінити з урахуванням цієї постанови.

6.41. Щодо наведених у касаційній скарзі доводів ТОВ "Грінінвест" про те, що оскаржуване рішення суд першої інстанції ухвалив без участі відповідача, який не отримував судових повісток через неналежне виконання працівниками ПАТ "Укрпошта" своїх обов`язків, колегія суддів зазначає про таке.

В матеріалах справи № 911/3738/17 наявні поштові відправлення Господарського суду Київської області, зокрема, за № 0103262106709, № 0103263363578, № 0103264030602, надіслані на адресу ТОВ "Грінінвест", а саме: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, які повернуті до Господарського суду Київської області із зазначенням: "За закінченням терміну зберігання".

Тобто, Господарським судом Київської області вживались усі можливі дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення ТОВ "Грінінвест" про розгляд справи № 911/3738/17, однак, рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 надіслане судом на зазначену вище адресу, ТОВ "Грінінвест" отримало, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103264061028.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до частини 3 та 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ТОВ "Грінінвест" було її заявником, брало участь у судових засіданнях (20.03.2019, 12.04.2019), мало можливість надати суду свої аргументовані пояснення, заперечення, додаткові докази, заяви/клопотання та вирішити інші необхідні процесуальні питання.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).

Отже, колегія суддів вважає, що права скаржника на участь у судовому розгляді справи не були порушені.

7. Висновки Верховного Суду.

7.1. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

7.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.

8. Розподіл судових витрат.

8.1. Згідно з частиною 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

8.2. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 цього Кодексу у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

8.3. Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 3001, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 і у справі № 911/3738/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В інших частинах постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2018 у справі № 911/3738/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова