Рішення

від 04.04.2019 по справі 902/800/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2019 р.          Cправа № 902/800/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ "Агротех", м.Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест", с.Скаржинці Хмільницького району Вінницької області

про стягнення 616384,94 грн заборгованості згідно договору поставки

представники сторін в судове засідання не з'явились

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 11.12.2018 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ "Агротех" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" заборгованість за договором поставки №25/01-2015 від 19.01.2018, що нарахована з посиланням на невиконання відповідачем його умов в частині повної оплати за отриманий товар, а саме: основного боргу 370000 грн; пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 143063,02 грн та штрафу у розмірі 25% - 103321,92 грн.

За вказаним позовом ухвалою суду від 17.12.2018 відкрито провадження у справі №902/800/18 для розгляду за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання.

28.01.2019 від відповідача на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що заборгованість за договором №25/01-2018 від 19.01.2018 погашена в повному обсязі. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" просить суд застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір неустойки, у зв'язку із важким фінансовим становищем та відсутністю відомостей про спричинення позивачу збитків через затримку розрахунку за Договором.

30.01.2019 від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку із здійсненням відповідачем часткової оплати в розмірі 370000,00 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 143063,02 грн - пені та 103321,92 грн - штрафу.

Ухвалою суду від 29.01.2019 вказану заяву прийняти до розгляду та постановлено подальший розгляд справи здійснити в межах предмету позову у справі №902/800/18, яким є стягнення: 143063,02 грн - пені та 103321,92 грн - штрафу.

05.03.2019, судом, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 02.04.2019.

На визначену судом дату (02.04.2019) сторони не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу (вх.№ 3008 від 22.03.2019) та телефонограмою №902/800/18/476/19 від 01.04.2019 адресованою позивачу.

Разом з тим, 02.04.2019 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Після закінчення судового розгляду, 02.04.2019, суд вийшов до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення у даній справі.

В зв'язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершився розгляд справи, суд підписав рішення 04.04.2019 без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.01.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "ВФ Агротех" (далі по тексту також - постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" (далі по тексту також - покупець, відповідач) укладено договір №25/01-2018 (далі по тексту також - Договір).

Згідно предмету вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі по тексту також - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору (п.1.1 Договору).

За даним Договором постачається виключно продукція, що дозволена до використання на території України, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього Договору і які є невід'ємною його частиною (п.2.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Відповідно до п.3.1 Додатку до Договору, покупець сплачує постачальнику в порядку остаточної оплати не пізніше 15.03.2018 100% від суми поставки, що складає 2400000,00 грн.

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 2400000,00 грн, що підтверджується обопільно підписаною та засвідченою відтисками печаток сторін видатковою накладною №РН-0000002 від 29.01.2018.

Разом з тим, відповідач, в порушення п.3.1 Додаткової угоди, не дотримався строків оплати вартості отриманого товару, у зв'язку із чим, за останнім утворилася заборгованість у розмірі 370000 грн. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

При цьому, суд враховує, що 16.01.2019 відповідачем, після звернення з даним позовом до суду, сплачено суму основного боргу в розмірі 370000 грн, що зумовило подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог на вказану суму.

Відповідно до п.7.1 Договору, за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору.

Пунктом 7.1.1 Договору передбачено, що крім відповідальності, встановленої п.7.1 даного Договору покупець за несвоєчасну оплату поставленої продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

В разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених п.3.2 цього Договору, покупець, відповідно до ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 25% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п.7.5 Договору).

Таким чином, з посиланням на вказані положення Договору, позивачем заявлено до стягнення: 143063,02 грн - пені та 103321,92 грн - 25% штрафу, що нараховані позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань.

Одночасно, суд зазначає, що із змісту умов договору, визначених позивачем в позовній заяві норм матеріального права, а також з наданого розрахунку позовних вимог, заявлена до стягнення сума - 103321,92 грн, за своєю суттю є нарахуванням, яке підпадає під правове регулювання ст.625 ЦК України .

Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується штрафні санкції (даний висновок відповідає роз'ясненням, що містяться в пункті 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

З огляду на викладене вимога про стягнення пені є правомірною та обґрунтованою. Разом з тим, слід зазначити, що визначений позивачем період нарахування пені з 16.03.2018 по 08.12.2018 перевищує допустимі межі, визначені ст.232 ГК України, у зв'язку із чим, судом перераховано заявлену до стягнення пеню за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" за період з 16.03.2018 по 16.09.2018.

При цьому, суд враховує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Таким чином, сума пені, за період з 16.03.2018 по 16.09.2018, становить 110750,68 грн.

Разом з тим, відповідач у відзиві просить суд застосувати положення ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір неустойки, у зв'язку із важким фінансовим становищем та відсутністю відомостей про спричинення позивачу збитків через затримку розрахунку за Договором.

Відповідно до ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, слід зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

В даному випадку, при вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, суд враховує ступінь виконання основного зобов'язання. Так, як слідує з матеріалів справи, відповідачем постійно вживалися заходи направлені на виконання основного зобов'язання, що слідує із періодичності та розміру проведених останнім платежів. Окрім того, відповідачем в повному обсязі погашено суму основного боргу до закінчення підготовчого провадження у даній справі.

Крім того, заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

При цьому, суд критично оцінює твердження позивача про наявність збитків, спричинених відповідачем, у зв'язку із невиконанням зобов'язання щодо проведення розрахунків у визначений договором строк, виходячи з наступного.

На підтвердження своєї позиції, позивачем надано договір поставки №10/01-18 від 10.01.2018, відповідно до п.3.2 якого, останній зобов'язаний здійснити оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, або будь яким іншим чином, що не суперечить чинному законодавству (вексель, залік, заміна боржника, тощо) .

Разом з тим, позивачем на надано суду доказів на підтвердження початку виникнення у останнього зобов'язання по оплаті товару, а також не надано докази, які б підтверджували понесення збитків, у зв'язку із невиконання вказаних зобов'язань.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що розмір пені необхідно зменшити на 50% та стягнути з відповідача розмір пені в сумі 55375,34 грн, в решті суми позову про стягнення пені слід відмовити.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 25% річних суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує із змісту Договору, зокрема з п.7.5, сторони погодили, що за невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 25% річних.

Таким чином, заявлена вимога про стягнення з відповідача 25% річних є правомірною та обґрунтованою.

Разом з тим, при перевірці правильності розрахунку заявленої до стягнення суми, суд зазначає, що позивачем допущено помилку. Оскільки, позивачем не взято до уваги, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16.

Здійснивши перевірку правильності нарахування вказаних вимог за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом виявлено помилки у визначенні розміру 25% річних, у зв'язку із чим, стягненню підлягає сума визначена судом у розмірі 102205,48 грн.

Одночасно слід зазначити, що із змісту відзиву відповідача слідує, що заявлене відповідачем клопотання про зменшити розмір неустойки також направлене на зменшення розміру нарахованих до стягнення 25% річних.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 ЦК України і ст.230 ГК України.

Таким чином, оскільки 3% річних (в даній справі 25%) не є штрафною санкцією, а тому дане нарахування не підпадає під правове регулювання ч.3 ст.551ЦК України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" (вул.Парсяка, буд.30А, с.Скаржинці, Хмільницький район, Вінницька область, 22011, код ЄДРПОУ 30807151) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ "Агротех" (вул.Тарногродського, буд.30, м.Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 39096418) 55375,34 грн - пені; 102205,48 грн - 25% річних; 3194,34 грн - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 87687,68 грн - пені та 1116,44 грн - 25% річних - відмовити.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на 07 травня 2019 року на 11 год. 30 хв. в приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх), про що повідомити сторони в тому числі шляхом направлення їм телефонограм.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Повне рішення складено 15 квітня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул.Тарногродського, буд.30, м.Вінниця, 21022);

3 - відповідачу (вул.Парсяка, буд.30А, с.Скаржинці, Хмільницький район, Вінницька область, 22011)